Перерозподіли території України між іноземними державами

За Березневими статтями 1654 р. Україна увійшла до складу Росії фактично як автономне державне утворення – її суверенітет обмежувався визнанням верховенства над собою царської влади, статус України визначала Російська держава, гетьман і козацька старшина перебували на службі у царя, проте Україна зберігала самостійність у внутрішньому управлінні, зокрема мала власну казну.

Міжусобиці і війни по смерті Богдана Хмельницького у 1657 р. призвели до географічно-політичного поділу території України на 2 частини: Правобережну (Чернігівське, Київське і Брацлавське воєводства), яка опинилась під владою групи старшин, що орієнтувалась на Польщу, і за Гадяцьким договором 1658 р. називалась Великим князівством Руським, та Лівобережну, яка за новими Переяславськими статтями 1659 р. називалась Малоросія. Цей поділ реально позначився у 1663 р. з обранням 2 гетьманів – лівобережного Івана Брюховецького (1663-1668) та правобережного Павла Тетері (1663-1665). А юридично поділ був оформлений Андрусівським перемир`ям 1667 р., укладеним Річчю Посполитою і Росією без участі України, за яким до Росії входила Лівобережна, а до Польщі – Правобережна Україна.

За Бучацьким миром 1672 р., укладеним між Польщею і Туреччиною, до Туреччини відходило Подільське воєводство разом з Кам`янцем, а Брацлавське воєводство і південна Київщина, керовані правобережним гетьманом Петро Дорошенком (1665-1676), переходили під протекторат Туреччини, а північна Київщина, Волинь і Галичина залишались у складі Польщі. Та у 1674 р. на Лівобережжя передислокувалися Брацлавський і Уманський полки, а у 1675 р. – Корсунський полк. За Журавненським мирним договором 1676 р., укладеним між Польщею і Туреччиною, за Туреччиною і надалі залишалось Поділля, Брацлавщина і південна Київщина, а також Запоріжжя. Та у 1676 р. П.Дорошенко здав Москві Чигирин з усіма його жителями і присягнув на вірне підданство Росії.

Договір про вічний мир між Польщею і Росією 1686 р. підтвердив положення Андрусівського перемир`я про входження Правобережної України до складу Речі Посполитої з поправкою про закріплення Києва і Запорізької Січі, а також Слобожанщини, заселеної, головно, переселенцями з України, що визнавалась українською землею, за Росією та залишення Поділля під протекторатом Туреччини. Поділ України на Правобережну і Лівобережну був закріплений створенням між ними нейтральної зони, яку заборонялось заселяти. Згодом за Карловицьким мирним договором 1699 р. між Польщею і Туреччиною більша частина Поділля увійшла до складу Речі Посполитої. Константинопольський мирний договір Росії з Туреччиною 1710 р. підтвердив залишення Правобережної України у складі Польщі, Лівобережної з Києвом – у складі Росії.

За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р., укладенням якого завершилась розпочата Портою у 1768 р. російсько-турецька війна, землі між Дніпром і Бугом, а також м.Керч і фортеці Єнікале, Азов і Кінбурн у Криму були звільнені з-під влади Туреччини і перейшли до Росії, а Крим проголошувався незалежним, та у 1783 р. його приєднали до Росії. За Ясським мирним договором 1791 р., укладеним на завершення нової російсько-турецької війни, до складу Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром. Тож, врешті, більша частина степової України увійшла до складу Російської держави.

Послабленням Речі Посполитої скористались Прусія і Австрія, які захопили більшість польських земель. Російський уряд, побоюючись їхньої могутності, взяв участь у поділі Речі Посполитої, який відбувся у 3 етапи: за першим поділом 1772 р. до Росії відійшли землі Білорусії і частина Литви, до Австрії – Галичина, а до Прусії – власне польські землі; за другим поділом 1793 р. до складу Росії відійшла Правоборежна Україна – Київщина, Волинь, Поділля і Брацлавщина, а також частина Західної Білорусії, а Галичина, Буковина і Закарпатська Україна залишились за Австрією; за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Західна Волинь. Тож більшість українських земель увійшли до складу Російської держави.