Держава як єдність закону і влади. Методи державного регулювання економіки

ТЕМА 7. ДЕРЖАВНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Держава як суспільний інститут постійно вдосконалюється упродовж усієї історії розвитку суспільств на всіх континентах світу. Здебільшого держава функціонувала як інструмент примусу і підпорядкованості її громадян законові та владі. Це призводило до суспільних конфліктів між народом і владою, революцій, громадянських воєн тощо. Для суспільного миру люди шукали форми і методи формування держави, які не допускали б суспільних потрясінь і трагедій. На сьогодні вже є чимало країн, держави яких функціонують на засадах єдності закону і влади, що забезпечує суспільний спокій і порозуміння не лише між різними етнічними групами людей, а й різними расами.

Усі закони наука поділяє на природні (об'єктивні, тобто незалежні від волі і свідомості, людей) і суспільні (об'єктивні та суб'єктивні, тобто створені самими людьми). До об'єктивних суспільних законів зараховують: закон господарської збалансованості (рівноваги), закон товарообміну і закон товаровиробництва. До суб'єктивних законів належать:

- Конституція України, яка є Основним Законом державотворення і співжиття громадян у суспільстві, незалежно від їхнього національного чи етнічного походження;

- закони країни, що регулюють виробництво, працю та її оплату, фінанси, соціальний розвиток, розподіл національного продукту, оборону, безпеку тощо.

У багатьох країнах світу держави сформовані на основі титульної нації та її національних атрибутів. Держава отримує назву титульного народу і його національні символи: мову, герб, гимн і т. ін.

Державна влада — вибрані народом його представники і передані народом їм функції ухвалювати рішення згідно з державними законами в усіх сферах суспільного життя від народу і для добробуту народу.

Як доводить історичний досвід людства держава - це і є та особлива, універсальна інституція, що має публічну, державну владу та спеціалізований апарат для регулювання системи суспільних відносин загалом. Жодна з суспільних інституцій не спроможна підмінити роль держави у суспільстві (рис.7.1.).

Рис. 7.1. Сфери впливу держави на складові суспільної системи

Державне регулювання економіки (ДРЕ) - це: 1) система прийняття рішень та практичного здійснення заходів та процедур, спрямованих на задоволення соціально-економічних потреб суспільства та індивідів, що витікають з вихідних умов стану і розвитку національної економіки; 2) процес впливу державних органів влади на умови, способи, характер дій суб'єктів економічної підсистеми відповідно до стратегії загально національного розвитку. Відмінною рисою державного регулювання економіки є те, що якщо ринкова координація шляхом тривалої еволюції дійшла до стану об'єктивно-раціонального збалансування показників національної економіки, то державне регулювання (як випливає з визначення) не містить у собі такого вбудованого механізму, і головною рисою його є комплексність, врахування та аналіз економічних параметрів, планомірність, продуманість і прогнозованість. Об'єктивна необхідність ДРЕ викликана наступними причинами:

•ринок не завжди спроможний був забезпечити постійний активний комплексний розвиток продуктивних сил суспільства: наука, освіта, охорона здоров'я, соціальний захист тощо;

•екологічна криза і проблеми, пов'язані з безвідповідальною і неконтрольованою дією суб'єктів економіки;

•неспроможність ринкового механізму забезпечувати рівномірний розвиток регіонів, галузей національної економіки та розподіл ресурсів і благ;

•необхідність формування координаційного центру управління та регулювання в умовах поглиблення процесів усуспільнення виробництва, тобто відносин спеціалізації, кооперації, комбінації, концентрації виробництва, поглиблення міжгалузевих зв'язків;

•ускладнення відносин власності;

•проблеми задоволення суспільних благ, що не зорієнтовані на ринковий попит;

•необхідність проведення єдиної соціально-економічної політики;

•нездатність ринкового механізму проводити єдину грошово-кредитну політику;

•необхідність подолання соціальної напруженості та значної диференціації суспільних груп за доходами та ін.

Об'єктами ДРЕ є соціально-економічні процеси, явища, умови прийняття економічних рішень та здійснення господарської діяльності, виробничі відносини національної економіки, сектори, підсистеми та окремі елементи народного господарства, функціонування яких складно забезпечити або неможливо забезпечити дією ринкового механізму господарювання.

Суб'єктами ДРЕ виступають органи державної, місцевої та судової влади, побудовані за ієрархічним принципом, а також інші структури управління і регулювання, визначені національним законодавством, які здійснюють регулювання економіки на національному, регіональному і місцевому рівнях.

Проблеми, що не можуть бути вирішені суто за рахунок дії механізмів ринкового саморегулювання, делегуються суспільством державним органам влади, що мають чітку ієрархію і виконують специфічні функції для забезпечення стабільного стану національної економіки та суспільства загалом. У процесі своєї діяльності, не зважаючи на диференційованість виконуваних ними функцій, їх роль визначається напрямком загальнодержавної стратегії розвитку та сукупними загальнодержавними цілями економічного регулювання:

Цільова (стратегічна) функція - державні органи визначають найбільш загальні, спеціальні та специфічні цілі, плани і пріоритети економічного розвитку держави. Вони об'єктивуються у програмах загальнодержавного розвитку, регіональних програмах соціально-економічного розвитку, концепціях, постановах, бюджетах усіх рівнів тощо.

Функція нормотврення (нормативна, законодавча) - це функція, що дозволяє державі встановлювати нові, підтримувати визнані членами суспільства „правила гри" у сфері економічного розвитку.

Стимулююча (стримуюча) функція - держава формує систему регуляторів економічної реальності таким чином, щоб у певні моменти розвитку національної економіки стимулювати або стримувати певні аспекти її розвитку з метою їх руху у бажаних для суспільства напрямках.

