Поняття податку на додану вартість, платник податку на додану вартість, їх реєстрація.

Податок на додану вартість (ПДВ) є одним з основних серед податкових надходжень до дохідної частини бюджету. Це є основною причиною закріплення його за бюджетом держави. Наприклад, в Україні надходження від ПДВ становлять 34% від загального обсягу доходів Державного бюджету (аналогічна ситуація і в Російській Федерації, де на даний податок припадає близько 39 % доходів федерального бюджету).

Ініціатива введення ПДВ належить М.Лоре (Франція), який в 1954 р. запропонував замінити ним податок з обігу. Процес остаточної заміни був завершений до кінця 70-х р. ХХ ст. Поширенню ПДВ сприяло і прийняття І і ІІІ Директив Єдиного економічного співтовариства (1967 р.), відповідно до яких даний податок затверджувався як основний для країн-учасників цього співтовариства.

Значного поширення в Європі ПДВ отримав в 50-х р. ХХ ст. він однаково інтенсивно почав застосовуватися у всіх західно­європейських країнах (наприклад, в Австрії й Швейцарії він не використовується дотепер). У США й Канаді так і не змогли знайти переконливих аргументів на користь цього податку, крім того, його вважають суперечної Конституції США, оскільки введення подібного податку обмежує добробут громадян шляхом росту цін. У цей час у федеральних доходах США переважають прямі податки (наприклад, податок на доходи фізичних осіб становить близько 40% податкових надходжень федерального бюджету). Аналогічна ситуація зложилася й у Японії.

Застосування податку на додану вартість викликало чимало суперечок, однак у підсумку податкове законодавство більше сорока країн миру (у тому числі 17 європейських) міцно закріпило його як один з основних каналів надходжень у дохідну частин до бюджету. За рахунок податку на додану вартість надходить 80% суми від непрямих податків у Франції, більше 50% у Великобританії й Німеччині. Введення податку на додану вартість у податкові системи було обумовлено відповідним якісним етапом економічного розвитку. До початку 50-х років XX століття склалися передумови надвиробництва в країнах з розвитий ринковою економікою, що обумовило необхідність пошуку й використання стримуючих це факторів. Одним з найбільш результативних виявився вплив на рівень ціни через збільшення частки податку, що виникає при реалізації товарів (робіт, послуг). У цьому випадку, з одного боку, збільшення ціни (за рахунок податкової надбавки) стримувало стимули виробництва й у певній мері його скорочувало (або хоча б не розвивало), з іншого боку, збільшувало надходження до бюджетів (переважно - державний, за яким і закріплювався податок на додану вартість).

Податок на додану вартість є основною ланкою в дохідній частині державного бюджету Франції, забезпечуючи, до 45% всіх податкових надходжень. Стягнення його здійснюється методом часткових платежів, де підприємства виступають лише збирачами податку. На кожному етапі він становить різницю між податком, що стягують при продажі й при покупці. При реалізації товару підприємство компенсує всі свої витрати у зв'язку із цим податком і додає і податок на знову створену на самім підприємстві вартість. Ця частина податку на додану вартість і перераховується до бюджету, лягаючи в підсумку на кінцевого споживача.

З початку дев'яностих років податок на додану вартість уже виходить за рамки окремих національних податкових систем. Так, застосовуючись в 20 з 24 країн Європейського співтовариства він використовується для створення єдиної дохідної частини бюджету Співтовариства й перераховується в розмірі 1,4 % податків, зібраних кожною країною - членом Співтовариства. Більше тісне зближення непрямих важелів оподатковування в рамках ЄЕС упирається в досить значний розкид ставок податку на додану вартість (від 14 % у Німеччині або 15 % у Великобританії до 22 % у Данії). Тому одним з головних досягнень в області формування єдиного європейського ринку є домовленість про уніфікацію системи непрямого оподатковування й введенні усередненої ставки податку на додану вартість на рівні 15%.

Подібна угода була досягнута наприкінці 1992 року й головами урядів держав - учасників СНД. Визнано доцільним застосовувати при розрахунках за реалізовані товари між господарюючими суб'єктами єдину ставку податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків. При відсутності угоди податок стягується на основі взаємної домовленості сторін. Об'єктами оподатковування зізнаються обороти або додана вартість реалізованих товарів (робіт, послуг). Об'єктом обкладання по ввезених товарах є митна вартість При використанні однієї зі сторін пільг по податку їхнє застосування допускається й на території держави, що установили такої пільги.

