ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ
Тема 13. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. ЗАЙНЯТІСТЬ, ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВОЮ
Маріуполь, 2011
Викладач: к. е. н. Капранова Лариса Григорівна
Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою
Лекція № 13
З курсу: «Політекономія»
1. Зайнятість населення.
2. Безробіття: суть, причини, показники, види.
3. Ринок праці. Регулювання ринку праці.
4. Соціальний захист населення.
Зайнятість– це сукупність економічних, правових, соціальних, національних і інших відносин пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями, формуванням розподілу і перерозподілу трудових ресурсів в суспільно корисній праці, забезпеченням розширеного відтворення робочої сили, тобто це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту та національного доходу.
Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-XII (ст. 1) зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Суб’єктивідносин зайнятості:
роботодавці – покупці робочої сили;
наймані робітники – особи, що продають свою здібність до праці;
особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;
держава, як роботодавець і як орган, що активно впливає на зайнятість в недержавному секторі.
В теорії зайнятості широко використовується поділ на економічно активне і економічно пасивне населення.
Згідно з рекомендаціями МОП за статистикою праці до економічно активного населення відносяться всі особи, які приймають участь у виробництві товарів і послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, бартерних угод, для особистого користування. Серед економічно активного населення виділяють наступні категорії:
- особи, що працюють за наймом: робітники і службовці;
- самостійні працівники;
- неоплачувані члени сім’ї;
- сезонні і випадкові працівники;
- особи, що тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка тощо);
- особи, що поєднують навчання з роботою на умовах неповного робочого дня;
- особи, що вчаться і проходять профпідготовку на виробництві і одержують або стипендію, або зарплату.
Економічно активне населення в сучасних умовах в країнах з розвиненою ринковою економікою визначається як робоча сила.
До економічно пасивного населення міжнародна статистика відносить всіх, хто незалежно від віку не входить до категорії економічно активного населення. В його складі можна виділити групи: особи, що навчаються на очній формі навчання; домашні господарки; пенсіонери за віком і інвалідності; рантьє; особи, що отримують матеріальну допомогу від громадських організацій і приватних осіб. Крім того, до економічно пасивного населення відносяться також окремі функціональні групи населення, такі як: зайняті на неоплачуваних суспільних роботах; особи, які добровільно надають безкоштовні послуги; інші особи, що допомагають соціально-слабким верствам населення.
Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-XII (ст. 1) до зайнятихвідносяться громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Зайняте населення становить тільки частину трудових ресурсів суспільства: жінки – 16-55 років, чоловіки – 16-60 років. На збільшення потреби в робочій силі впливають наступні чинники:
- рівень розвитку суспільства і продуктивності праці;
- норма нагромадження (при екстенсивному рівні використання виробничих фондів – більше 30%);
- темпи економічного зростання тощо.
Розрізняють різні види, форми і типи зайнятості. Основними видами зайнятостіє повна, раціональна і ефективна.
Надання всім охочим і здатним працювати в суспільному виробництві призводить до повної зайнятості, яка можлива тільки в ідеалі. Повна зайнятість – це надання суспільством всьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (в межах сім’ї) і колективне (за участю компаній, підприємств) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятістьв ринковій економіці означає достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.
Раціональна зайнятість– це зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих або таких, що переживають структурну кризу регіонів тощо.
В другій половині ХХ століття оформилася і отримала розвиток концепція ефективної зайнятості. Це модель розвитку і використання кваліфікованої мобільної і дорогої робочої сили, орієнтованої на платність задоволення її зростаючих матеріально-побутових потреб. Ефективна зайнятість– це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення, критеріїв економічної доцільності, соціальної результативності, що орієнтується на скорочення ручної, не престижної, важкої праці. Її особливість: не повселюдна, а соціальна зайнятість. Здійснення політики ефективної зайнятості передбачає проведення активної соціальної політики.
