Лікування

Симптоматика

Патогенез

Незалежно від виду канцерогенних речовин, які містяться в сечі, в патогенезі спонтанних пухлин сечових шляхів важливу роль грає застій сечі. Тому в мисці, де сеча знаходиться протягом секунд, пухлини виникають значно рідше, ніж в сечовому міхурі, де сеча знаходиться по декілька годин. А в сечоводі, якій взагалі не є резервуаром для сечі, пухлини виникають дуже рідко.

До особливостей патогенезу пухлин миски і сечоводу відноситься:

1) схильність до поширення метастазів з током сечі за ходом сечових шляхів – від чашечок до сечового міхура;

2) неухильна тенденція папілярної доброякісної пухлини ставати злоякісною.

Як і при пухлинах паренхіми нирки захворювання проявляється гематурією, болем та пухлиною в попереку.

Основний метод діагностики – видільна урографія, за допомогою якої виявляють дефект наповнення в чашечці, мисці або сечоводі, гідро- або уретерогідронефроз. Інколи при цистоскопії знаходять ворсину пухлини, яка стирчить з вічка сечоводу. Характерною ознакою папілярної пухлини вважається виділення крові з сечовідного катетера, при його проведенні через перешкоду, за перешкодою з катетера капає пророза сеча (симптом Шевасю).

Додатково використовують УЗД, КТ, пневмопієлографію, цитологічне дослідження сечі, уретеропієлоскопію з біопсією.

В більшості випадків полягає в нефроуретероектомії з резекцією сечового міхура в зоні, яка прилягає до вічка сечоводу. При первинній пухлині нижнього відділу сечоводу проводять резекцію сечоводу з уретероцистоанастомозом. При більш високому або протяжному ураженні сечоводу може бути виконано його видалення з заміщенням ізольованим сегментом тонкої кишки. Після оперативного лікування необхідна регулярна цистоскопія на протязі всього життя хворого, враховуючи можливість імплантаційного метастазування ще до операції.

Пухлини сечового міхура зустрічаються досить часто, складаючи приблизно 30% всіх пухлин сечо-статевих органів, причому, частота їх неухильно збільшується. Вік хворих – переважно за 50 років. 95% новотворів сечового міхура складають епітеліальні пухлини – папіломи і рак, інших 5% - саркоми, фіброми, ліпоми, феохромоцитоми, які спостерігаються досить рідко.

При зверненні пацієнтів приблизно 70% пухлин сечового міхура відносяться до поверхневих (без інвазії м’язового шару). 30% хворих вже мають інвазивні пухлини.

Для практичного використання найбільш зручна наступна морфологічна класифікація уротеліальних пухлин:

1) типова папілярна фіброепітеліома

Це білувато-сірий або жовто-рожевий ніжний розгалужений новотвір на тонкій ніжці з довгими тонкими ворсинами. Найважливіша ознака пухлин цього типу – відсутність інвазивного росту і вільна рухливість на тонкій ніжці.

2) атипова папілярна фіброепітеліома – мікроскопічно відрізняються від попередньої пухлини атиповістю форми клітин, великими ядрами і ядерцями, множинністю асиметричних мітозів. Макроскопічно – грубші ворсини, більш широка ніжка пухлини.

3) папілярний рак – відрізняється інвазивним ростом епітелію, ще більшою атипією та поліморфізмом клітин.

Всі три вищенаведені групи пухлин – це стадії одного прогресуючого проліферативного процесу.

4) солідний або первинно інфільтративний рак – характеризується ендофітним ростом, швидкою інфільтрацією стінки сечового міхура.