Структура релігії

Будь-який сучасний релігійний комплекс має певну структуру, оскільки є складним соціальним явищем. У сучасних релігіях можна помітити ок­рему соціальну надбудову, що складається з таких частин: релігійна свідомість, релігійні відносини і діяльність, релігійні організації та інститути.

Релігійна свідомість - це форма суспільної сві­домості, сукупність ідей, міфів, догм, поглядів та уявлень, почуттів та емоцій, традицій та звичаїв, у яких відображається навколишній світ через уявлення про надприродне. Основною ознакою ре­лігійної свідомості є віра в реальне існування над­природних сил та істот. Релігійна віра - досить складне психологічне почуття людини, що сприяє затвердженню переконань про існування особли­вих зв'язків між людиною і надприродним; є засо­бом функціонування релігійних уявлень, формою сприйняття релігійних цінностей та ідеалів.

Релігійна свідомість містить ідею бога (головна ідея взагалі релігій), міфи або легенди про осново­положників релігійних учень, про створення сві­ту, уявлення про ангелів, рай, пекло, почуття лю­бові до бога, гріха, злагоди, обряди покаяння, спо­віді та ін. Релігійні парадигми віруючі висловлю­ють в уявленнях, поняттях, судженнях, умовиво­дах, тобто логічних формах, властивих також реа­лістичному світорозумінню.

Релігійна свідомість виявляється на буденному і теоретичному рівнях.

Буденна релігійна свідомість - це властиві масі віруючих релігійне мис­лення й пізнання, поняття та уявлення про об'єк­ти релігійного поклоніння, що формуються в процесі їх буденного життя.

Теоретичний рівень релі­гійної свідомості складають поняття, концепції та вчення певним чином систематизовані, раціональ­но опрацьовані теологами та апологетами релігії. Важливий аспект релігійної свідомості складає ре­лігійна психологія - сукупність психологічних емоцій (страх, благоговіння, радість тощо), зви­чок, настанов і традицій, що виникають унаслідок дії соціально-психологічних механізмів насліду­вання, навіювання, емоційного зарядження тощо. Релігійні погляди та ідеї разом із релігійною пси­хологією, тобто релігійне світорозуміння і світо­відчуття, утворюють єдиний релігійний комплекс, або форму суспільної свідомості.

Релігійна свідомість існує, функціонує та від­творюється засобами релігійної мови, термінів. Ос­танні є знаковою системою, одиниці якої мають сакральне релігійне значення та зміст. Ця система може бути звуковою або письмовою, а її мета - служити засобом спілкування віруючих, переда­вання релігійних уявлень, міфів, норм від поко­ління до покоління тощо.

Зміст релігійної мови і термінів поділяється на дві групи:

1) позначає дійсні предмети, яким нада­ють сакральних, священних рис (“ікона”, "хрест", "храм" та ін.);

2) позначає істоти, властивості, зв'язки, що вважаються об'єктивними, хоча скла­дають лише предметний зміст релігійних образів ("бог", "ангел", "душа" і т. д.). Одиниці другої гру­пи є іменами "порожніх класів", знаками "уявних предметів", оскільки подібні істоти, якості тощо реально не існують. У релігійному комплексі мова набуває сакрального змісту, окремі слова - магіч­них властивостей.

Релігійна діяльність. Релігійна діяльність є ви­дом соціальної діяльності й криє в собі позакультову і культову діяльність. Перша здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну релігійну позакультову діяльність складають продукування релігійних ідей, систематизація і тлумачення дог­матів теології, складання богословських творів то­що. Віруючі та релігійні громади ведуть також практичну позакультову діяльність: благодійну, місіонерську, викладацьку в навчальних закла­дах, управлінську в системі релігійних організа­цій і центрів, пропагандистську, реставраційно-бу­дівельну, нормотворчу тощо.

Важливим видом релігійної діяльності є культ. Якщо релігію визнати видом духовно-практичного опанування світу, то практичним аспектом цього процесу є культ. Зміст культу визначається відпо­відними релігійними ідеологемами, культовими текстами, до яких належать Святе Письмо, молит­ви, псалми, співи тощо. Відтворення цих текстів під час здійснення культів формує у свідомості ві­руючих релігійні образи та уявлення, принципи релігійної ідеології.

Об'єктом культової діяльності є усвідомлені у формі релігійних образів ті реальні явища, що уявляються як надприродні. Залежно від цього виокремлюють два різновиди культових дій:

1) магію (чаклунство);

2) умилостивленння.