Врахування всіх видів економічної і соціально корисної діяльності відбивається в понятті глобальної зайнятості. За її межами залишаються ті, хто з об’єктивних причин не можуть знайти для себе корисну сферу діяльності, яка не суперечить законодавству. Соціально-корисною зайнятістю є також і навчання в загальноосвітніх та спеціалізованих учбових закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій (на громадських засадах) тощо.
Зайнятість населення реалізується через конкретні формизалучення працівників до економічної діяльності. Найбільш поширені:
наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, об’єктах колективної і приватної власності;
особиста праця на об’єктах, де працівник є співвласником (має свою частку акцій, пай);
індивідуальна трудова діяльність (приватна власність на засоби виробництва і особиста працю їх власника);
робота на спільному підприємстві.
Серед різних форм зайнятості виділяють основну і спеціальні форми зайнятості. Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність тощо) здійснюються згідно зі спеціальними правовими нормами. В США, Великобританії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.
Відповідно до форм технологічного способу виробництва виділяють: основні типи зайнятості: ручний, механізований і автоматизований (або інформаційний). Перший тип зайнятості передбачає переважання простої фізичної праці; другий – поєднання фізичної і розумової праці, промислової і сільськогосподарської трудової діяльності з використанням системи машин; третій – переважанням інтелектуальної, інформаційно насиченої праці, пов’язаної з відтворенням людини, збором, переробкою і наданням інформації щодо сфери виробництва і обігу, творчою діяльністю людини тощо.
В Україні переважає технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на ручній праці (тобто ручний тип праці). Близько 40% виробництва в народному господарстві України базується на ручній праці. Одночасно він поєднується з механізованим типом зайнятості, основою якого є використання системи машин. Інформаційний тип зайнятості незначний. В розвинених країнах світу переважає машинне та автоматизоване виробництво і відповідні типи праці, частка ручного типу незначна. При цьому машинний тип зайнятості знаходиться в цих країнах на більш високому рівні і його питома вага значно нижча, ніж в Україні (машинний тип зайнятості, що існує за сучасних умов в Україні, для них був характерний в 40-60 роки ХХ ст.).
Таким чином, якість зайнятості характеризують: структура зайнятості; рівень якості робочої сили; ступінь використання робочої сили, рівень зайнятості.
За сучасних умов в розвинених країнах відбувається скорочення частки зайнятих в матеріальному виробництві, основою розвитку є інформаційний потенціал. Повсюдно збільшуються витрати на підвищення якості робочої сили, її перепідготовку. Зайнятість характеризується також гнучкістю праці, з’являються різні її форми. Розрізняють кількісну і функціональну гнучкість. До кількісної відносять нетрадиційні форми зайнятості в часовому аспекті: неповний робочий день, надомництво. До функціональної – нову концепцію структури персоналу, коли 25% персоналу становить ядро фірми, 25% - проміжний персонал, останні – тимчасовий.
Рівень зайнятості (за методологією МОП) визначається як відношення (у відсотках) чисельності зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.
Значення даних понять для політики зайнятості на ринку праці:
1. Вони визначають чіткіше трудовий потенціал суспільства, що приймає участь в створенні національного доходу, в умовах, коли участь і неучасть в суспільній праці визначається не тільки економічними чинниками, але і потребами самої людини.
2. Вони дозволяють точніше прогнозувати розміри трудового потенціалу та його використання, як в масштабах всієї країни, так і за регіонами з урахуванням їх економічного і демографічного розвитку.
3. Дозволяють більш диференційовано розробляти соціальну політику, вибирати пріоритети, розробляти соціальні програми, визначати джерела їх фінансування та умови реалізації.
Трудовий статусекономічно активного населення кількісно визначається за кількістю відпрацьованих тижнів або днів за певний період (12 місяців, або один календарний рік). За тривалістю відпрацьованого часу економічно активне населення поділяється на:
· зайнятих,
· частково зайнятих,
· безробітних.
Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу країни.
Таким чином, зайнятість має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення для розробки соціально-економічної політики. Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і бути спрямована на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю і досягнення високого рівня життя населення. Першочерговою тактичною метою політики зайнятості є збалансування попиту і пропозиції праці.