Призначення покарань

Види покарання

Мета покарання

Поняття і види покарань.

Ч.1 ст. 50 – Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки:

Покарання – це захід державного примусу.

Державний примус застосовується тільки за обвинувальним вироком суду.

Цей примус застосовується від імені держави.

Примус застосовується тільки до особи, яка визнається винною у вчиненні злочину.

Обмеження прав і свобод.

Обмеження прав і свобод повинно бути передбачено законом.

Мета покарання полягає у запобіганні або зменшенні злочинності.

Виправлення засудженого.

Мета не вчинення в майбутньому особою злочинів, що була засуджена за вчинення злочину.

Штраф – це грошове стягнення, мінімум якого – 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а максимум – 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо в статтях Особливої частини не передбачено більшого розміру.

Позбавлення військового спеціального звання, рангу, кваліфікаційного класу, за умови вчинення тяжкого або особливо тяжкого суду.

Позбавлення права займатися певною діяльністю,якщо злочин вчинюється з використанням тієї діяльності, або тієї посади.

Громадські роботи – виконання у вільний від роботи або навчання час громадських суспільно корисних робіт.

Виправні роботи

Службові обмеження для військовослужбовців

Конфіскація майна, у випадку, якщо особи вчиняє тяжкий, або особливо тяжкий корисливий злочин.

Арешт(від 1 до 6 місяців) – перебування в умовах ізоляції.

Обмеження волі – перебування у виправних установах відкритого типу

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – спеціальний вид позбавлення волі для строковиків.

Позбавлення воля на певний строк

Довічне позбавлення волі.

Постанова ПВСУ №7 від 24 жовтня 2004 року зі змінами, внесеними Постановою ПВСУ №18 від 10 грудня 2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Під призначенням покарання розуміється діяльність суду по визначенню в обвинувальному вироку конкретного виду та розміру основного, а, за необхідності, і додаткового покарання особі, визнаній винною у вчиненні злочину.

Принципи призначення покарання:

В абзаці 1 п.1 Постанови ПВСУ записано 4 принципи призначення покарання:

Принцип законності. Законність призначення покарання полягає в тому, що особі, визнаній винною у вчиненні злочину може бути призначений тільки той вид покарання і в тому розмірі, який встановлений в кримінальному законі.

Принцип справедливості. Справедливість є двох видів: урівнюючи справедливість і розподільча справедливість. Справедливим призначення покарання буде тоді, коли особам, які вчинили злочини приблизно однакового рівня суспільної небезпечності, за інших рівних умов мають призначатися приблизно однакові за своєю суворістю покарання.

В той же час, особам, які вчинили злочини різного ступеня суспільної небезпечності, мають призначатися різні за своєю суворістю покарання.

Принцип обґрунтованості. Цей принцип означає, що вибір судом того чи іншого виду покарання має бути вмотивований і пояснений у вироку.

Принцип індивідуалізації покарань. Особі, визнаній винною у вчинені злочину, має бути чітко і точно визначений вид і розмір покарання, з урахуванням всіх конкретних обставин справи, тяжкості злочину і особи винного.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 ККУ)

Загальні засади призначення покарання– це передбачені кримінальним законом, обов’язкові для суду критерії (вимоги, правила), якими має керуватися суд у кожному разі при призначенні покарання:

(п.1 ч. 1 ст. 65 ККУ) Суд призначає покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини ККУ. За загальним правилом, суд може призначити тільки ті види покарань і в тому розмірі, які передбачені в санкції статті особливої частини.

(п.2 ч.1 ст. 65 ККУ) Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини ККУ:

Положення, що уточнюють розміри покарань, передбачені в санкції;

(п.3 ч.1 ст. 65 ККУ) Суд враховує ступінь тяжкості вчинення злочину, особу винного (фізичні, соціальні, психічні ознаки) та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст. 66, 67 ККУ).

Покарання повинно бути достатнім для виправлення винної особи та попередження подібних дій.

(п.3 ч.1 ст. 65 ККУ)

(п.3 ч.1 ст. 65 ККУ)

Ч.3 ст. 65 Підстави для призначення більш м’якого покарання визначені в ст. 69 ККУ.