Бюджетне та податкове (фіскальне) регулювання економіки

Бюджетне регулювання допомагає здійснювати структурі перетворення в національній економіці, вирівнювати диспропорції між її складовими елементами, виконувати перерозподільну функцію держави, формувати і коригувати макроекономічні пропорції розвитку, знімати гостроту проблем інфляції та безробіття, вирішувати проблеми соціального характеру тощо.

Вихідним елементом для здійснення бюджетного регулювання є бюджет держави. Згідно Закону України про „Бюджетну систему України" бюджет - це план утворення і використання фінансових функцій, які здійснюються органами державної влади. Його основним завданням є підтримка загальноекономічної ринкової рівноваги і стимулювання розвитку сфер суспільного відтворення та галузей національної економіки.

Бюджет України має трирівневу організаційну структуру: державний бюджет, бюджети районів (областей) та місцеві бюджети, в якій відображено основні напрямки бюджетних надходжень та видатків з бюджету на певний звітний період (як правило, на фінансовий рік). Він виконує наступні функції:

- коригує структуру сукупного попиту;

- перерозподіляє фінансові ресурси;

- стимулює чи гальмує суспільне виробництво шляхом зміни умов та системи оподаткування;

- збалансовує бюджети усіх рівнів національної економіки;

- визначає суб'єктів податкового навантаження та податкових пільг;

- визначає структурі та функціональні зрушення в національній економіці;

- визначає політику соціального захисту населення та загальну структуру видатків бюджету.

Функціональна структура усіх бюджетних рівнів має дві частини: дохідну і видаткову.

Економічна наука визначає, що бюджетне регулювання може відбуватись у трьох напрямках, що дозволяють збалансувати як план національного розвитку, так і саму економічну систему в країні:

1. Щорічне збалансування бюджету за рахунок застосування адміністративних, правових та організаційних методів - цей підхід є ефективним у короткостроковому періоді, у випадку значних економічних криз, проте його тривале застосування знижую загальну фіскальну, антициклічну, стабілізуючу політику держави, веде до узурпації економічної вдали політичними силами.

2. Збалансування бюджету протягом певного економічного циклу - підхід полягає в тому, щоб здійснювати одночасне коригування як економічних явищ і процесів, так і бюджету країни, що забезпечує тісний взаємозв'язок економічної реальності та плану, який її відображає (принцип зворотного зв'язку).

3. Підхід з позицій функціональної ролі фінансів - полягає в тому, що не слід постійно прагнути збалансування фінансового плану країни, а зосередити увагу на антикризовому регулюванні саме економічної системи суспільства, оскільки бюджет є індикатором економічного розвитку, моделлю її можливого та реального стану і не може відобразити усі причинно-наслідкові зв'язки в економіці. Використання означених підходів окремо чи у їх певній модифікації дає можливість забезпечувати стале економічне зростання країни за рахунок акумуляції та перерозподілу національного доходу і національного багатства у певних пропорціях.

У тісному взаємозв'язку з бюджетним регулюванням перебуває податкове регулювання економіки. Податкове (фіскальне) регулювання економіки є особливою формою державного регулювання економіки, яка реалізується завдяки постійному відслідковуванню та змінам, що вносяться у податкову систему національної економіки. Його матеріальною основою виступають фінансові ресурси, що накопичуються державним бюджетом та перерозподіляються через його канали серед усіх членів суспільства.

Його сутнісною основою є фіскальна політика держави, що визначає загальні пріоритети податкового регулювання національної економіки.

Податкове регулювання дозволяє більш ефективно стимулювати економічне зростання, мотивувати суб'єктів економіки до здійснення економічної діяльності, організовувати перерозподіл доходів та координувати розподіл ресурсів у межах національної економіки.

Елементами, на які направлене податкове регулювання виступають складові податкової системи країни:

•Суб'єкт оподаткування - особа, на яку законодавчо покладається обов'язок здійснювати податкові платежі;

•Платник податку - особа, що реально несе податкове навантаження (сплачує податок);

•Об'єкт оподаткування - дохід чи майно, з якого відбувається нарахування податку;

•База оподаткування - та частина об'єкта оподаткування, на яку реально здійснюються податкові нарахування;

•Ставка податку - визначає величину податку на одиницю оподаткування;

•Пільгові режими оподаткування;

•Системи, типи і види податків.

Вплив на елементи податкової системи з боку держави відбувається за рахунок дискреційної фіскальної політики і політики вбудованих стабілізаторів.

Вбудовані стабілізатори - це такі економічні механізми фіскальної політики держави, які здатні автоматично реагувати на зміну економічної ситуації без необхідності прийняття спеціальних рішень для її коригування. До них належать: зміна податкових надходжень при прогресивній системі оподаткування, система соціальних виплат (по безробіттю, по боротьбі з бідністю тощо).

Та оскільки вони не здатні повністю забезпечити вирівнювання диспропорцій в економіці, держава застосовує також дискреційну фіскальну політику - свідоме регулювання системи оподаткування та державних видатків з метою позитивного впливу на реальні обсяги суспільного виробництва, зайнятість, розподіл ресурсів, інфляцію та загальне економічне зростання національної економіки.

Одним з основних важелів податкової політики в умовах трансформаційних змін є так звані податкові пільги (стимулююча політика), що становлять досить потужний та ефективний засіб впливу на мотивацію та саму господарську поведінку суб'єктів національної економіки у бажаному для економіки напрямку.

В Україні існує ряд проблем щодо політики пільгового кредитування, субсидіювання та податкових пільг бізнесу. Вона складається з двох основних проблем. Перша пов'язана з неефективною політикою зовнішнього фінансування суб'єктів господарювання: банківське, державне, система інвестицій. При цьому податковий фактор не розглядається з точки зору його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. Також не враховуються такі фактори, як: галузь виробництва, форма організації бізнесу, обсяги діяльності підприємств, особливості законодавства про банкрутство, участь у високотехнологічному виробництві та інші важливі показники. Тобто, уваги потребує також податкове законодавство України, що за ставками податків на розподілений та нерозподілений прибуток підприємств не є стимулюючим фактором розвитку вітчизняного бізнесу.

Друга проблема пов'язана з внутрішніми джерелами фінансування вітчизняного бізнесу: принцип „зменшення рівня оподаткування", відсутність фінансового планування (бюджетування) на більшості підприємств, неефективна амортизаційна політика, переважання короткострокового кредитування над довгостроковим, низький рівень прибутковості, ризикова політика формування активів і пасивів без врахування принципів забезпечення фінансової рівноваги. Ці проблеми доцільно вирішувати одночасно, насамперед, шляхом проведення комплексної кредитної, фінансової, мотиваційної та податкової політики держави.