ЛЕКЦІЯ 6

Очікуваний обсяг виробництва (Ye) – це середньорічний обсяг виробництва, який відповідає очікуванням підприємств щодо майбутнього попиту на їх продукцію. Але на цей попит впливає і поточний обсяг виробництва та тенденції (постійний компонент), які сформувалися у попередній період.

Неокласична функція інвестицій

Прихильники неокласичної функції інвестицій в основний капітал спирається на дві передумови.

Перша – попит підприємців на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу, який потрібно усувати за рахунок інвестицій. При цьому бажаний обсяг основного капіталу – це такий його обсяг, який підприємці хотіли б мати у майбутньому періоді.

Друга – підприємці не можуть миттєво усувати розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу. Тому їх попит на інвестиції в кожному поточному періоді залежить не лише від розриву між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, а й від швидкості (інтенсивності), з якою вони мають намір нарощувати основний капітал.

Бажаний обсяг основного капіталу (К^f). Згідно з неокласичним підходом бажаний обсяг основного капіталу залежить від граничних витрат на капітал і обсягів виробництва, очікуваних у майбутньому періоді. Граничні витрати на капітал (МСК) відображають витрати підприємців, пов’язаних з використанням у виробництві додаткової одиниці основного капіталу.

Виразимо залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва такою формулою:

Рівняння (6.23) показує, що бажаний обсяг основного капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій – від очікуваних обсягів виробництва. Обернена залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал обумовлюється тим, що прибуток досягає свого максимуму коли, вартість граничного продукту капіталу, тобто гранична виручка від використання капіталу, дорівнює граничним витратам на капітал: MRK=MCK. Звідси випливають такі висновки. Чим нижчою є граничні витрати на капітал, тим більше основного капіталу підприємство захоче використати, бо за низьких граничних витрат воно може дозволити собі використовувати капітал навіть в умовах його низької граничної виручки. Якщо, навпаки, граничні витрати високі, підприємство матиме бажання використовувати свій капітал лише тоді, коли високою є його гранична виручка.

Розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит на інвестиції, протягом майбутнього періоду. В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу. При визначенні цієї швидкості прихильники неокласичної функції інвестиції в основний капітал спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою в кожному поточному періоді підприємство зменшує розрив в основному капіталі на певну частку. Позначимо наявний основний капітал на початок поточного періоду через К_t-1, а частку, на яку усувається розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу, через k. Звідси приріст основного капіталу в поточному періоді (DK_t) визначиться так:

(6.24)

Оскільки приріст основного капіталу залежить від чистих інвестицій, то потрібно визначити їх приріст протягом поточного періоду (NI_t):

(6.25)

Рівняння (6.25) передбачає поступове регулювання чистих інвестицій за таким принципом: чим більшій розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, тим більші інвестиції. Коли розрив нульовий, чисті інвестиції відсутні. Якщо врахувати ще попит на відновлювальні інвестиції , то поточний попит на влові інвестиції в неокласичній функції інвестицій в основний капітал можна визначити такою формулою:

(8.26)

Проведений аналіз засвідчує, що попит на інвестиції залежить від тих чинників, які впливають на прибутковість інвестованого капіталу. Серед всіх цих чинників особливе місце займає процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами.

По-перше, процентна ставка є спільним чинником для всіх трьох компонентів інвестиційних витрат (інвестиції в основний капітал, у житлове будівництво, у запаси). Попит на кожний з них знаходиться в оберненій залежності від реальної процентної ставки, оскільки при її зростанні збільшуються витрати, що пов’язані з інвестуванням, і зменшується прибутковість інвестованого капіталу.

По-друге, процентна ставка є тим чинником інвестиційного попиту, на який держава може впливати, використовуючи заходи монетарної політики.

Зважаючи на ці обставини, в макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною інвестиційного попиту є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит враховується в автономній складовій інвестиційної функції. Виходячи з цього проста інвестиційна функція в алгебраїчній формі записується так:

(8.27)

де І — попит на інвестиції,

— автономні інвестиції, до яких відносяться інвестиції, що не залежать від процентної ставки, а перебувають під впливом інших чинників,

b — чутливість інвестицій до зміни рівня реальної процентної ставки. Вона показує, на скільки грошових одиниць обернено змінюються інвестиції при зміні процентної ставки на один пункт, тобто .

