Тема 6. Узагальнення та оформлення контрольно-ревізійної інформації

6.1. Юридична відповідальність: поняття та види

6.2. Матеріали, що узагальнюють результати контрольно-ревізійної роботи

6.3. Документи, що узагальнюють ревізорську діяльність та вимоги до їх оформлення

6.4. Аналіз, оцінка матеріалів ревізії та форми їх реалізації

6.5. Ефективність контрольно-ревізійної діяльності

6.6. Використання комп’ютерної техніки в ревізійній роботі

6.7. Ревізія на підприємствах, що ведуть комп’ютерний облік

6.8. Захист інтересів суб’єктів господарювання у відносинах з контролюючими органами.

6.9. Порядок визначення штрафних санкцій за результатами проведених контрольних дій.

6.1. Юридична відповідальність: поняття та види

За законодавством України класичними видами юридичної відповідальності є: цивільна, кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальності, склад яких показано на рисунку 15.1.

Рис. 15.1. Види юридичної відповідальності

Позитивна (перспективна) юридична відповідальність полягає в добросовісному виконанні своїх обов’язків перед суспільством, правовою державою, колективом і окремою особою. Іншими словами, це відповідальне ставлення до виконання обов’язку.

Ретроспективна юридична відповідальність – це специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризуються засудженням протиправового діяння і суб’єкта правопорушення, накладанням на правопорушника обов’язку зазнати позбавлення і несприятливих наслідків особистого майнового та організаційного характеру за вчинене правопорушення.

Кримінальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, суть якої полягає у застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання

До найбільш поширених способів вищезазначеного злочину належать:

– неподання документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов’язкових платежів;

– приховування та заниження вартості об’єкта оподаткування;

– ухилення зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності від взяття на облік у контролюючих органах;

– умисне заниження податкових ставок;

– умисно неправильне обчислення сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів або бази оподаткування;

– обманні маніпуляції з податковими пільгами;

– неналежне виконання або невиконання обов’язків щодо нарахування та утримання обов’язкових платежів фіскальними агентами держави.

Про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства можуть свідчити, наприклад, такі обставини:

– складання і використання підроблених документів;

– ведення “подвійного” (офіційного і неофіційного) обліку товарно-матеріальних цінностей;

– наявність в місцях реалізації неоформленої документально продукції;

– неоприбуткування готівки, отриманої за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

– заниження обсягу реалізованих товарів;

– відсутність документів, необхідних для складання податкових декларацій і розрахунків, знищення документів або відмова їх подати;

– приховування від контролюючих органів інформації про рух безготівкових і готівкових коштів;

– невідображення в документах об’єктів оподаткування;

– необґрунтоване завищення валових витрат;

Адміністративна відповідальність – одна з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адміністративного порушення або адміністративного проступку

До адміністративної відповідальності притягуються особи, віком старші 16 років. За здійснення адміністративного правопорушення застосовуються адміністративні стягнення.

Адміністративне правопорушення – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на суспільні відносини, які охороняються законом і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність

Адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оподаткування та підприємницьку діяльність, які відповідно до чинного законодавства за своїм характером не призводять до кримінальної відповідальності.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності наступний:

1. За результатами перевірки підприємства контролюючим органом складається акт перевірки. Крім того, у разі виявлення осіб, винних у правопорушенні, перевіряючою посадовою особою складається протокол про адміністративне правопорушення.

2. Заключним етапом адміністративного провадження є винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. При цьому обов’язково повинні враховуватися характер правопорушення, ступінь провини порушника, його майновий стан, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. Протокол про адміністративне правопорушення є юридичним фактом і єдиною підставою для розгляду і винесення рішення щодо адміністративної справи про правопорушення. У протоколі зазначаються: дата і місце його складання; посада, прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про правопорушника; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

3. Призначений штраф повинен бути сплачений правопорушником у термін, передбачений законодавством.

