Виникнення і розвиток Чехословаччини.

Розвиток Чехословаччини між двома світовими війнами

У листопаді 1818 р. у Празі виник Національний комітет, який взяв владу до своїх рук і проголосив незалежність Чехословаччини. 28 жовтня 1918 р. у Празі була проголошена Чехословацька Республіка, а 14 листопада її президентом було обрано Т.Г.Масарика, який тричі переобирався на цьому посту - у 1920,1927 та 1934 рр.

У лютому 1920 р. було прийнято Конституцію, яку визнали найдемократичнішою у тогочасній Європі.

Норми Конституції Чехословаччини:

1. Чехословаччина - демократична республіка.

2. Законодавча влада належить Національним зборам, депутати яких обиралися на основі загального виборчого права при таємному голосуванні. Національні збори складалися з двох палат - Палати представників і Сенату. Право обирати Палату представників мали громадяни від 21 року, а право обирати Сенат - від 26 років. Палата представників обиралася на б років, а Сенат - на 8 років. Парламент обирався за пропорційною виборчою системою.

3. Главою держави був Президент, який обирався на 7 років кваліфікованою більшістю голосів депутатів парламенту. Він мав право укладати міжнародні договори, вводити військовий МасарИК Т.Г. стан, скликати і розпускати Парламент, повертати на доопрацювання законопроекти, призначати і звільняти міністрів, здійснювати верховне командування армією.

4. Передбачалася велика кількість прав і свобод громадян.

Коли Чехословаччина була окупована Німеччиною, то в країні був встановлений режим відкритого терору. У 1946 р. пройшли вибори до парламенту, більшість депутатів якого були комуністами. Чехословаччина з 1947-1948 рр. пішла по соціалістичному шляху розвитку.

"Празька весна''

У 1968 р. було зроблено першу спробу реформувати комуністичну систему - т.зв. Празька весна. На початку січні 1968 р. внутрішньопартійна боротьба у Комуністичній партії Чехословаччини (КПЧ) між консерваторами-сталіністами А.Новотного і ліберальним крилом партії, завершилася перемогою лібералів на чолі із А.Дубчеком, якого 4 січня 1968 р. було обрано Генеральним Секретарем КПЧ. Новий лідер чехословацьких комуністів виступав за формування комуністичної системи та висунув гасло побудови "соціалізму із людським обличчям". Не відмовляючись від своєї керівної ролі у політичній системі, компартія почала здійснення демократичних перетворень, зокрема:

Ä було скасовано цензуру;

Ä реабілітовано більшість політв'язнів, засуджених під час процесів 1948-54 рр.;

Ä реформовано службу безпеки;

Ä дозволено закордонні поїздки;

Ä розпочато зміни ринкового характеру в економіці та ін.

Реалізація програми широких політичних і економічних реформ знайшла жвавий відгук у чехословацькому суспільстві, яке активно підтримало ініціативи партійного керівництва. Розпочався процес створення неформальних організацій, виникли Клуб 231, Клуб заангажованих безпартійних (КЗБ) та ін. Поступово в інтелектуальному середовищі з'явилися заклики до поглиблення реформування політичної системи, лібералізації механізмів формування представницьких органів влади, ставилася під сумнів провідна роль компартії у чехословацькому суспільстві.

Розвиток демократичних процесів стривожив як московське керівництво, яке, з одного боку, поділяло занепокоєння ситуацією лідерів комуністичних партій у інших країнах радянського блоку, а з іншого, намагалося запобігти впливові ідей на інтелектуалів в СРСР, передусім, в Україні. Пробуючи вчинити тиск на А.Дубчека і уряд країни, щоб домогтися відходу від реформаторського курсу, 3 липня 1968 р. Л.Брежнєв заявив, що "ми не можемо залишатися байдужими до долі соціалізму в іншій країні".

16 липня 1968 р. на нараді у Варшаві лідери СРСР (Л.Брежнєв), НДР (В. Ульбріхт), Польщі (В.Гомулка), Угорщини (Я.Кадар) і Болгарії (Т.Живков) прийняли документ, який в ультимативній формі застерігав празьке керівництво. Попри всі заяви ЦК КПЧ про контроль над ситуацією в ніч з 20 на 21 серпня 1968р. війська СРСР (170 тис. солдатів), Польщі (40 тис.), НДР (15 тис.), Угорщини (10 тис.), Болгарії (5 тис.)1 здійснили інтервенцію проти Чехословаччини. Лідери "Празької весни" були заарештовані та вивезені до Москви.