Магія - система дій, за допомогою якої бажають вплинути на надприродне. Різновидами є: промис­лова, воєнна, лікарська, любовна тощо. Культ умилостивлення звернений до Бога чи духів і криє в собі жертвоприношення, обряди, молитву, бог о служіння тощо. Суб'єктом культової діяльності є віруючий або релігійна група. Засоби здійснення культової діяльності - храм, молитовний буди­нок, мистецтво, культові предмети (хрест, свічки тощо). Особливе, символічне значення серед засо­бів культу мають храми, собори, мечеті тощо та релігшне мистецтво (архітектура, живопис, скульп­тура, музика). Результатом культової діяльності є насамперед задоволення релігійних потреб.

Позакультова і культова діяльність визначаєть­ся і регулюється відповідно системою норм і пра­вил. Так, культову діяльність у духовній сфері регламентують церковні канони (правила), тому вона має канонічний характер. Позакультову ді­яльність у практичній сфері та безпосередньо культову діяльність (культ) регламентують як церковні канони і статути (церковне право), так і відповідні нормативно-правові акти. Взагалі релі­гійна діяльність церкви в суспільстві не може здійснюватися поза державно-правовим контро­лем.

Релігійні відносини - вид ідеологічних відно­син, що реалізуються через стосунки віруючих, ре­лігійні зв'язки громад і церков. Схеми відносин приписуються релігійними звичаями, нормами, правилами й статутами.

Релігійні відносини за змістом найчастіше бу­дуються за схемою: державно-церковних відносин (Бог - цар небесний, патріарх - владика); судо­чинства (суд Христа, Страшний суд, Бог-суддя); внутрішньосімейних (Бог-отець, Бог-син) та ін. У ролі посередників відносин можуть виступати предмети (храм, ікона, хрест), індивід або група осіб, образи Бога, духів, святих, релігійні знаків (окремі слова чи речення, що мають релігійний зміст і значення). Існують позакультові та культо­ві релігійні відносини. Носіями релігійних відно­син можуть бути віруючі, сім'я, соціальні групи тощо. Нарешті, релігійні відносини можуть мати різний характер - солідарності, терпимості й ней­тралітету, конкуренції, конфлікту, ворожості то­що. Тому в окремих випадках релігійні відносини регламентовані нормативно-правовими актами.

Релігійні організації та інститути. Релігія як соціальне явище має свої організаційні форми, го­ловною ознакою яких є культова діяльність і яким властиві специфічні відносини, структура, групова свідомість, система орієнтирів, контролю та ін. Релігійні організації - об'єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів.

Релігійні організації виконують широке коло функцій:

а) задоволення релігійних потреб віруючих;

б) регулювання культової діяльності;

в) розробка і пропаганда віровчення;

г) забезпечення цілісності організації.

Релігійні організації можуть виконувати і нерелігійні фун­кції (політичні, правові та інші), що допомагає релігії зберігати свої позиції в соціальному і духовному житті суспільства.Найпоширенішою організаційною формою ре­лігії є церква. Церква - це об'єднання віруючих на основі спільних догматичних уявлень, обрядів, канонів. Конституювальні елементи церкви - це віровчення, культова діяльність і відповідна орга­нізаційна структура (слід розрізняти поняття: "церква як культова споруда", "церква як релігій­не віровизначення", “церква як соціальний інсти­тут”). Будь-яка церква має свою ієрархію (служи­телі культу, клір, миряни), основу якої складав професійне духовенство, священнослужителі. У церкві діє певна система норм, цінностей, санкцій, за допомогою яких здійснюється контроль за пове­дінкою віруючих.

Секта - це відносно закрите об'єднання одновірців, що виникає як опозиційна течія стосовно до існуючої конфесії. У секті діє певна система контролю, ідейних принципів, цін­ностей і настанов. Для секти характерні претензія та винятковість, тенденція до ізоляціонізму, фана­тизм певної частини віруючих.

Деномінація - це специфічне релігійне об'єднання, яке знаходиться на стадії становлення, організаційного оформлен­ня. Будучи централізованим релігійним об'єднан­ням, деномінація характеризується власним само­управлінням, відсутністю священиків тощо. За певних умов у деномінації може виникати тенден­ція до перетворення в церкву або секту.

Окремо від релігійних організацій існують різ­номанітні релігійно-політичні інститути, релігій­но-політичні партії, релігійно-професійні та моло­діжні союзи, міжнародні релігійні об'єднання тощо.