Критерії класифікації функціональних стилів.
Функціональний стиль — це суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб'єктивно-духовного впливу.
Поняття функціонального стилю. Критерії виділення стилів.
Художній стиль.
Розмовно – побутовий стиль.
Поняття функціонального стилю. Критерії виділення стилів.
Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови
ЛЕКЦІЯ 3. Частина І.
Література
1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.
2. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови: Використання морфологічних засобів мови. – К.: ТОВ «ЛДЛ», 1998. – 176 с.
3. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005.- 368 с.
4. Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. - Львів: ПАІС, 2001.- 224 с.
5. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.
6. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: підручник. — 3-тє вид., переробл. і допов. — Тернопіль, 2000.
1. Мова як явище соціальне виконує різні функції, пов’язані з тією чи іншою сферою людської діяльності. Для реалізації цих функцій сформувалися окремі різновиди мови, кожному з яких властива наявність тих чи інших мовних засобів. Ці різновиди називають функціональними стилями.
Виникнувши на екстралінгвістичній (позамовній) основі, маючи тісний зв’язок зі змістом, метою й завданнями висловлювання, стилі розрізняються між собою внутрішньомовними ознаками: принципами добору, поєднання й організації засобів загальнонаціональної мови.
Отже, стиль (від латин. Stilus – паличка для письма) – це об’єднана певним функціональним призначенням система мовних елементів, способів їх добору, вживання, взаємного поєднання і зв’язку; це функціональний різновид літературної мови.
У цьому визначенні акцентовано увагу на суспільній природі мовного стилю. Він створюється всім попереднім процесом мовного розвитку і є органічною частиною загальнонаціональної мови, а не породженням одного індивіда.
Стиль мови формується мовцями в результаті послідовного добору мовних засобів відповідно до соціально-комунікативної мети, умов, ситуації і змісту спілкування.
У визначенні, яке давав стилю В.Виноградов, виділено саме функціональний аспект: «Стиль — це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена, внутрішньо об'єднана сукупність прийомів уживання, відбору і поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи тієї загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими самими способами вираження, що слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці певного народу».
Серед позамовних чинників, які впливають на формування стилю, виділяють такі базові. Це сфера суспільно-виробничої діяльності, в якій постає і формується певний стиль, тип мовомислення та форма суспільної свідомості, яку представляє, виражає цей стиль. Для публіцистичного — політика, ідеологія, агітація та інформація. До стилетворчих факторів належать і такі, як форма вияву мови (усна чи писемна), спосіб комунікації (масова чи індивідуальна), ситуація (умови, слухачі, аудиторія), тип і вид мовлення (розповідь, опис, міркування, монолог, діалог, полілог), тематичні й конотативні ознаки мовних одиниць, особливості текстотворення та деякі інші.
Стиль літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це необхідні слова на необхідному місці.
Спільні стильові ознаки:
· сфера поширення і вживання (коло мовців);
· функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
· характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
· система мовних засобів і стилістичних норм (лексики, фразеології, граматичні форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправданим.
Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін „стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий та конфесійний.
Для визначення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова: якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших – переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, презентують усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також епістолярний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.