В простій інвестиційній функції незалежною змінною є процентна ставка, а залежною — інвестиції. При зростання процентної ставки збільшуються витрати, що пов’язані з інвестуванням, і зменшується рівень прибутковості, що скорочує кількість прибуткових інвестиційних проектів. Це зменшує сукупний попит на інвестиції. Чим вища процентна ставка (вартість інвестицій), тим менша кількість інвестиційних проектів може бути привабливою для підприємців і тим меншим є сукупний попит на інвестиції. І навпаки.

При визначенні прибутковості інвестиційних проектів застосовують різні методи: традиційний (бухгалтерський) або методи, пов’язані з дисконтуванням грошових потоків. Традиційний метод полягає у визначенні норми прибутку як відношення прибутку до інвестованого капіталу:

(8.28)

Слід враховувати, що капітал використовується протягом кількох поточних періодів. Тому при визначенні норми прибутку використовується середньорічний чистий прибуток і середньорічна вартість капіталу. Порівнюючи норму прибутку з процентною ставкою, підприємці приймають рішення щодо доцільності інвестування.

Незалежно від того, яким методом оцінюється прибутковість інвестиційних проектів спільним є те, що між процентною ставкою і попитом на інвестиції існує обернена залежність. За традиційним методом процентна ставка слугує нижньою межею норми прибутковості проектів, в які підприємцям вигідно вкладати інвестиції. Чим нижча процентна ставка, тим більша кількість інвестиційних проектів стає об’єктом попиту. Згідно з методом чистої дисконтованої вартості процентна ставка безпосередньо впливає на прибутковість інвестиційного проекту. Чим нижча ставка дисконту, тим більшими є чиста дисконтована вартість і попит на інвестиції.

Рис. 6.4. Вплив процентної Рис. 6.5. Вплив інших чинників
ставки на інвестиції на інвестиції

На рис. 6.4 зображено графік інвестиційної функції, який узагальнює обернену залежність інвестицій від реальної процентної ставки. Він показує, що при зниженні процентної ставки від до інвестиції збільшуються від до . У зв’язку з цим крива інвестиційного попиту має від’ємний нахил і свідчить про те, що інвестиції є спадною функцією від процентної ставки.

На рис. 6.5 зміна величини автономних інвестицій зміщує криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Так, збільшення автономних інвестицій означає, що для кожного рівня процентної ставки підприємства збільшують свій попит на інвестиції, внаслідок чого крива інвестиційного попиту зміщується вправо. І навпаки, вона зміщується вліво, якщо автономні інвестиції зменшуються.

На величину автономних інвестицій впливає багато чинників. Серед них можна виділити такі: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування.

Технічний прогрес. В залежності від того, на які фактори виробництва впливає технічний прогрес, він поділяється на трудозберігальний, або капіталозберігальний. В першому випадку зростає гранична продуктивність праці, в іншому – гранична продуктивність капіталу.

Рівень забезпеченості основним капіталом. Якщо виробничі потужності галузі дозволяють їй повністю задовольняти попит на свою продукцію, то зростання інвестицій в цю галузь буде стримуватися.

Податки на підприємців. В процесі прийняття інвестиційних рішень підприємці беруть до уваги не валовий, а чистий прибуток, при обчисленні якого від валового прибутку віднімаються податки. За цих умов при збільшенні податків чистий прибуток зменшується, що послаблює мотивацію підприємців до інвестування. І навпаки, зменшення податків спричиняє збільшення чистого прибутку, що посилює їх схильність до інвестування.

Ділові очікування. Оптимістичні очікування щодо рівня ділової активності збільшують інвестиційний попит підприємців, песимістичні — зменшують їх бажання інвестувати.

Важливу роль у визначенні рівня ділової активності відіграє ринок акцій, який показує зв’язок між динамікою курсів акцій і станом ділової активності в економіці. Якщо курс акцій зростає, то це свідчить про підвищення ділової активності, що породжує у інвесторів оптимістичні очікування.