Альтернативні теорії вартості

Вартість належить до вихідних категорій економічної науки, що визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб’єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

В економічній науці існує кілька теорій вартості (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Основні теорії вартості

Найпоширені­ші теорії – класична теорія трудової вартості та маржиналістська теорія граничної корисності.

ü Трудова теорія вартості була започаткована представни­ками англійської класичної політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, а згодом була доповнена і завершена К. Марксом.

Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є пра­ця, яка становить її внутрішній зміст. К. Маркс поділив працю на конкретну та абстрактну. Кон­кретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абст­рактна – вартість. Ця теорія має ряд недоліків:

1) У створенні вартості беруть участь, крім праці, також усі інші фактори виробниц­тва – земля, наука капітал, інформація, підприємницькі здібності тощо.

2) У трудовій теорії вартості було недостатньо приділено уваги і взає­мозв’язку вартості та споживчої вартості, відбувалося ото­тожнення споживчої вартості з корисністю.

3) Відповідно до марксистської теорії, вартість створюється пра­цею робітників лише у сфері матеріального виробництва, що зумовило розмежування економіки на виробничу і неви­робничу сфери. Це спричинило ставлення до невиробничої сфери як до другорядної, малозначущої та зумовило недостатнє фінансування її галузей (освіти, охорони здоров’я, науки, культури).

ü У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала широке поширення маржиналістська теорія граничної кори­сності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Ф. Візер, Г. Гессен, В. Парето вважа­ли, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб’єктивна думка споживача щодо його корисності.

Відповідно до їх поглядів суб’єктивна цін­ність благ залежить від двох факторів: рідкісності та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує певної кількості блага, тому зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додат­кової одиниці блага зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб'єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага визначається корисністю гра­ничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб’єкта. Цей стійкий взаємозв’язок отримав назву закону спадної граничної корисності.

Маржиналісти відзначали, що наліз економічних процесів слід розпочинати не з виробництва, а з вивчення потреб людей, з пошуку критерію оцінювання ступе­ня корисності благ.

Але ці дві теорії мали свої недоліки і заперечували одна одну.

Тому в кінці XIX – на початку XX століть були зроблені спроби об’єднати ці теорії. Першу таку спро­бу зробив відомий англійський економіст А. Маршалл, який вважав, що у формуванні вартості товару слід врахувати рівною мірою як витрати виробництва (об’єктивний фактор), так і корисність товару (суб’єктивний фактор). Поєднавши теорію витрат з теорією граничної корис­ності А. Маршалл поклав початок неокласичному аналізу в економічній науці.