Світове господарство: структура, тенденції розвитку

ТЕМА 12. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Характерними рисами світового господарства є:

• активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

• розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

• перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

• формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

• розвиток всесвітньої інфраструктури;

• створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Глобалізація - категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

• зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

• формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

• розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

• створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

1. Залежно від рівня економічного розвитку (головний критерій -ВВП на душу населення):

• високорозвинені (понад 10 країн);

• розвинені (приблизно 25 країн);

• середньорозвинені;

• слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше ніж у розвинутих);

• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою:

• індустріальні;

• індустріально-аграрні;

• аграрно-індустріальні;

• аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство:

• інтегровані;

• слабоінтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

• міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

• Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією наступних факторів:

• прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

• розгортанням НТР;

• інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

• необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

• загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);

• часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

• одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару (наприклад, англійська компанія „Роллс Ройс" спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у багатьох інших країнах).

Міжнародна кооперація передбачає:

• спільну розробку науково-технічних проблем;

• обмін науково-технічною інформацією;

• продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

• обмін вченими тощо.

Інтернаціоналізація - процес створення і поглиблення стійких зв'язків між підприємствами різних країн або окремими країнами.

Розрізняють наступні форми економічних відносин у структурі світового господарства:

• міжнародна торгівля;

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародна трудова міграція;

• міжнародний обмін послугами;

• валютні відносини (регулювання валютних курсів),

• обмін науково-технічною інформацією та технологією (патенти, ліцензії);

• економічна інтеграція (ЄС, СНД).

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відображення у специфічному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).