Реальність і буття

Розрізнення об’єкта і фізичної речі.

Поняття речі є поняттям того, що існує незалежно знаємо ми його чи не знаємо. У зовнішньому, фізичному світі, або реальності, існує за означенням нескінченна кількість речей помножена на нескінченну кількість їхніх характеристик. Проте людина має справу у своєму досвіді і знає лише певну кількість речей, до того ж ніколи не знаємо їх «характеристики і властивості» вичерпно на даний час. Отже, те, чим є «річ поза нами», і те, що про неї знаємо – це не одне й те ж.

 

Ми знаємо лише ті фізичні речі, на які лягла наша позначка, або знак. Речі позначені – стають для нас об’єктами. Об’єкт, щоб бути об’єктом, потребує бути залученим у відношення до «обізнаного», у якому об’єкт набуває значення у залежності від попередньо набутого знання «обізнаним». У цьому сенсі він постає як прояв деякої доцільності – досвідної, пізнавальної чи прагматичної. На відміну від фізичного існування відносин між речами, відношення між об’єктами є репрезентативним і дискурсивним. Водночас статус об’єктів як об’єктів передбачає знакові дії, або дію знаків, тоді як взаємодія між речами не передбачає обов’язкових знакових відношень. Загалом про знакові дії говоримо як про процес семіозу з властивим для його людського виміру інтерпретативним досвідом. Властиво він і є предметом семіотики.

 

Об’єкт може бути фізичною річчю, але також може нею не бути. В останньому разі він матиме віртуальне (об’єктне) існування. Коли об’єкт є фізичною річчю, він не є одним і тим самим об’єктом для різного контексту сприйняття (хоча є однією й тією ж самою річчю). Відповідно й річ, що у фізичному сенсі є однією й тією ж самою, не бути мати тотожні характеристики для різних комунікативних контекстів сприйняття.

 

Статус об’єктів як об’єктів передбачає дію знаків, тоді як взаємодія між речами прямо не передбачає їх знакової дії. Речі належать до категорії «двосутності», тоді як об’єкти завжди викликають відношення «трисутності».

 

Об’єкт і річ позначена – означає одне і те ж саме. У цьому відношенні знаки є тим, чим покладається буття об’єкта як такого. Тобто, поза знаками немає жодних об’єктів. Говорити, що річ є або не є об’єктом, означає говорити, що річ є або не є відомою. Тобто, бути об’єктом – це бути відомим або ж бути сприйнятим.

 

Зазначимо, що з такої постановки питання випливає усвідомлення нетотожності між реальністю, якою називаємо те, що лежить поза суб’єктом, та буттям, до якого належать і об’єкти, і суб’єкти, що їх сприймають. Таким чином, реальність, яку ми, як правило, ототожнюємо з видимим світом і який ми здатні чути тілесно, має бути доповнена тим, що у філософії давно одержало назву «світу невидимого», але також існуючого. На рівні радше метафори можна говорити про те, що світ видимий і невидимий пов’язується знаками, або, мовою Г. Сковороди – знаками-символами. Тобто буття – залишається базовим концептом для філософії, на чому наполягав М. Гайдґер.