Доходи домогосподарств
Споживчий попит домогосподарств – це платоспроможний попит домогосподарств на товари довгострокового використання (холодильники, відео, радіотехніку, пральні машини, меблі тощо); товари повсякденного вжитку (харчування, одяг, засоби гігієни тощо); послуги (охорони здоров'я, освіти, комунальні, страхові і т. ін.).
Іншими словами, споживання — це повний обсяг товарів та послуг, куплених і спожитих домогосподарствами впродовж певного періоду.
Найважливішим чинником, що зумовлює рівень споживання, є рівень доходу після сплати податків. Це означає, що із зростанням доходу зростає споживання, і навпаки.
В сучасній науці розрізняють та вивчають 2 види доходу:
1) дохід на мікрорівні (від праці за наймом, від підприємницької діяльності, від власності);
2) дохід на макрорівні (національний доход).
За суб’єктами привласнення виділяють такі доходи:
- доходи домашніх господарств (населення);
- доходи фірм;
- доходи держави;
- доходи нації (національний доход).
Сукупність цих доходів визначає максимальний попит в економіці.
Важливим предметом макроекономічного аналізу є розподіл національного доходу між окремими групами населення, а також факторів, що визначають їх рівень.
Валовий дохід домашніх господарств включає:
- чисту заробітну плату, субсидії та інші виплати по соціальному забезпеченню;
- проценти, дивіденди, орендну плату;
- підприємницький дохід;
- доходи від особистого підсобного господарства, оренди житла;
- компенсації і страхові відшкодування збитків та інше.
При визначенні доходів приватних осіб враховуються доходи від факторів виробництва, які не одержують домашні господарства, наприклад, нерозподілені прибутки комерційних організацій, внески на соціальне страхування, які відраховуються із національного доходу, і трансферти, які доповнюють національний дохід.
Трансферти населенню - це поточні платежі фізичним особам, які передбачені для збільшення їх доходу. Подібні платежі можуть бути окремою добавкою до бюджету певної сім'ї чи особи або компенсування певних видів витрат, наприклад, на харчування, комунальні послуги, оплату проїзду тощо. До цієї категорії також включається допомога інвалідам, багатодітним сім'ям, стипендії, пенсії, путівки на оздоровлення.
Одними із основних недоліків ринкової системи є нерівність в доходах і виникнення на цій основі бідності. Нерівність розподілу доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи.
У ринковій економіці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходу є безпосередньо ринковий механізм. Інші причини: відмінності у здібностях людей, рівні освіти і професійної підготовки працівників, професійні смаки і схильність людей до ризику, володіння власністю, талант, зв’язки, дискримінація, передача доходів у спадщину тощо.
Зменшити нерівномірність розподілу доходів можна за рахунок перерозподілу доходів, який спрямований на досягнення соціальної справедливості.
Існує три напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:
1) Соціалістичне вчення. Проти приватної власності, нетрудових доходів та права спадщини;
2) Індивідуалістичні доктрини.Стверджують гідність особи і право усіх людей на соціальних «мінімум»;
3) Кейнсіанська концепція.Надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.
Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах:
1) через державну податкову систему і державний бюджет;
2) через соціальне страхування;
3) черезколивання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги;
4) через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.
Суспільство може впливати на нерівний розподіл особистого доходу через податкову систему і трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним. Отже, він звужуватиме можливості економічного зростання країни. Низькі темпи економічного зростання - це темпи збільшення національного доходу, який суспільство прагне перерозподіляти від багатих до бідних.
Сучасне суспільство повинне шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки. Якщо надто велика частина національного доходу перерозподілятиметься на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівномірності, коли держава не втручається у розподіл національного доходу (він регулюється виключно ринковими силами), зумовлює низку складних проблем. Головна серед них - це зубожіння частини населення і надмірне збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну і політичну нестабільність.
Але треба знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки.
Якщо надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу.
З іншого боку, посилення нерівномірності може призвести до зубожіння більшості населення і збагачення невеликої кількості сімей. Це збільшує поляризацію суспільства та посилює його соціальну і політичну нестабільність.
Для аналізу індивідуального розподілу доходу використовують криву Лоренца та коефіцієнт Джині.
Крива Лоренца – крива, яка показує, яку частину сукупного грошового доходу країни отримує кожна група сімей.
Таким чином, вона відображає у відсотках розподіл доходу між родинами із різним статками. Крива характеризує наскільки фактичний розподіл доходу відрізняється від рівномірного розподілу.
Рис. 1. Крива Лоренца
Площа між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца показує ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси, тим більшу нерівність в доходах вона показує.
Якщо площу заштрихованого сегмента позначити через Т, то можна одержати таке співвідношення, яке в економічній теорії одержало назву коефіцієнта Джині (показник нерівності в доходах):
Значення від 1 до 0:
1 – весь дохід отримує окрема група людей
0 – абсолютно рівномірний розподіл доходів населення.
Критична межа, коли найбідніші 40% населення починає отримувати лише 12-13% сукупних доходів.
Для оцінки реального стану життєспроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб.
Критерієм визначення межі бідності є також структура споживання сім'ї. Закономірності зміни структури споживання сім'ї і добробуту нації дослідив ще в середині XIX ст. німецький економіст і статистик Е. Енгель. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім'ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунапьні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.
Отже, чим менша частка витрат сім'ї на харчування, тим вищий економічний розвиток країни і добробут нації. Водночас аналіз структури витрат окремих категорій сімей дає можливість виявити сім'ю, яка знаходиться за межею бідності. Зокрема, для США такою межею є не менше 30 % витрат на харчування від доходів сім'ї.
Середньостатистична частка витрат на харчування дає можливість виявити бідні країни. Такими є країни, в яких на продовольчі товари витрачається більше 60 % доходів сімей.