Робочий час працівників та час відпочинку

Робочий час – це час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов’язки.

Згідно чинного законодавства можна виділити такі види робочого часу (рис. 11.1):

Нормальний робочий час Робочий час Ненормований робочий час
Скорочений робочий час Неповний робочий час Надурочний робочий час

рис. 11.1. Види робочого часу

Згідно статті 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу ніж 40 годин.

Скорочений робочий час встановлюється для окремих категорій працівників. До них належать неповнолітні віком від 15 до 16 років, яким встановлена тривалість робочого часу 24 години на тиждень, для осіб у віці від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень. Скорочений робочий час встановлюється для працівників із шкідливими умовами праці — 36 годин на тиждень. Скорочений робочий день (6 годин) встановлено для деяких категорій працівників розумової праці — вчителів, лікарів, професорсько-викладацького складу.

Неповний робочий час встановлюється за погодженням між власником чи його уповноваженою особою під час укладання трудового договору або в процесі роботи. Цей вид часу відрізняється від попереднього тим, що тут сторони самі домовляються про час роботи, він не закріплений в законодавстві і оплата за працю проводиться пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від виробітку. Ці працівники мають рівні за обсягом трудові права, що й працівники з нормальною тривалістю робочого часу.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників (список професій та посад встановлюється колективним договором). При цьому виді робочого часу, як правило, допускається робота понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатковою відпусткою.

Надурочний робочий час — це робота, яка виконується працівником понад нормальний робочий день і тиждень. Такі роботи, як правило, заборонені законодавством. Вони дозволяються тільки за погодженням з профспілковими комітетами і не більше 120 годин на рік. Вони заборонені для вагітних жінок і тих які мають дітей, неповнолітніх працівників. Ці роботи проводяться тільки у випадках, передбачених трудовим законодавством.

Час відпочинку - це час, коли працівник вільний від виконання своїх службових обов'язків і може використовувати його на свій розсуд.

 

Трудове законодавство передбачає наступні види відпочинку (рис. 11.2):

Час відпочинку
Перерви протягом робочого дня Міжзмінні перерви Щотижневі вихідні Святкові і неробочі дні Відпустки

Рис. 11.2. Види часу відпочинку

Працівникам надається перерва протягом робочого дня для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не входить до робочого часу. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встано­вити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або Уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП України) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Відповідно до статті 73 КЗпП України, святкові дні:

1 січня — Новий рік;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України.

Робота також не проводиться в дні релігійних свят:

7 січня — Різдво Христове;

один день (неділя) — Пасха (Великдень);

один день (неділя) -- Трійця.

Громадянам, які працюють за трудовим договором на підприємствах, в установах, організаціях будь-яких форм власності, видів діяльності та галузевої належності, а також у фізичної особи, надаються відпустки. Розрізняють такі види відпусток:

а) щорічні: основна; додаткова за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами праці; за особливий характер роботи; інші, передбачені чинним законодавством;

б) додаткові у зв'язку з навчанням (для тих, хто навчається без відриву від виробництва);

в) творча (надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників);

г) соціальна — у зв'язку з вагітністю й пологами; з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; працівникам, які мають дітей;

д) відпустки без збереження заробітної плати (надаються на різні строки у випадках, передбачених Законом України „Про відпустки” без згоди власника або уповноваженого ним органу: ветеранам війни; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; особам, які одружуються; пенсіонерам за віком; інвалідам; працівникам у разі смерті рідних - чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка падчерки), братів, сестер тощо).