Кримінальне покарання. Поняття і ознака. Система кримінальних покарань

Добровільна відмова від вчинення злочину. Особливість кримінальної відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину

Добровільною відмовою вважається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на зло­чин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця (ч. 1. ст. 17 КК). При закінченому злочині доб­ровільної відмови бути не може. Якщо особа відмовилася доб­ровільно від доведення злочину до кінця, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за умови, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого зло­чину (ч. 2 ст.17 КК).

Поняття добровільної відмови складається з таких ознак:

1) остаточне припинення особою готування до злочину;

2) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

3) розуміння особою можливості доведення злочину до кінця.

 

Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони дер­жави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі зло­чинністю кримінальне покарання має кілька функцій:

1) воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників;

2) реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкрет­них правообмежувальних процедур до винних осіб чинить силь­ний вплив як на самого винного, так і на його оточення.

Покарання є заходом примусу , що застосовується від імені дер­жави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод за­судженого (ч. 1 ст. 50 КК). Покарання є своєрідним мотиватором законослухняної поведінки. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, юридичним наслідком злочину. Покарання має публічний характер і може бути застосоване тільки за вироком суду від імені держави.

Система покарань містить такі їхні види:

1) штраф;

2) позбавлен­ня військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка­ційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному 6атальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Отже в КК України (ст. 51) передбачено 12 видів покарань.

За порядком призначення покарання поділяються на три групи:

1) основні покарання;

2) додаткові покарання;

3) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (ст. 52 КК).

До основних покарань відносять:

1) громадські роботи (ст. 56 КК) — встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як чотири години на день;

2) виправні роботи (ст. 57 КК) — призначаються на строк від ше­сти місяців до двох років і обов'язково супроводжуються відра­хуванням із суми заробітку засудженого в доход держави в ме­жах від 10 до 20 відсотків заробітку засудженого;

3) службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58КК) — встановлюються на строк від шести місяців до двох років із відра­хуванням у доход держави від 10 до 20 відсотків грошового за­безпечення, одержаного засудженим;

4) арешт (ст. 60) на строк від одного до шести місяців;

5) обмеження волі (ст. 61) на строк від одного до п'яти років з утриманням в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці;

6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців (ст. 62) від шести місяців до двох років;

7) позбавлення волі на певний строк (ст. 63) — на строк від одного до п'ятнадцяти років і відбувається в кримінально-ви­конавчих установах;

8) довічне позбавлення волі (ст. 64) — воно замінило смерт­ну кару актом помилування, довічне позбавлення волі може бути замінене позбавленням волі на строк не менше 25 років (ст. 87).

До додаткових покарань відносять:

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54) — безстрокове;

2) конфіскацію майна (ст. 59) — призначається лише у ви­падках, прямо передбачених у санкціях статті за тяжкі й особ­ливо тяжкі корисливі злочини.

Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і як до­даткові є:

1) штраф (ст. 53) — встановлюється у межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неоподатко­вуваний мінімум доходу громадян дорівнює 17 грн., в окремих випадках може бути встановлений більший розмір штрафу;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55) - на строк від двох до п'яти років як основне і від одного до трьох років як додаткове покарання.

Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями:

1) покарання призначається в межах санкції статті;

2) суд повинен врахувати положення Загальної частини Кримінального Кодексу України (ступінь і характер вини тощо);

3) суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.