Напрямки розвитку політичних і правових ідей

Програмні документи мали просвітницький характер.

Кирило-Мефодіївського братства:

соціальний – вони, перш за все, вважали необхідною ліквідацію кріпацтва

ідея всеслов’янської федерації на демократичних і республіканських засадах – добровільне об’єднання, рівність членів; на відміну від російської ідеї панславізму – на монархічних засадах

освітній(просвітницький) – система навчальних закладів, а також просвіта народу і мирна пропаганда головної мети товариства та, зокрема, ліквідації кріпацтва

національний – полягав у вирішенні національних проблем, а саме, у національному визволенні, ліквідації політичної неволі

Поміркована частина членів товариства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Бєлозерський) схилялась до мирної пропаганди його мети і програми. Радикальне крило товариства (Т. Шевченко, М.Гулак, Г. Андрузький, О. Навроцький, І. Посяда та ін.) бу­дуть поділяти думку Кобзаря про необхідність «добре вигост­рить сокиру, та й заходиться вже будить», щоб розбудити «хи­ренну волю» і скинути ненависне самодержавство і кріпацтво.

Програмні документи Кирило-Мефодіївського братства відображали наступні ідеї:

ü всі слов’яни повинні сполучитися

ü кожен слов’янський народ творив окрему республіку і правив собою не разом з іншими, а тільки, щоб кожний з них мав свою мову, свою літературу і свій окремий громадсько-політичний лад

ü щоб слов’янською спілкою управляв сейм або слов’янська рада, де сходилися б посли (депутати) від усіх слов’янських республік і обговорювали справи, що відносяться до цілого слов’янського союзу

ü у кожній республіці повинен бути свій управитель (президент) і над цілою спілкою теж повинен бути управитель, при цьому, вони повинні обиратися на певний термін

ü Засадничою ідеологією братства було християнство, милосердя до ворогів

ü Важливо також підкреслити, що стержневою в ідеології кирило-мефодіївців є месіанська ідеалізація українського народу. У “Книгах…” підкреслюється, що український народ найкращий серед всіх слов’янських народів; він, на відміну від сусідів, має розвинуті засади демократизму, український народ, далекий від польського шляхетського аристократизму та російського рабства і деспотизму

Центральною ідеєю ХІХ ст. в Україні була ідея націона­льно-соціального визволення українського народу. Реаліза­ції цієї ідеї присвятили свою діяльність представники ра­дикальної течії українства, яка знайшла ідейно-політичне відображення в діяльності Кирило-Мефодіївського това­риства. Творцем підставових документів товариства був Ми­кола Костомаров (1817-1885). Підготовлені ним докумен­ти - «Устав» і програма товариства «Закон Божий» («Книга буття українського народу») втілили концепцію історич­ного розвитку та політичну доктрину, яка мала чіткий український зміст. Концепція історичного розвитку містила в собі ідеї християнського соціалізму: творцем історії визна­вався Бог, рушійною силою - християнська релігія, яка вказує шлях до спасіння - осягнення Царства Божого.

Політична доктрина випливала з концепції історичного розвитку і складалась з таких засадових моментів:

- всяка влада від Бога, бо він є «цар над родом людсь­ким»;

-влада не може бути абсолютною, самодержавною, оскільки «хоч який добрий чоловік буде, але як стане пану­вати, то зіпсується»;

-демократія не гарантує від свавілля влади «багатьох царків»;

-державний лад повинен бути республіканським, ви­конавча влада виборною, змінною і підзвітною народним зборам;

- найкращий тип держави - це поєднання рис федератив­ного і конфедеративного устрою. У такій державі не повин­но бути кріпацтва, усі громадяни мають юридичну рівність, смертна кара і тілесні покарання скасовуються, забезпечує­ться свобода торгівлі, свобода совісті, умови загальної освіти народу.