4. У разі незгоди з постановою про накладання адміністративного стягнення особа, визнана винною в правопорушенні, має право оскаржити цю постанову у вищестоящому органі або у суді.

Підставами для притягнення бухгалтера до адміністративної відповідальності є:

– приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків;

– відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку;

– внесення помилкових даних до фінансової або статистичної звітності;

– неподання фінансової звітності;

– несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів і матеріальних цінностей;

– порушення правил ведення касових операцій;

– перешкода працівникам ДКРС у проведенні ревізій і перевірок;

– неприйняття заходів щодо відшкодування винними особами збитку від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності;

– здача готівкової виручки з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і веденням касових операцій;

– відсутність податкового обліку або ведення його з порушенням установленого порядку.

Щодо громадян і службових осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: адміністративне попередження; штраф; платне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт. Стягнення за адміністративні правопорушення накладається у встановлених законом межах. При цьому враховується наступне: характер вчиненого правопорушення; особа порушника; ступінь його вини; майновий стан; обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні до працівника конкретних заходів стягнення за скоєні ним дисциплінарні провини

Під дисциплінарною провиною розуміється протиправне навмисне невиконання або неналежне виконання своїх трудових (службових) обов’язків.

Метою дисциплінарної відповідальності є:

– забезпечення внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

– виховання як самих порушників трудової дисципліни, так і інших працівників, щоб запобігти порушенням трудової дисципліни з їх боку.

Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність.

Загальну дисциплінарну відповідальність несуть працівники за невиконання або неналежне виконання своїх трудових обов’язків, передбачених трудовим договором та правилами внутрішнього
трудового розпорядку.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність відрізняється від загальної колом осіб, до яких вона застосовується та колом суб’єктів, уповноважених їх застосовувати, порядком оскарження тощо (наприклад, до суддів, державних службовців).

Застосовують наступні дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, звільнення з роботи.

За один і той же проступок може бути накладено тільки одне дисциплінарне стягнення. Накладене дисциплінарне стягнення відображається в наказі, що виданий органом (посадовою особою), яка його застосувала, або усно (наприклад, зауваження) та оголошується винній особі під розписку.

Дисциплінарні стягнення можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Цивільна відповідальність – це встановлені нормами цивільного права юридичні наслідки невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов’язків, що пов’язано з порушенням суб’єктивних цивільних прав іншої особи

Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) або держави встановлених законом або договором заходів впливу, що тягнуть для нього негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру – відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафів, пені), покриття шкоди.

За цивільним законодавством цивільно-правова відповідальність поділяється на такі види:

– договірна – має у своїй основі договір і настає у зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням зобов’язань за договором;

– позадоговірна – настає у випадку заподіяння однією особою іншій особі майнової чи немайнової (моральної) шкоди;

– часткова – покладається на двох або більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредиторами (потерпілим) у рівних частках, оскільки інше не передбачено законом чи договором;

– солідарна – кожен з боржників відповідає перед кредитором (потерпілим) у повному обсязі. При цьому особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Матеріальна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності, яка полягає в обов’язку працівників відшкодовувати у встановлених законом межах майнову шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, в якому вони працюють.

Суб’єктом матеріальної відповідальності може бути тільки працівник, який знаходиться у трудових відносинах з підприємством, якому
заподіяна шкода.

На працівників може бути покладена матеріальна відповідальність за нанесений збиток в тому випадку, якщо мають місце наступні умови:

– наявність прямої реальної шкоди. Під прямою реальною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна; необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна та інших цінностей, або зробити зайві виплати;

– здійснення винної протиправної дії (бездіяльності) при виконанні покладених на працівника трудових обов’язків, внаслідок якої була заподіяна шкода. Під протиправною поведінкою слід розуміти невиконання працівником своїх трудових обов’язків, передбачених законодавством, трудовим договором, правилами внутрішнього розпорядку, інструкціями та іншими обов’язковими правилами, а також наказами та розпорядженнями адміністрації;