В Україні Податок на додану вартість був уведений тільки на початку 90-х років. Справа в тому, що в податковій системі Радянського Союзу діяло два непрямі податки: податок з обігу й податок із продажів. Податок на додану вартість був введений в Україні Законом від 20 грудня 1991 р. "Про податок на додану вартість". На сьогоднішній день механізм стягнення податку на додану вартість регулюється Податковим кодексом України. Податок на додану вартість є основним джерелом наповнення Державного бюджету України. Отже, стан державних фінансів значною мірою залежить від його економічної і фіскальної ефективності. Її підвищення вимагає покращання правових норм, якими регулюється справляння податку. Податковим кодексом удосконалено правові норми щодо ПДВ шляхом забезпечення більш детальної правової регламентації його справляння, усунення прогалин, що мали місце в попередньому законодавстві й використовувалися для уникнення податку, здійснено суттєві кроки на шляху наближення податкового законодавства до вимог 112 Директиви Ради ЄС.

У розділі V ПК України визначено всі обов’язкові елементи податку, встановлені статтею 7 розділу І.

Стаття 180. Платники податку.

Найбільш важливі характеристики сутнісних рис податку на додану вартість:

1) він є найважливішим видом загальнодержавного податку. Це означає, насамперед, орієнтованість його на надходження його винятково в дохідну частину державного бюджету, в основі чого лежить сталість і стабільність значної частки податкових надходжень. Крім того, виходячи їх цього, компетенція по його введенню, зміні й скасуванню закріплюється винятково за Верховною Радою України, тобто він є класичним різновидом загальнодержавного податку;

2) це специфічний різновид непрямого податку, що повинне бути вв'язане з підходом законодавця до класифікації податків у цілому. Якщо в діючому податковому законодавстві немає критерію розподілу податків на прямі й непрямі, то характеристика податку як непрямого вимагає наявності відсильної норми, що містить критерії віднесення того або іншого платежу до прямого або непрямому;

3) податок на додану вартість, будучи по природі непрямим, бере участь у формуванні ціни на стадії реалізації, не зачіпаючи практично стадію виробництва. Він є податком на споживання, фактором, що стримує ріст споживання, що обмежує доступ до товарів (роботам, послугам) за рахунок росту ціни;

4) податок на додану вартість реально сплачується споживачем, що здобуває товари (роботи, послуги), тоді як формально перераховується до бюджету сума цього податку особою, що реалізує товар, що здійснює роботу або послугу. Тобто, даний податок характеризується розривом між формальним і реальним платником;

5) даний податок носить універсальний характер. Універсальність його проявляється у двох аспектах. По-перше, він сплачується при реалізації, обороті, наданні будь-якого товару (роботи, послуги). По-друге, він стягується на кожному етапі зовнішнього або внутрішнього обороту товарів (робіт, послуг).

Таким чином, податок на додану вартістьє непрямим податком, що виступає частиною новоствореної вартості, входить у ціну реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Платник податку -особа, зобов'язана здійснювати утримання й внесення до бюджету податку, що сплачує покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Досить багато проблем і помилок, пов'язаних із ПДВ, викликане тим, що не проводиться вкрай важливе для розуміння непрямого оподаткування розходження між особою, що фактично оплачує податок (носієм податку), і особою-платником, на якій лежить податковий обов'язок по його оплаті. Іноді із цього роблять висновок, начебто в платника податку на додану вартість частину об'єкта оподаткування (заробітна плата й прибуток) потрапляє під подвійне оподаткування через важелі ПДВ, податку на прибуток і прибутковий податок. Однак якщо два останні оплачуються виробником, то податок на додану вартість не зменшує коштів підприємства й сплачується споживачем продукції в ціні товару.

Платники поділені на дві великі групи залежно від того, здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприєм­ницьку діяльність на території України або ввозять (розмитнюють) в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб, з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу й тимчасово. При цьому в обох випадках платниками виступають: суб'єкти підприємницької діяльності; адвокати; міжнародні об'єднання й організації; іноземні юридичні особи й громадяни. Відновлений також кількісний ценз для обороту реалізації товарів.

У відповідності до ст. 180.1 ПК України платниками податків є:

1) будь-яка особа, що:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник податків;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають обкладанню цим податком.

Будь-яка особа, що імпортує товари на митну територію України сплачує ПДВ. Водночас цим пунктом розширено перелік осіб, що є платниками ПДВ, порівняно із Законом України «Про податок на додану вартість». До переліку платників ПДВ додатково внесено особу-управителя майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість відносно господарських операцій, пов’язаних із використанням майна, отриманого в управління за договорами управління майном.