Чехословацьке суспільство на військову інтервенцію відповіло масовими акціями громадянської непокори, які, однак, здебільшого, мали ненасильницький характер. Загальний політичний страйк у країні 23 серпня не дав змоги інтервентам сформувати уряд.

26 серпня 1968 р. у Москві чехословацька делегація на чолі із Л.Свободою була вимушена підписати протокол щодо "нормалізації" ситуації в ЧССР, який скасовував рішення нелегального 14-го з'їзду КПЧ, визначив умови перебування радянських військ у країні.

Протягом наступних місяців відбувалися поодинокі акції громадянської непокори, зокрема, у січні 1969 р. вчинив самоспалення у Празі студент Ян Полах, у березні 1969 р. були "хокейні заворушення" (після перемоги збірної Чехословаччини з хокею над збірною СРСР). Партійне керівництво, яке продовжував очолювати А. Дубчек, було змушене йти шляхом політичних поступок прорадянським партійним колам.

Зміцнення антиреформістських сил у керівництві КПЧ дало змогу у квітні 1969 р. усунути з посади А.Дубчека і обрати Генеральним секретарем прихильника тісної співпраці із Москвою та побудови, за висловлюванням В.Гавела "соціалізму з нелюдським обличчям", Г. Гусака, що означало остаточну ліквідацію усіх завоювань "Празької весни".

Г.Гусак підтримував т.зв. політику нормалізації, суть якої полягала у репресивних заходах щодо учасників реформаторського руху та згортанні усіх економічних експериментів. У 1970-80-х рр. він підтримував тоталітарну систему, яка виключала можливість політичного та економічного реформування чехословацького суспільства. Уряд Г.Гусака переслідував учасників дисидентського руху, зокрема членів правозахисної організації "Хартія-77" (про неї - далі). Загальна політична криза поглиблювалася економічною стагнацією, яка охопила всі галузі господарства і викликала незадоволення населення економічною політикою Г.Гусака. Зовнішньополітична діяльність режиму Г.Гусака цілковито відповідала інтересам радянського керівництва. Після початку "перебудови" в СРСР Г.Гусак відмовлявся лібералізувати політичний курс і вступити у діалог із опозицією, що викликало протести громадськості країни та нерозуміння у партійних колах. У 1988 р. Г.Гусак врешті подає у відставку, а у 1990 р. його виключають із КПЧ. На президентському посту його змінив В.Гавел.

Оксамитова революція 1989 р. В.Гавел

Оксамитова революція 1989 р. - назва, яка використовується для позначення подій у листопаді 1989 р., що призвели до ліквідації комуністичного режиму у Чехословаччині.

У середині січня 1989 р. під впливом демократичних процесів у Польщі та Угорщині у Празі розпочалися акції протесту проти комуністичної влади, які брутально розігнала поліція і сили безпеки. Одночасно був заарештований лідер чехословацької опозиції Вацлав Гавел.

Незважаючи на репресії правозахисна організація "Хартія 77" опублікувала кілька звернень, в яких закликала до започаткування в країні процесу демократичних реформ.

"Хартія 77"- правозахисна організація, що діяла у Чехословаччині у 1970-80-х рр. Заснована 1 січня 1977. Декларація про її заснування підписана 243 особами, у т.ч. й В.Гавелом. Мета організації -захист прав І свобод громадян на засадах Заключного акту Наради з питань співробітництва і безпеку у Європі1, одночасно зазначаючи, що "Хартія-77" керується у своїй діяльності не політичними, а гуманітарнб-правовими мотивами. Загальна кількість членів організації бл, 1000 осіб (1980 р,). Провідні діячі "Хартії-77" зазнавали політичних репресій, включно з тюремним ув'язненням. У квітні 1977 р. було створено Комітет захисту безпідставно репресованих людей. "Хартія-77" підтримувала контакти із правозахисники організаціями Центрально-Східної Європи, зокрема, із польською ''Солідарністю". У січні 1989 р. за ініціативою і під керівництвом "Хартії-77" розпочався демократичний рух проти режиму Г.Гусака, який привів згодом до "оксамитової" революції. Офіційно "Хартія-77" припинила свою діяльність у 1992 р.

Політичні маніфестації, місцем проведення яких була площа Вацлава у центрі столиці, продовжувалися у червні та у кінці жовтня 1989 р., але були знову розігнані владою, а кілька сотень учасників акції заарештовано. 17 листопада 1989 р. офіційно дозволена демонстрація чисельністю близько 50 тис. осіб на вшанування пам'яті загиблих учасників студентського опору під час Другої світової війни була знову розігнана поліцією, а 150 осіб, у тому числі О.Дубчек, були заарештовані.

