Посткейнсіанство

Посткейнсіанство - напрям економічної думки, представники якого виступили з критикою та переглядом кейнсіанської та неокейнсіанскої доктрин.

У другій половині 60-х pp., і особливо в 70-ті pp. XX ст. виявилося, що практична реалізація кейнсіанських рекомендацій для державної політики у багатьох країнах не забезпечила повної зайнятості й безкризового розвитку, натомість викликала нові проблеми – інфляцію та дефіцит державного бюджету. Криза кейнсіанства як офіційної доктрини державного регулювання спричинила значне посилення критики цієї теорії не тільки з боку її традиційних супротивників – неокласиків, а й з боку самих прихильників теорії Кейнса. За цих умов подальший розвиток кейнсіанства здійснюється під гаслом його реформування, перегляду ортодоксальної версії кейнсіанської економічної теорії.

Посткейнсіанство сформувалося через злиття двох наукових течій: англійського лівого кейнсіанства (Дж. Робінсон, Н. Калдор, П. Сраффа) і американського монетарного кейнсіанства (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, X. Мінскі та ін.). Представників цих течій об’єднали певні спільні підходи до економічної теорії, зокрема, спільна мета – остаточне розвінчання неокласичної системи, доведення до кінця початої Кейнсом “революції” в економічній теорії, створення нового синтезу макро - і мікроекономіки. Однак створити цілісну загальновизнану теоретичну систему вони так і не спромоглися.

Ліві кейнсіанці критикують засилля монополій, висувають ряд антимонопольних вимог, наполягають на розв’язанні певних соціальних проблем, зокрема ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшенні купівельної спроможності населення, переорієнтуванні військових витрат на охорону здоров’я, соціальне страхування і т. ін. Англійська економістка, професор Кембриджського університету Джоан Робінсон досліджувала закономірності ціноутворення за умов монополії, в якій вбачала негативний фактор, здатний дестабілізувати соціально-економічні відносини ринкового середовища, породжувати застійні явища у виробництві, впливати на зайнятість. У 50-х роках запропонувала власну концепцію економічного зростання,в якій визнала суперечливість сучасної ринкової економіки і необхідність її реформування. Проблему “ефективного попиту” вона пов’язала зі здійсненням соціальних реформ, підвищенням заробітної плати і визнанням права профспілок на боротьбу за її підвищення, виступила з радикальними програмами державного перерозподілу доходів, скорочення військових витрат, обмеження влади монополій.

Сраффа П'єро (1898–1984) – англійський економіст, професор Кембриджського університету (основна праця – “Виробництво товарів за допомогою товарів”, 1960) вважав за необхідне оновлення вчення Кейнса та доведення до логічного завершення заперечення неокласичної системи. Сраффа виступив під гаслом “антимаржинальної революції”. Він доводить, що в сучасній економіці конкуренція не є досконалою. Тому криві руху ціни й доходу неадекватні кривим руху граничної продуктивності, тобто не забезпечують однакових умов виробникам. У монополій гранична величина витрат завжди менша, а прибуток більший. Це посилює тенденцію до монополізації. Межею подальшого розширення виробництва для підприємця є проблема реалізації товару, в результаті чого ціни знижуються, а витрати обігу зростають. Якщо існує можливість підвищення цін окремими виробниками, вільної конкуренції немає. Ціна не є визначальним фактором споживчого вибору, на нього також впливають якість товару, торговельна марка, тощо. Тому окремі покупці готові купувати товар певної фірми за вищою ціною, оскільки він більше відповідає їх уподобанням. Такі фірми за своїм становищем зрівнюються з монополістами.

У США ортодоксальне кейнсіанство критикується за відсутність розробки теорії інфляції, в результаті чого їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики виявилися непридатними за умов стагфляції; за ігнорування ролі грошово-кредитних факторів та фінансової системи в цілому як причин, що породжували й стимулювали економічну нестабільність.

Короткі висновки

Кейнсіанська революція дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбулася не просто в економічній політиці, а й у теорії. Це не означає, що всі елементи цієї теорії були відразу визнані.

Навпаки, перше видання "Загальної теорії..." ще не було розпродане, як почалася критика окремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняється. Невдовзі вчення Кейнса спіткала доля теорій Рікардо, Маркса. Вальраса і Маршалла: його інтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей "Кейнс 1 ", "Кейнс 2" і т. д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, але ніхто не читає.

Таким чином можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.

По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Такі коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.

По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.

По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної політики, яка б пом'якшила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.

В цілому кейнсіанська теорія справила значний вплив на економічну політику багатьох країн світу. Вона поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання економіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регулювання.