Економічна свобода і її основи

Економіка як суспільне явище розвивається на основі дії об'єктивних суспільних законів, зокрема законів відтворення населення, відтворення виробництва та ін. Це означає, що економіка теж є об'єктивне, тобто незалежне від волі й свідомості людини явище. Людині належить лише пізнавати об'єктивні економічні закони та пристосовувати до їхніх вимог свої господарські дії.

Економічною основою економічної свободи суб'єктів ринку є головне економічне відношення — відношення власності на засоби виробництва (капітал) та результати праці (продукт). Питанняочевидно, полягає у тому, щоб створити правовий та економічний механізм становлення свободи, тобто механізм привласнення капіталу і створеного продукту, за якого інтереси виробника і споживання, підприємства і найманої праці збігалися. Практика показує, що становлення економічної свободи — це досить складний та історично тривалий процес. Узгодити інтереси суб'єктів ринку непросто.

Історія розвитку економіки засвідчує, що економічна свобода як об'єктивне явище мусить бути усвідомлена. Поляризація економічної свободи, тобто концентрації її в одних руках є неприпустима. Це позбавляє економічної свободи інших суб'єктів ринку. Досвід розвинутих країн показує, що економічна свобода мусить бути розподілена між виробниками та споживачами в таких пропорціях, за яких буде встановлена рівновага на ринку, тобто будуть дотримані вимоги дії закону господарської збалансованості.

Становлення економічної свободи можна ілюструвати декількома етапами: поляризації капіталу, становлення механізму саморегулювання, деполяризація капіталу, свободи (лібералізації) руху праці, капіталу, товару.

Етап поляризації капіталу. Історично відбувається переходом від рабовласницького до феодального способу мислення та виробництва і розвитку процесу так званого первісного нагромадження капіталу. Усвідомлення власності і нагромадження капіталу окремими групами людей вступає у суперечність із необхідністю розподілу свободи між учасниками виробництва і споживання. Таке нагромадження означало відокремлення значної частини дрібних виробництв і споживачів від капіталу (засобів виробництва) і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості — з другого.

Поняття "первісне нагромадження капіталу" вперше вжито у працях А. Сміта. Він показав, що первісне нагромадження капіталу здійснювалося насильницькими методами: державні позики, податки, протекціонізм, колонізація, піратство та ін.

В Україні процес первісного нагромадження капіталу швидкими темпами здійснювався після скасування кріпосного права. Не оминув цей процес Україну після проголошення Акту незалежності в 1991 році. Він набув не лише тіньового, а й кримінального характеру. Наслідком цього процесу стали планово-номенклатурна приватизація, масове безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масове розкрадання бюджету, державної власності, тотальна корумпованість державних чиновників усіх рівнів влади тощо.

Етап становлення механізму саморегулювання. Нагромадження капіталу окремими групами і кланами змусило їх формувати систему відносин, в якій кожен з них міг відносно вільно використовувати свій капітал у виробництві та збільшувати його обсяги. Появляється відносно нове економічне явище — конкуренція, тобто встановлення рівних можливостей власників капіталу діяти на ринках. Це призводить до обмеження абсолютної виробничої ініціативи одних власників стосовно інших, становлення певного рівня економічної свободи для кожного. Появляються ознаки економічного змагання між виробниками на ринках, кожен сам регулює свою поведінку на ринку, маючи на меті зміцнити свої позиції на ньому. Таким чином формується механізм саморегулювання економіки, який реалізується передусім через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції. Боротьба між власниками капіталу однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів задля отримання надприбутків.

Економічна свобода на цьому етапі охоплює власників капіталів у різних галузях економіки. Проте значна частина найманої праці наразі такою економічною свободою не користується. Капітал концентрується в обмеженій частині власників, і вони продовжують ініціювати виробництво та привласнення прибутків.

Етап деполяризації капіталу. Практика показала, що надмірна поляризація капіталу викликає декілька проблем:

- по-перше, зниження зацікавленості найманих працівників до продуктивної й ефективної праці;

- по-друге, загострення соціальної нерівності між власниками капіталу та найманою працею, яка не володіла капіталом і почувалася обділеною.

Це було своєрідним натяком на відсутність економічної свободи в найманих працівників і можливостей ними розв'язувати свої соціальні проблеми за їхніми потребами. Треба було розв'язувати ці гострі проблеми якнайскоріше. І таке рішення прийнято у формі "овласнення найманої праці. Тобто зрозуміли, що треба поділитися економічною свободою через поділ частини привласненого капіталу між найманими працівниками.

Процес "овласнення найманої праці" відбувається просто: продажем частини капіталу власників найманим працівникам у формі купівлі ними акцій вартості частини реалізованого капіталу власника. Таким чином наймані працівники отримували частину капіталу у свою власність, а з ним певну економічну свободу та партнерську співпрацю з іншими власниками капіталів. Це дало можливість об'єднуватися в акціонерні компанії, тобто корпорації з перевагами колективного управління власністю усіх акціонерів. Незалежно від частки акціонерного капіталу, усі учасники корпорації мали можливість впливати на рішення компанії з тих чи інших питань виробництва, інвестицій, реалізації продукції.

Етап свободи руху праці, капіталу, товару. Деполяризація капіталу і часткове "овласнення найманої праці" зняло частково соціальну напруженість і зблизило позиції та інтереси всіх учасниківвиробничо-фінансових об'єднань. Це дало імпульс до посилення процесу капіталізації виробництв, здійснення інноваційних капіталовкладень, підвищення продуктивної та ефективної функцій праці і капіталу загалом. Виробництво і споживання набували природної рівноваги та збалансованості, економічну свободу отримували як конкретні виробники, так і споживачі. Економічна свобода всіх суб'єктів ринку набуває високого рівня, що потребувало, своєю чергою, ліквідації бар'єрів для її просторового поширення. Обґрунтовується і запускаються в обіг правові, економічні, фінансові норми відносин з приводу лібералізації руху праці, капіталу, товарів, робіт і послуг не лише між корпораціями однієї країни, а й між корпораціями різних країн. Звісно, що стосується тих країн, які зрозуміли важливість економічної свободи для розв'язання проблем економічного зростання та підвищення добробуту своїх народів. Наслідком економічної свободи стали прозорі економічно, інвестиційно та фінансово інтеграційні процеси в Європі, Північній Америці та інших регіонах світу.