Ці події викликали вибух незадоволення у всьому чехословацькому суспільстві. Стихійно розпочалися безперервні масові політичні акції, які охопили всю країну й увійшли в історію як "оксамитова " революція.

19 листопада 1989 р. у Празі виникло об'єднання опозиційних сил "Громадянський форум" (на. чолі із "Хартією 77") і його словацький аналог - "Суспільство проти насильства" (Братислава). Політичні маніфестації набували дедалі більшого розмаху і 21 листопада в акції протесту проти комуністичного режиму взяли участь 200 тис. осіб. Масовий демократичний рух і відсутність підтримки жорстких дій комуністичного уряду з боку Москви2 змусив керівництво країни піти на переговори з лідерами опозиції. 24 листопада подало у відставку керівництво Комуністичної партії Чехословаччини на чолі із Генеральним секретарем Мілошем Якішем, було звільнено із ув'язнення більшість учасників опозиційного руху. 25 листопада у Празі на підтримку демократичних процесів відбулася найбільша в історії Чехословаччини маніфестація за участю 800 тис. осіб.

28 грудня 1989 р. під час засідання "круглого столу" прем'єр-міністр Надіслав Адамец погодився на формування нового уряду за участю представників найбільших опозиційних сил країни. 10 грудня 1989 р. подав у відставку з поста президента багаторічний комуністичний лідер Г.Гусак.

У кінці грудня 1989 р. спікером парламенту було обрано А.Дубчека, а президентом - В. Гавела. У червні 1990 р. у країні відбулися парламентські вибори, внаслідок яких у Чехословаччині закладено підвалини для демократичного розвитку країни. Мирний і цивілізований крах комуністичного режиму у Чехословаччині дав підстави назвати період радикальних політичних перетворень в країні "оксамитовою" або "ніжною" революцією.

Сучасний етап розвитку Чеської Республіки

Вацлав Гавел був прихильником збереження існуючого державного устрою країни, намагався зберегти єдність чехословацької федерації, а коли цього не вдалося зробити, подав у відставку. Після розпаду Чехословаччини на дві держави - Чехію та Словаччину (1 січня 1993 р.) В.Гавел був обраний першим президентом Чеської республіки (26.01.1993 р.). За його президентства Чехія перетворилася в одну із найблагополучніших в економічному аспекті країн Центрально-Східної Європи. Політична стабільність та економічні успіхи урядів В.Гавела сприяли вступу Чехії до НАТО (12 березня 1999 р.) і поступовій інтеграції до структур Європейського Союзу. Як президент країни з парламентською формою правління Гавел намагався бути швидше моральним авторитетом і символом держави, ніж політичним лідером. Високий авторитет і популярність президента Чехії | привели до його повторного обрання у 1998 р. на президентський пост. У 2002 р. В.Гавел залишався єдиним постійно діючим керівником держави, який розпочинав демократичні зміни у країнах колишнього комуністичного блоку. Цей авторитетний діяч уміло веде свою державу у Європейський Союз. Він на високому рівні зумів організувати проведення у листопаді 2002 р. доленосного для багатьох держав самміт НАТО.

У червні 2002 р. до 200-членної нижньої палати парламенту Чеської Республіки — палати депутатів - було проведено вибори, 5 % бар'єр на яких подолало лише чотири політичні суб'єкти (Чеська соціал-демократична партія, Громадянська демократична партія. Комуністична партія Чехії та Моравії, Коаліція християнських соціалів та лібералів. Ця передвиборча кампанія уже набула рис, характерних для політичної арени демократичних держав. Верхня палата парламенту - Сенат - складається з 81 сенатора, що обираються на 6 років. Кожні два роки в рамках часткових сенаторських виборів замінюється третина сенаторів (27 із 81). Для кандидатів у сенатори мінімальний вік -40.

Чеська Республіка є одним із перших кандидатів на вступ до Європейського Союзу. Роком вступу, очевидно, стане 2004-й. До кінця 2002 р. проводилися переговори з найбільш успішними кандидатами щодо прийняття та підписання відповідних документів. Протягом 2003 р. відбуватиметься ратифікація прийняття нових кандидатів у всіх країнах-членах ЄС, а в першій половині 2004 р., після проведення необхідного загальнодержавного референдуму. Чеська Республіка може стати членом ЄС.