Суб'єкти власності в ринкових умовах

За ринкових умов володіння власністю здійснюється багатьма способами. Найпростіший випадок — особиста власність.

Складнішою є ситуація, коли право власності належить групі власників. У товаристві ділові партнери поділяють між собою усі витрати та привілеї, пов'язані з володінням компанією. В акціонерному товаристві право власності поділяється між акціонерами, кожен з яких володіє певною часткою загальної власності компанії. У корпорації, яка є різновидом акціонерної компанії, може бути тисячі пайовиків. Досвід ринкових країн показує, що коли компанія належить більш, ніж одному власникові, повинні існувати ретельно продумані правила розподілу витрат і відповідальності.

Приводом до винаходу корпорації як правової форми власності ведення бізнесу стало те, що товариство виявилося цілком непрактичним при здійсненні великих комерційних проектів. Наприклад, для будівництва сталеплавильного комбінату чи автомобільного заводу потрібні такі величезні інвестиції, що без фінансової участі сотень або тисяч індивідуальних інвесторів не обійтися. Отже, виникає розмежування права власності (яке належить акціонерам) та управління (що належить керівництву).

Регулювання відносин власності в реальному житті виявляється значно складнішою проблемою, ніж з іпотечним кредитом чи корпорацією. У цих випадках є реальні власники і їх реальний капітал. На практиці володіння власністю часто здійснюється непрямим шляхом. Йдеться про те, що акціонери можуть володіти компанією, яка володіє іншими компаніями. У таких випадках проблема корпоративного управління ускладнюється ще більше. Це підтверджує практика створення, наприклад, пенсійних фондів у ринкових країнах.

Пенсійні фонди — лише один з видів фінансових посередників: організацій, що спрямовують гроші інвесторів на купівлю акцій різноманітних компаній. Отже, ці фінансові посередники стають співвласниками компаній, акції яких вони придбали. У західних країнах цією діяльністю займається кілька видів організацій: пенсійні фонди, комерційні банки, взаємні фонди і страхові компанії.

Практика ринкових країн показала, що важливим видом фінансової посередницької організації є страхова компанія, яка укладає з приватною особою чи організацією особливий контракт. Вона стягує зі страхувальника обумовлену суму грошей (так звану страхову премію), зобов'язуючись натомість виплатити йому (чи його родині) певну грошову компенсацію у разі надзвичайної ситуації. Найпоширеніші види страхування охоплюють: страхування життя (за яким родина страхувальника отримує компенсацію у разі його смерті); страхування від пожежі у квартирі чи будинку; страхування на випадок утрати працездатності; страхування на випадок автомобільної аварії.

Приватизація здійснюється для:

- формування реального власника майна, капіталу, створюваного прибутку і забезпечення умов лібералізації його дій;

- створення конкурентного середовища та стимулів продуктивного й ефективного використання праці і капіталу;

- наповнення ринків продукцією, на яку є попит, зниження цін на продукцію; зменшення виробничих витрат і зростання прибутків.

Лібералізація і приватизація в Україні, як засвідчує практика, здебільшого здійснювалися без урахування таких цілей. Річ у тому, що робітничі колективи й адміністрація, отримавши право встановлювати розміри заробітної платні, одразу підвищили її вище за рівень, який обумовлювався продуктивністю праці, підприємства почали зазнавати відчутних збитків. Для їх відшкодування вони вимагали (і не без успіху) нових державних субсидій, що посилювало інфляцію. До таких негативних наслідків призвело порушення логіки ринкової трансформації загалом.

Важливим питанням приватизації в Україні є продаж підприємств чужоземним покупцям — компаніям ринкових країн, які мають сучасні технології виробництва й управління, є платоспроможними, чи компаніям країн СНД, зокрема Росії.

У процесі приватизації в Україні здійснювалося акціонування (корпоратизація) підприємств.

Акціонування — правова процедура перетворення державного підприємства на акціонерне товариство, яка передбачає поділ власності підприємства на велику кількість частин (акцій) відповідно до закону та їх розподіл міме працівниками чи продаж: населенню.

За програмою української приватизації адміністрація і колектив підприємства мають змогу впливати на вибір її способу. Здебільшого у процесі акціонування контрольний пакет акцій отримують підприємства. Решта акцій виставляється на сертифікатні аукціони, в яких беруть участь окремі громадяни та інвестиційні фонди.

Досвід ринкових країн показує, що навіть після приватизації Україні належить вирішити складне питання — створення дієвої системи приватної власності, судово-правової системи, спроможної забезпечити дотримання прав приватної власності, фондової біржі, на якій можна було б купувати акції корпорацій на відкритому ринку.