Україна у 1992-2013 рр.

Ма лекція

Після остаточного розриву з СРСР та небажання входити до Співдружності незалежних держав (грудень 1991 р.), Україна, зрештою, почала набувати ознак державності. Попервах це були символічні, хоча й немало важливі речі. На хвилі піднесення національного руху ВРУ змушена була затвердити Державний Гімн і державний Прапор, відповідно 15 та 28 січня 1992 року. А 19 лютого того ж року парламентарі затвердили і малий герб України (тризуб), який має стати основою для Державного Герба України (затвердження якого відтягується аж до наших днів у зв’язку із постійними ідеологічними війнами між партіями, які отримують владу в Україні).

Ще 6 грудня 1991 р. ВРУ ухвалила закон “Про збройні сили України”. Втім, фактично ще два роки українській державі довелося наполягати на своєму державному суверенітеті у військовій галузі. Водночас тривав процес створення нової Конституції України, адже існування інституту президентства та парламенту (кожен із яких мав право законодавчої ініціативи) призводило до багатьох суперечностей, зокрема в площині того, хто кому підпорядковується і кому підвладна вся вертикаль влади в країні. Не були також чітко визначені відносини органів влади із органами місцевого самоврядування. Суперечності призвели до перевиборів президента і парламенту одночасно (березень-квітень 1994 р.). Тоді Леоніда Кравчука на посаді голови держави замінив Леонід Кучма.

Країна перебувала в економічній кризі. Оскільки в СРСР їй було відведено статус колонії, то після його розпаду економіка України могла орієнтуватися на виробництво лише напівфабрикатів і постачати комусь сировину, і то – не самої ліпшої якості. Орієнтація українського ринку на захід не принесла очікуваних результатів. Без перебільшень можна стверджувати, що незалежна Україна успадкувала економічну кризу від СРСР, а почалася вона ще у 1970-х рр. Залежна від енергоресурсів Росії, Україна попала у величезну боргову яму. Країну вразила інфляція, яка “з’їла” більшість людських заробітків. Саме з-за цього введення національної валюти – гривні – сталося не 1992 р., як планувалося, а лише 2-16 вересня 1996 р. (хоча на старих купюрах гривні був надрукований ще 1992 р.). Населення стало жити на межі бідності. Багато українських громадян емігрувало.

Тим часом в Україні зростала кількість партій і загострювалася політична боротьба. Певним успіхом у цій площині для всіх українців було ухвалення нарешті нової Конституції України (28 червня 1996 р.). Подолання політичних проблем не змінило особливо економічної ситуації. Мінімальна зарплата 1996 р. була такою ж, як і в 2002 р. (26-27 доларів на місяць). Реструктуризація боргів країни за кредитами, приватизація та зволікання з аграрною реформою призвели до того, що на початок 2000-х років країну фактично захопили олігархи – зацікавлені великі бізнесмени, які мали потужних покровителів у різних гілках влади. Із початком нового тисячоліття намітилися нові тенденції в економіці України. Однак їх перекреслив новий виток жорсткої політичної боротьби.

Тим часом на міжнародній арені за 1991-2000 рр. Україну визнало 167 країн світу. Проте важко давалося відділення від Росії: визнання нею незалежності України, встановлення українсько-російського кордону, яке не врегульовано і по сей день. Важливе значення мав Договір про добросусідство і співробітництво 2 червня 1997 року.

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар’єр подолали: блок “Наша Україна” (23,55%), Комуністична партія України (20,01%), Блок “За єдину Україну!” (11,79%), Блок Юлії Тимошенко (7,25%), Соціалістична партія України (6,87%), Соціал-демократична партія України (об’єднана) 6,27%. Вперше в історії незалежної України комуністична партія поступилася першим місцем у виборчих перегонах.

На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції “Єдина Україна” увійшло 177 депутатів, до “Нашої України” – 118 депутатів, КПУ – 64, СДПУ(о) – 31, БЮТ – 23, СПУ – 22; 12 депутатів побажали залишитися позафракційними. Проурядові фракції, за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши перемогу опозиції.

Але переломними в історії держави стали вибори Президента України 2004 року. Кандидатом від влади став чинний Прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера “Нашої України” Віктора Ющенка, колишнього Прем’єр-міністра у 2000-2001 рр., прихильника реформ.

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%), Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів – 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктора Януковича підтримала Наталія Вітренко. Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзит-полів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва – Майдані Незалежності. Із наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву “Помаранчева революція”.

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р. Під час “Помаранчевої революції” Україна перебувала у центрі уваги світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів – майже 12 тисяч осіб. Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99% виборців за Віктора Януковича – 44,21%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулася 23 січня 2005 року. Втім, Ющенко дуже швидко розгубив кредит довіри виборців.

17 січня 2010 року відбувся перший тур нових президентських виборів в Україні, у результаті якого переможця виявлено не було. 7 лютого було проведено другий тур виборів, у якому перемогу з відривом у три відсотка над тодішнім Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко здобув опозиційний лідер Віктор Янукович. Це перший в історії України випадок, коли президента було обрано менше, ніж 50% голосів виборців.

11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. А 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації.

У країні владою взято курс на ревізію демократичних здобутків попередніх років.