– доведено причинний зв’язок між діями (або бездіяльністю) працівника і шкодою, що виникла. Відповідальність настає тільки за шкоду, яка знаходиться в прямому причинному зв’язку з діями (бездіяльністю) працівника. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою, дією або бездіяльністю і завданою матеріальною шкодою враховується при покладенні відповідальності. Вимога про відшкодування матеріальної шкоди може бути задоволена лише тоді, коли протиправна поведінка порушника стала причиною її виникнення;

– визначено протиправну дію або бездіяльність працівника винною дією, яка була здійснена ним як навмисно, так і через необережність. Характерним в даному випадку є те, що працівник передбачав шкідливі наслідки своєї поведінки та свідомо допускав їх настання.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Якщо ж добровільного відшкодування шкоди не відбудеться, то для роботодавця можливі два шляхи: здійснити стягнення на підставі наказу власника чи уповноваженого ним органу або через суд. Вибір конкретного з цих шляхів безпосередньо залежить від розміру збитку. Якщо розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку працівника, то керівництво підприємства може застосувати наказ про стягнення. В інших випадках відшкодування проводиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до суду з дня виявлення шкоди.

Законодавством передбачено два види матеріальної відповідальності працівників за завдану шкоду: обмежену і повну (рис. 15.2). Повна матеріальна відповідальність поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Рис. 15.2. Види матеріальної відповідальності

Обмежена матеріальна відповідальність передбачає обов’язкове відшкодування заподіяної шкоди в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячної зарплати працівника. Вона застосовується у тих випадках, коли законом не встановлена інша межа відповідальності

Повна матеріальна відповідальність – це відповідальність, за якої заподіяна з вини працівника шкода відшкодовується у повному розмірі, тобто вона не обмежена ні сумою шкоди, ні розміром заробітної плати

Повну матеріальну відповідальність працівники несуть за наступних умов:

1) між працівником та роботодавцем укладається письмовий договір про прийняття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання чи для інших цілей;

2) майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за разовою довіреністю чи за іншими разовими документами;

3) шкода нанесена діями працівника, які мають ознаки злочинних;

4) шкода нанесена працівником, який знаходився в нетверезому стані;

5) шкода нанесена недостачею, навмисним знищенням чи навмисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, продукції тощо;

6) шкода, нанесена наймачу при виконанні трудових обов’язків, за який відповідно до чинного законодавства на працівника покладена повна матеріальна відповідальність;

7) шкода нанесена не при виконанні трудових обов’язків;

8) посадова особа визнана винною у незаконному звільненні або незаконному переведенні працівників на іншу роботу.

Контролер повинен впевнитись, що з працівником, який винен у виникненні матеріальної шкоди, укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

6.2. Матеріали, що узагальнюють результати контрольно-ревізійної роботи

Таблиця 1. Документальне оформлення результатів контрольно-ревізійної роботи

6.3. Документи, що узагальнюють ревізорську діяльність та вимоги до їх оформлення

Письмове оформлення результатів ревізії – одне з найважливіших завдань. Своєчасне і якісне оформлення ревізорських документів – необхідна умова успішного та ефективного проведення ревізії. Документи, що підтверджують виконання ревізором програми ревізії, і вимоги інструкції про техніку її проведення, є засобом фіксації виявлених фактів і правил їх підтвердження.

Кваліфіковано провести ревізію, об’єктивно і принципово обґрунтувати кожний факт, викладений в акті, – важлива і відповідальна частина ревізійної роботи. Але на цьому ревізія не закінчується. Ревізія вважається закінченою, коли виявлені порушення усунуто, а господарську діяльність налагоджено таким чином, що забезпечується виконання завдань, які стоять перед підприємствами, установами і організаціями, які було перевірено. Крім того, необхідно вжити заходи, які виключають можливість повторення порушень в інших аналогічних підприємствах, установах і організаціях.

