Державна реєстрація і порядок ліквідації суб'єктів підприємництва

 

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням влас­ника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у ви­падках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, ре­організації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) чин­ного (чинних) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законо­давства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом при­мусового поділу (виділення) чинного суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Однією з головних умов діяльності суб'єктів підприємництва є їхня державна реєстрація.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприєм­ців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізич­ною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом вне­сення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиним державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб — підпри­ємців — це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

До порядку проведення державної реєстрації юридичних осіб та фі­зичних осіб — підприємців входять:

1) перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

2) перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реє­страції;

3) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця до Єдиного державного реєстру;

4) оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та ви­писки з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру за­пису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця.

Державний реєстратор — посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища, імені, по батькові або місця проживання фізичної особи — підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом вне­сення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають ак­редитації на її території.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприєм­ців проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комі­теті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнахо­дженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встано­вленому законом порядку, певним чином організована як єдине ціле, має організаційну структуру і органи, які здійснюють її правоздатність.

Юридична особа має певні традиційні ознаки. До них належать:

Ø наявність відокремленого майна;

Ø самостійна відповідальність за зобов'язаннями;

Ø придбання і реалізація цивільних прав від свого імені;

Ø можливість бути позивачем і відповідачем у суді.

Місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана за­сновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійсню­ється зв'язок із юридичною особою.

Місце проживання фізичної особи — житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа прожи­ває постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адре­сою, за якою здійснюється зв'язок із фізичною особою — підприємцем.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати дер­жавному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкла­дення) такі документи:

1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реє­страції юридичної особи;

2) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

3) два примірники установчих документів;

4) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на ство­рення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарю­вання у випадках, передбачених законом;

5) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (заснов­никами) вкладу до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

6) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за прове­дення державної реєстрації юридичної особи.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законодавством, статут (положення) суб'єкта господарювання.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття і входження нових заснов­ників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, а також порядок його реорганізації та ліквідації.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, роз­мір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їхню компетен­цію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а та­кож інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, іншими суб'єктами відповідно до законодавства України.

Положенням визначається господарська компетенція органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів.

При створенні у процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяль­ність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина — платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що за­свідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відпові­дальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Згідно з Господарським кодексом державна реєстрація суб'єктів гос­подарювання здійснюється у строк не більшим як десять днів із дня подання документів, а Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", що набрав чинності з 1 липня 2004 року, передбачено, що строк державної реєстрації юридич­ної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів, а фізичної особи — підприємця — двох робочих днів із дати надходження докумен­тів для проведення державної реєстрації.

Орган, що реєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи заз­начаються:

1) найменування юридичної особи;

2) ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

3) місцезнаходження юридичної особи;

4) місце проведення державної реєстрації;

5) дата проведення державної реєстрації;

6) прізвище та ініціали державного реєстратора.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — під­приємця зазначаються:

1) ім'я фізичної особи — підприємця;

2) ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів;

3) місце проживання фізичної особи — підприємця;

4) дата проведення державної реєстрації;

5) місце проведення державної реєстрації;

6) прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" за проведення державної реєстра­ції справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

Ø десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за про­ведення державної реєстрації юридичної особи;

Ø два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян — за проведення державної реєстрації фізичної особи — під­приємця. За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця прожи­вання фізичної особи — підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.

За поновлення свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазнача­тись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта внесено до держав­ного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної подат­кової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання вно­сяться до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального озна­йомлення.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, вне­сення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному дру­кованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самовря­дування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом де­сяти днів із моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта гос­подарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодав­ства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для від­мови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається і може бути оскаржена в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підля­гає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єк­том, стягуються до Державного бюджету України.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарю­вання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рі­шення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, пе­редбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарю­вання.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шля­хом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодав­ством, — за рішенням суду.

• У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

• У разі приєднанняодного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

• У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внас­лідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (ба­лансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізова­ного суб'єкта.

• У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

Ø з ініціативи власників або за рішенням суду;

Ø у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

Ø у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;

Ø у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передба­чених законодавством.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарю­вання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з дер­жавного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим із дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяль­ності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської органі­зації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу держав­ної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів із дня припинення діяль­ності суб'єкта господарювання.

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною ко­місією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта госпо­дарювання чи його (їхніми) представниками, або іншим органом, визна­ченим законом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта госпо­дарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквіда­ції, а також строк для заявлення претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, здійснює таке:

1) вміщує в друкованих органах повідомлення про ліквідацію суб'єкта та порядок і строки заявлення кредиторами претензій;

2) вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборго­ваності суб'єкта господарювання, який ліквідується, та вия­влення вимог кредиторів, письмово повідомляючи кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання;

3) оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну ко­місію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта. Черговість та порядок задо­волення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господа­рювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх за­явники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з Відповідним по­зовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду креди­торові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказів­кою власника.