Коригуюча (координуюча) функція - полягає у постійному коригуванні державними органами влади руху обмежених економічних ресурсів з метою їх найбільш оптимального та рівного розподілу серед усіх членів суспільства.

Соціально-екологічна функція - держава у силу своєї природи здатна найбільш повно впливати на процеси соціального розвитку, що нерозривно пов'язаний з наслідками економічної діяльності: соціальні виплати та гарантії, встановлення мінімального прожиткового мінімуму, пенсій, заробітної плати, механізмів розподілу національного доходу та національного багатства суспільства, встановлення системи екологічних нормативів та контроль за їх виконанням тощо.

Контролююча функція - полягає в тому, держава має право здійснювати систему заходів щодо нагляду і контролю за виконанням встановлених норм і нормативів, різного роду стандартів і програм, що дозволяє коригувати плани економічного розвитку.

Функція прогнозування - полягає в тому, що держава здійснює постійну систему заходів щодо прогнозування наслідків та можливих варіантів подальшого соціально-економічного розвитку національної економіки.

Функція безпосереднього управління державним сектором економіки - окрім регулювання загальнонаціонального економічного розвитку держава також реалізує функції безпосереднього управління підприємствами державного сектора економіки та процесами формування і розподілу суспільних благ. Державний сектор економіки - це комплекс господарюючих суб'єктів, органів та установ, які повністю або частково належать загальнодержавним та регіональним органам вдали (державні підприємства, державні акціонерні компанії тощо).

Захист конкуренції - держава виступає гарантом „чесної гри" між суб'єктами господарювання в рамках національного ринкового середовища та частково за його межами. З метою реалізації даної функції вона створює державні комісії та інші органи з питань регулювання цін, встановлення стандартів, застосування антимонопольного законодавства, державні закупівлі тощо.

Стабілізаційна функція - її суть полягає в тому, щоб вчасно відслідковувати та виправляти процеси та наслідки інфляції, безробіття, зайнятості тощо з метою недопущення диспропорційного розвитку економіки та соціальної напруженості у суспільстві.

Мета, роль та функції ДРЕ проявляються через систему засобів і методів ДРЕ.

Методи ДРЕ - це способи впливу держави на усі сфери суспільного відтворення національної економіки, які можна класифікувати на правові, адміністративні, організаційні, економічні. Ряд дослідників також виділяє донорські, протекціоністські, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні методи ДРЕ, методи економічної мотивації та переконання.

Правові методи ДРЕ - це система законів та інших нормативно-правових актів, що приймаються органами законодавчої та виконавчої влади з метою забезпечення сталого, цілісного та комплексного розвитку національної економіки держави.

Адміністративні методи ДРЕ - базуються на використанні примусу державної влади, засобах заборони або дозволу. Вони включають у себе заходи: організаційно-структурної перебудови, планові виробничі контракти з підприємствами, забезпечення суспільними благами, контролю за діяльністю монополій, охороною навколишнього середовища, соціального захисту населення, реалізації державних програм, механізми забезпечення національної безпеки країни тощо. Інструментами адміністративних методів є: укази, директиви, постанови судів, розпорядження, ліцензування, квотування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, стандартів і нормативів, контроль за додержанням законів і правил та ін.

Організаційні методи ДРЕ - становлять елемент адміністративно-правових методів, так як реалізуються безпосередньо через їх дію і стосуються регламентації та змін організаційно-функціонального аспекту господарських процесів, елементів та підсистем національної економіки.

Соціально-психологічні методи ДРЕ - це методи, що носять умовно примусовий характер, оскільки прямим об'єктом впливу є свідомість громадян. Вони представляють собою методи переконання, морального впливу на психологію людей. Інструментами даних методів є, наприклад, публічні промови суб'єктів органів державної влади, заяви у ЗМІ, ідеологія, реклама, антиреклама, пропаганда тощо.

Економічна мотивація і стимулювання - політика переходу від управління, заснованого на жорсткій ієрархії („по вертикалі"), до самоуправління („по горизонталі"). Інструментами виступають певні мотиватори, наприклад, система винагород, пільг, розширення меж економічної свободи тощо.

Донорські методи - засновані на принципах взаємодопомоги та вза-ємоучасті з боку держави у діяльності суб'єктів господарювання, що не спроможні самостійно подолати певні періоди криз тощо. Інструментами виступають дотації, податкові пільги, пільгові умови кредитування, державні замовлення та закупівлі та ін.

Протекціоністські методи використовуються з метою захисту інтересів суб'єктів національної економіки як у межах господарського комплексу держави, так і на міжнаціональному ринку для забезпечення економічної свободи та незалежності у виробленні та впровадженні національної економічної політики. Інструменти: квоти і ліцензії, митні тарифи, сприяння розвитку національної науки і техніки, захист від зовнішньої конкуренції, податкове навантаження, заборони певних видів діяльності, експортно-імпортна політика, жорсткі нормативи і стандарти та ін.

Економічні методи ДРЕ - головною метою мають створення фінансових та матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів національної економіки і визначати напрямки їх поведінки. На відміну від правових, адміністративних, протекціоністських, донорських та організаційних вони є непрямими методами ДРЕ. За їх допомогою можна впливати на загальноекономічну ситуацію в національній економіці: подолання наслідків та недопущення інфляції, стимулювання НТП, інвестиційної активності, реалізації платіжних балансів, зміцнення фінансово-кредитної та грошової систем, стимулювання підприємництва та ділової активності, створення умов мотивації виробництва, оптимальний перерозподіл ресурсів, підвищення ефективності ДСЕ та ін.

До інструментів економічних методів належать ставки податків, облікові ставки, митні тарифи, норми амортизації, норми обов'язкових резервів, ставки та форми заробітної плати та ін.