Оформлення ревізійних документів не можна розглядати як технічний прийом. Процедури проведення ревізії сприяють найбільш повному вивченню сутності письмових фактів, їх змісту і законності. Засоби фіксації результатів ревізії і сутність виявлених ревізією фактів нерозривно пов’язані між собою. Без передбачених інструкцією ревізійних документів немає ревізійного процесу, немає ревізії.

Додатки до акта про виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються й згруповані у відомостях, таблицях, повинні підписуватись посадовою особою підприємства.

В акті перевірки можуть бути зафіксовані порушення тільки з посиланням на конкретний нормативно-правовий акт.

Особливість підтвердження фактів в ревізії полягає в тому, що ревізор на підставі виявлених порушень (відхилень) робить висновки, які слід у встановленому порядку і належним чином закріпити (зафіксувати) в акті ревізії, а речові докази, наприклад, підроблені документи, що збережені та вилучені, додати до акту ревізії. Без цього виявлені в ході ревізії порушення чи зловживання не мають ревізійного підтвердження.

Обов’язкове складання ревізорських документів в ході ревізії необхідне і для тих висновків, до яких приходить ревізор, наприклад, про неповне оприбуткування грошей в касі, недостачу основних засобів на підприємстві тощо. Без відповідних документів не можна сформулювати висновки з будь-якого факту, встановленого ревізією.

Класифікація матеріалів ревізії представлена на рис. 15.4.

Рис. 15.4. Класифікація матеріалів ревізії

Матеріали ревізії за змістом інформації про законність та ефективність діяльності підприємств, на яких проводилась ревізія, мають значення первинних або похідних джерел підтвердження виявлених фактів порушення. До первинних ревізорських документів відносяться такі, які фіксують встановлений факт, подію, явище на момент їх виявлення, а до похідних – за основу беруться дані, що містяться в інших документах.

Практикою вироблено багато ревізорських документів – близько 50 різних найменувань, які умовно можна поділити на основні (обов’язкові)
і допоміжні.

До основних ревізорських документів відносять такі, що складаються в ході кожної ревізії і містять інформацію про всі питання, що перевіряються, фіксують і закріплюють виконані ревізорські дії і підтвердження, відображають рух матеріалів ревізії. Основні ревізорські документи наведені нижче.

Плани, завдання і програма ревізії – документи, що складаються в ході підготовки і проведення ревізії та визначають коло діяльності ревізора (програма комплексної ревізії господарської діяльності, план проведення комплексної ревізії, оперативний план проведення інвентаризацій).

Акти – документи ревізорського оформлення, в яких посадова особа, що проводить ревізію, фіксує порядок і результати ревізійних дій. У зв’язку з виконанням багатьох контрольних процедур в ревізійній практиці складається більше 10 різних актів. В залежності від характеру таких дій акти поділяються на:

– основний акт ревізії – найважливіший документ, що узагальнює результати ревізії. В ньому фіксується стан господарської діяльності підприємства, відображаються виявлені недоліки та порушення діючих законів, положень, інструкцій, випадки зловживань, крадіжок і недостач, а також і позитивні сторони його роботи, застосування прогресивних прийомів і методів організації виробництва, праці тощо. Різновидом основного акту ревізії є акт комплексної ревізії. Його складають у тому випадку, якщо в ревізії брали участь відповідні спеціалісти.

– часткові (проміжні) акти ревізії – це документи, якими оформлюють результати інвентаризації грошових коштів, запасів, а також взаємної звірки розрахунків з покупцями та постачальниками, різними дебіторами та кредиторами. В них відображають виявлені недостачі, розкрадання або розбіжності в розрахунках після дослідження документів, бухгалтерських записів і проведення зустрічних перевірок. В часткових актах слід відобразити пояснення посадових осіб, відповідальних за ділянку роботи, що перевірялась. Часткові акти підписують ревізор, бухгалтер і матеріально відповідальна особа. Форма таких актів залежить від характеру операцій і питань, що перевіряються. Зафіксовані в проміжному акті порушення, зловживання стисло викладаються у загальному акті ревізії, а проміжний акт розглядається як документ, що їх підтверджує.

