Основні риси малого підприємництва

Складовою частиною економічної політики держави є розвиток малого підприємництва. Це найбільш важливий, гнучкий і динамічний елемент ринкової структури.

Мале підприємництво (МП) направлене на вирішення таких завдань:

- формування конкурентних цивілізованих ринкових відносин, що сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

- розширення асортименту і підвищення якості товарів, робіт, послуг;

- наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

- сприяння структурній перебудові економіки, надання їй гнучкості, мобільності і маневреності;

- залучення особистих засобів населення на розвиток виробництва (на засадах загальної пайової власності);

- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

- ефективніше використання творчих можливостей людей, розкриття їхніх талантів, розвиток різних видів ремесел, народних промислів;

- залучення до трудової діяльності окремих груп населення – домогосподарок, пенсіонерів, інвалідів, що вчаться;

- формування соціального шару власників, власників, підприємців;

- активізація науково-технічною прогресу;

- освоєння і використання місцевих джерел сировини;

- сприяння великим підприємствам шляхом виготовлення і постачання комплектуючих виробів і оснащення, створення допоміжних і обслуговуючих виробництв;

- звільнення держави від низькорентабельних і збиткових підприємств за рахунок їхньої оренди та викупу.

Всі ці та інші економічні і соціальні функції малого підприємництва ставлять його розвиток у розряд найважливіших державних завдань.

У малому бізнесі вирізняють:

1) власників малих підприємств – для них характерний високий рівень особистої мотивації у досягненні успіху, що позитивно позначається і цілому на діяльності підприємства. Вони більш схильні до заощаджень і інвестування;

2) безпосередньо суб'єкти малого підприємництва, які:

- краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках;

- як правило, проводять товари за замовленням конкретних споживачів;

- мають у своєму розпорядженні значні конкурентні переваги;

- широко використовують місцеві матеріальні і трудові ресурси;

- часто вимагають менше капіталовкладень із розрахунку на одного працівника в порівнянні з великими підприємствами;

- дають кошти для існування більшій кількості людей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників і розповсюдженню практичних знань.

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються такі визначення малого підприємства:

- мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління;

- мала фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку;

- мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів;

- мале підприємство – це невелике виробництво;

- мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. В Україні діють підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

- господарське товариство;

- підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

- комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

- державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

- у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

- у інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

- роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств регламентуються законодавством України.

До малих відносяться підприємства, що є юридичними особами.

Малі підприємства можна розділити на 2 групи:

– малі підприємства із середньо списковою чисельністю понад 15 чоловік;

– малі підприємства з середньо списковою чисельністю до 15 чоловік.

На даний час у швейній промисловості основне число підприємств – це середні і близькі до малих підприємства. Основні особливості малих підприємств та визначальні їхні переваг у порівнянні з великим виробництвом представлені на рис. 9.1.

 

Рис. 9.1. Основні особливості малих підприємств

Разом з тим, малому підприємництву властиві і певні недоліки, серед яких можна виділити найбільш істотні:

- вищий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкості положення на ринку;

- залежність від великих компанії;

- недоліки в управлінні справою, слабка компетентність керівників;

- підвищена чутливість до змін умов господарювання;

- труднощі у залученні додаткових фінансових коштів і отриманні кредитів;

- невпевненість і обережність господарюючих партнерів при укладенні договорів (контрактів) тощо.

Недоліки і невдачі у діяльності малого підприємництва обумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми причинами, а також умовами функціонування підприємстві.

Як показує практика, більшість невдач пов'язана із менеджерською недосвідченістю або професійною некомпентністю власників підприємств.

Створення мережі малих швейних підприємств є необхідною умовою формування економічної сфери в швейній галузі, що сприяє виникненню конкуренції і розвитку ринкових відносин.

Малі підприємства здатні швидко реагувати на зміни споживчою попиту. Вони найбільш сприйнятливі до технічних новинок, забезпечують швидку окупність витрат.

Найважливішими чинниками значної ролі малого бізнесу в перехідній економіці є:

– структурні розриви в економіці, викликані неефективністю командно-адміністративної системи (залежність від важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту і нерозвинута галузь роздрібної торгівлі);

– неефективне функціонування державних підприємств (незважаючи на регулятивний захист, державні підприємства не могли конкурувати з ефективнішими приватними компаніями, орієнто­ваними на прибуток);

– низький технологічний рівень вітчизняної промисловості (створив можливості для невеликих компаній, які розробили і запатентували власні технології або використали доступ до іноземних технологій);

– низький рівень життя (низькі доходи і відсутність перспектив на державних підприємствах викликали масовий перехід активних громадян до підприємницької діяльності);

– мотивація одноосібних підприємців істотно відрізняється від нестимульованої діяльності керівників державних підприємств.

Останній чинник підприємницької діяльності відіграв особливу роль у прискоренні перехідних процесів. Можна навести ряд аргументів щодо того, що, крім успішних макроекономічних заходів, вжитих у постсоціалістичних країнах, загальний економічний прогрес став наслідком того духу підприємництва, який у цей процес приніс саме малий бізнес. Сила підприємництва як способу життя дала поштовх, який активізував появу нових відносин власності, зміни в соціальній свідомості й економічну ефективність.

Такі країни, як Польща, Угорщина, Словенія і Чехія вже перебувають на третьому етапі саморегуляції ринку. Можна навести ряд аргументів, зокрема, про те, що ці країни вже мали основу для розвитку, їхня економіка перебувала на вищому етапі розвитку і вони мали кращі відносини з іншими країнами з вільною ринковою економікою. Незважаючи на ці фактори, аналіз розвитку в Україні показує, що головною причиною неефективності економіки є відсутність гнучкого й пристосованого до нових умов політичного середовища. Таке спостереження можна легко пояснити й підтвердити високою часткою (50%) тіньової економіки в Україні.

Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а у нас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн.

Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.Нині сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. Одночасно українські підприємства потерпають від надмірних податків і складної системи регулятивних норм.

Але останнім часом спостерігається значний ріст малого бізнесу в багатьох сферах: запровадженні нових гнучких технологій; розширенні попиту споживачів, який відходить від стандартних товарів масового виробництва, і звертається до товарів, які мають свій стиль і характерні риси. Ці досягнення можна пояснити певними перевагами малих підприємств у пристосуванні до умов перехідної економіки. Невеликі фірми входять у ринок, не маючи проблем більшості державних підприємств, таких як, скажімо, великі накладні витрати, неефективність у використанні капіталу та трудових ресурсів, заборгованість тощо. Однак успішна роль малого бізнесу при змінах в економіці – це не просто здатність швидко накопичувати капітал, використовуючи можливості, створені безладдям в економіці. За нинішньої ситуації в Україні розвиток малого бізнесу повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів.Тільки енергійний розвиток МП забезпечить соціальну реструктуризацію суспільства і перехід у цивілізований ринок.

Отже, розвиток малого підприємництва в Україні вкрай необхідний. Його становлення має позитивне значення для національної економіки, що значною мірою обумовить створення сучасної ринкової економіки з соціальною спрямованістю.

Внесок малих підприємств в економіку галузі і країни в цілому визначається:

- високими темпами впровадження нововведень;

- мобільністю технологічних змін;

- впровадженням винаходів;

- швидким зростанням сфери послуг і запитів;

- гострою ціновою і неціновою конкуренцією, яка веде, з одного боку, до зниження цін, а з іншої – до того, що споживач отримує продукцію і послуги високої якості;

- можливістю для держави отримувати великі кошти у формі податкових надходжень.