Крім осіб, що провадять операції з постачання конфіскованого майна, платниками ПДВ додатково визнано осіб, що провадять операції з постачання знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави.

До платників ПДВ вперше віднесено особу, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, а також особу, яка використовує, в тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання, а також будь-яку іншу особу, що використовує податкову пільгу, яку для неї непризначено.

Стаття 181. ПК України закріплює вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку. З метою удосконалення адміністрування податку та полегшення контролю за його сплатою в Україні з 1997 р. запроваджено спеціальну реєстрацію платників ПДВ. У Податковому кодексі вперше вимоги щодо реєстрації осіб як платників ПДВ викладені в окремій статті й детально регламентовані.

Обов’язкова реєстрація як платника даного податку проводиться у відповідності до ст. 181.1 ПК України. особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у разі перевищення обсягу її оподатковуваних операцій за останні дванадцять календарних місяців 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). На відміну від аналогічної норми Закону України «Про податок на додану вартість» цим пунктом передбачено, що платник єдиного податку не може бути зареєстрований платником ПДВ (згідно з Кодексом сплачувати єдиний податок можуть лише фізичні особи – суб’єкти малого підприємництва, для яких ставка оподаткування встановлена у фіксованій сумі).

п. 181.2. ПК України.У цьому пункті зазначено, що не зареєстровані як платники податку особи, які ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством, сплачують податок під час їх митного оформлення без реєстрації як платники податку. На відміну від Кодексу, попереднім законодавством передбачалася можливість оподаткування ввезених на митну територію України товарів без реєстрації як платника податку лише для фізичних осіб.

Водночас Кодексом передбачено, що особи, які здійснюють перехід на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і раніше не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, зобов’язані зареєструватись як платники податку у разі, якщо протягом останніх дванадцяти календарних місяців, починаючи з періоду їх перходу на загальну систему оподаткування, обсяг оподатковуваних операцій перевищує 300 000 гривень.

п. 182.1.У цьому пункті зазначено, що особа, обсяги постачання товарів/послуг якої іншим платникам податку за останні дванадцять календарних місяців становлять не менше 50 відсотків від загального обсягу постачання (але обсяг оподатковуваних операцій якої за цей само період не перевищує 300 000 гривень без урахування податку на додану вартість), може зареєструватися платником податку на добровільних засадах. Законом «Про податок на додану вартість» не було встановлено обмежень для добровільної реєстрації платників податку, що створювало умови для поширення цілого ряду схем мінімізації оподаткування та ухилення від сплати податку за участю таких платників.

Стаття 183. Порядок реєстрації платників податкуПК Українидетально регламентує процедуру реєстрації платників ПДВ.

Як і у попередньому законодавстві, зазначено, що реєстрація платника податку здійснюється на підставі реєстраційної заяви, поданої ним до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). У разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше десятого числа календарного місяця (раніше 20-го числа), що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсяг оподатковуваних операцій, який передбачає таку реєстрацію. У разі добровільної реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше ніж за двадцять календарних днів до початку податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Особи, які переходять на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування обліку і звітності і при цьому обсяг їх оподатковуваних операцій перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов’язані подати реєстраційну заяву одночасно з поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування.

Особи, які подають реєстраційну заяву, можуть вказати у ній запланований день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку проведення операцій чи даті початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку. Така норма Кодексу спрямована на досягнення фіскального компромісу між державою і платниками податків.

Орган державної податкової служби зобов’язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про його реєстрацію як платника податку не пізніше наступного робочого дня після запланованого дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом десяти робочихднів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо у заяві не зазначено запланованого дня реєстрації чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку. Якщо у заяві особи вказано, що вона має намір зареєструватися платником податку після десятиденного строку, встановленого для видачі свідоцтва, орган державної служби зобов’язаний видати або відправити поштою таке свідоцтво не пізніше запланованого дня реєстрації.

За наявності підстав для обов’язкової реєстрації платника він вважається платником незалежно від того, чи була подана реєстраційна заява. До моменту реєстрації платник не має права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

При реєстрації платникові податків привласнюється індивідуальний податковий номер. Цей номер заноситься до спеціального єдиного реєстру,що ведуть органи ДПА. У такий спосіб здійснюється контроль за стягненням ПДВ. Платник податків при цьому одержує свідоцтво про реєстрацію.

Ст. 184 ПК України закріплюються положення стосовно анулювання свідоцтва платника ПДВ.