– разові акти ревізії – документи, в яких відображають результати дослідження документів і операцій, проведених експериментів, а також окремі факти порушень та зловживань, які не знайшли відображення в часткових актах ревізії.

Інвентаризаційні описи – це документи, що складаються в момент проведення інвентаризації і підтверджують фактичну наявність активів на певну дату та інших об’єктів, що підлягають інвентаризації. Інвентаризаційні описи оформлюються інвентаризаційною комісією за встановленими формами. Форми інвентаризаційних описів різноманітні у зв’язку з тим, що об’єкти, які в них записуються, мають неоднакову характеристику.

Пояснення – письмовий документ, складений відповідальними особами на вимогу ревізора у виправдання або підтвердження фактів, що перевіряються. Пояснення також складаються, коли матеріально відповідальна особа відмовляється підписати акт ревізії.

Обов’язкові вказівки ревізора – це документ, який складається ревізором з метою усунення причин і умов, що сприяють виникненню господарських порушень.

Висновки ревізора – це документ про встановлені ревізією факти, який складається на заключному етапі ревізійного процесу. В них підводяться підсумки ревізії, викладається сутність виявлених фактів і формулюються причини їх виникнення. Висновки складаються ревізором, який проводив ревізію, і підлягають обов’язковому затвердженню керівником ревізійного органу. Законодавчо не передбачено складання висновків ревізора, однак практика свідчить про їх необхідність.

Рішення за матеріалами ревізії – це основний документ органу, що призначив ревізію, який зобов’язаний в 20-денний строк вжити заходи щодо усунення порушень, виявлених ревізією, і притягнути до відповідальності винних осіб.

Рішення ревізійного органу – це документ, який складається з метою усунення порушень, виявлених ревізією, притягнення винних осіб до відповідальності або використання на інших підприємствах позитивного досвіду роботи, виявленого в процесі ревізії.

Накопичувальні відомості (описи) ревізора – це документи, які накопичують встановлені факти невиробничого та протизаконного витрачання засобів, порушення фінансової і штатної дисципліни, недоліки в організації бухгалтерського обліку та складанні звітності, інші порушення, якщо вони не були оформлені частковими або разовими актами ревізії.

Однорідні за характером та часто повторювані порушення групуються у відомостях порушень, які можуть складатись за видами порушень і за об’єктом вивчення (зразок 15.9).

Відомості (описи) складають за видами встановлених недоліків і порушень (зразки 15.10 – 15.11).

Результати зустрічної перевірки оформлюються актом, в якому відображаються розбіжності, встановлені за кожною партією окремо, з посиланням на відповідні документи та причини, зазначаються особи, які винні в оформленні фіктивних документів, а також вартість цих матеріалів.

Підсумкові дані цієї відомості в узагальненому вигляді відображаються в акті ревізії із зазначенням конкретних фактів, що спричинили виникнення дебіторської заборгованості, та винних у цьому осіб.

Довідки спеціалістів, які брали участь у ревізії, складаються у разі залучення до ревізії сторонніх осіб – спеціалістів з окремих питань.

Фотознімки виступають документами в деяких випадках, наприклад, при виявленні фактів безгосподарності зберігання обладнання, техніки та іншого майна, причому фотознімок повинен відображати факт безгосподарності та осіб, які беруть участь у перевірці.

Таблиці, розрахунки, схеми – це документи, які складає ревізор в обґрунтування перевірених ним фактів, подій, явищ.

За допомогою таблиць оформлюють результати хронологічного (поопераційного) аналізу однорідних операцій, контрольного порівняння тощо. Правильність списання природного убутку оформлюють розрахунками, розміщення матеріалів – схемою.

Допоміжні – це документи, які залежно від конкретних обставин, виявлених фактів порушень і зібраних в ході ревізії матеріалів не обов’язково складаються по кожній ревізії. Допоміжні документи сприяють прийняттю правильних рішень ревізором і органом, який призначив ревізію, забезпеченню прав учасників ревізійного процесу, виконанню ними своїх обов’язків, своєчасному і належному виконанню ревізійних дій, збереженню речових доказів.

До допоміжних документів відносять наступні.

Розписка – документ, який складається в довільній формі посадовою або матеріально відповідальною особою і додається до матеріалів ревізії, з метою уникнення непорозумінь.

Зобов’язання – документ, що надається особою, яка заподіяла шкоду, ревізору або адміністрації підприємства про добровільне погашення боргу або шкоди.

Окреме доручення – документ, на підставі якого ревізор в період проведення ревізії доручає іншому ревізійному органу виконати необхідні ревізійні дії, а також просить надати йому допомогу в проведенні окремих ревізійних дій.

Письмове повідомлення – документ, що складається ревізором для виклику зацікавлених осіб для участі їх в інвентаризації, обстеженні, експерименті, ревізії.

Лист про вимогу пояснень – документ, який відправляється ревізором відповідним особам з вимогою надати із зазначених питань у визначений строк письмове пояснення.

Претензії, позовні заяви – документи, що складаються ревізійним органом з метою надання допомоги з відшкодування збитків підприємству, на якому була проведена ревізія.

Скарга на рішення за матеріалами ревізії – це документ, який виходить від зацікавлених в результаті ревізії осіб, або самого ревізора, внаслідок незгоди з прийнятим рішенням за результатами ревізії.

У вигляді робочого документу повинні бути оформлені всі суттєві питання, пов’язані з вивченням системи комп’ютерної обробки даних та дії ревізора по вивченню цієї системи.

Ревізор в робочій документації повинен відобразити оцінку можливостей використання програмного забезпечення, специфіка якого може суттєво вплинути на обсяг необхідних ревізійних процедур.

При проведенні ревізії в умовах автоматизованої обробки облікової інформації ревізорам до індивідуальних завдань рекомендується включати питання з перевірки програми, правильності обробки інформації тощо. Дані цих перевірок повинні знайти відображення у відповідних розділах акту ревізії.

Оформлення та використання результатів ревізії – важливий етап ревізійної діяльності.

Одним з найважливіших і найсуттєвіших документів ревізії є її акт. Він складається в усіх випадках виявлення порушень чинних законодавчих і нормативних актів, зловживань і приписок, серйозних недоліків у веденні обліку і звітності, коли державі завдано збитки тощо – тобто за наслідками заподіяної шкоди. Якщо ж недоліків в роботі підприємства не виявлено, то складається довідка. Довідка про результати перевірки повинна містити перелік обов’язкових реквізитів, таких, як: дата складання довідки; назва підприємства, що перевіряється; ідентифікаційний код; перелік органів, представники яких брали участь у перевірці, із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові, посад і спеціальних відомостей про посадових осіб підприємства, яке перевіряється; дані про реєстрацію платника податків в органах державної влади і в податкових органах; інформація про юридичне і фактичне місцезнаходження підприємства. Крім того, у довідці зазначається спосіб проведення перевірки за ступенем охоплення нею первинних документів (суцільний або вибірковий), а також інформація про те, що в ході перевірки не виявлено фактів порушень встановленого порядку обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів. Довідка підписується працівниками контролюючого органу і посадовими особами підприємства.

Всі факти в акті ревізії викладаються таким чином, щоб по кожному з них можна було отримати документально підтверджені відповіді на наступні запитання (зразок 15.17):

– що порушено (інструкція, стандарт, наказ, постанова тощо з посиланням на пункт, параграф і зміст порушення);

– хто порушив (із зазначенням посадових або матеріально відповідальних осіб);

– час порушення (дата або період здійснення порушення або зловживання);

– спосіб порушення;

– чим викликане порушення (причини і умови, які сприяли порушенню);

– розмір нанесеного збитку.