Сутність перестрахувальних операцій.

Перестрахування і співстрахування

Тема 8

1. Сутність перестрахувальних операцій.

2. Методи перестрахування. Факультативне і облігаторне перестрахування.

3. Форми проведення перестрахувальних операцій. Пропорційне перестрахування.

4. Непропорційне перестрахування.

5. Співстрахування й механізм його застосування.

Перестрахування - це страхування вже застрахованого ризику іншим страховиком. Перестрахування розширює фінансові можливості страховика, дозволяючи приймати на себе ризики, які у протилежному випадку, через свій розмір або велику ймовірність настання страхового випадку, призвели б до перевищення його фінансових ресурсів.

У процесі перестрахування беруть участь:

1. Страхове товариство, що передає ризик (має в практиці назву цедент або перестрахувальник);

2. Страхове товариство, що приймає ризик (має в практиці назву цесіонарій або перестраховик);

3. Посередник (страховий брокер). Участь останнього є необов’язковою.

Процес передання ризику називають цедуванням ризику або цесією. Цедент, який уклав договір про перестрахування лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (тобто первинним договором).

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з взятими на себе зобов¢язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Такий процес має назву ретроцесії. Сторону, що прийняла непрямий ризик, називають ретроцесіонарієм, а та яка віддала ризик – ретроцедентом.

У разі купівлі у перестраховика захисту (від збитків) страховик передає йому частину ризику, а з ним і частину страхової премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди з премії, або комісії.

Цедент має право на тантьєму – комісію з прибутку, що його перестраховик може отримати за результатами договору перестрахування. Тантьєма сплачується щороку, із сумою чистого прибутку, який отримує перестрахувальна компанія. Це форма заохочення страховика до укладення нових договорів перестрахування.

Важливим моментом в перестрахуванні є визначення розміру власного утримання.

Власне утримання – це економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності.

Розмір власного утримання цедент є лімітом або лінією (часткою), на підставі якої розраховується ексцедент, тобто сума ризику, яка перевищує ліміт власного утримання цедент.

Передавати досить велику частку ризику на перестрахування страховій компанії не вигідно, так як до перестраховика перераховується значна частина зібраної страхової премії, але при недостатньому перестрахуванні наслідки для фінансів страховика можуть бути катастрофічними. Тому виникає необхідність регламентації розміру власного утримання. Регламентація встановлюється як законодавством, так і учасниками перестрахування. При визначенні ліміту власного утримання враховується:

1. Обсяг премії;

2. Середня дохідність або збитковість за окремими видами страхування;

3. Розмір витрат на ведення справи;

4. Територіальний розподіл застрахованих об¢єктів;

5. Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика.

За чинним страховим законодавством українська страхова компанія не може розмістити ризик окремого страхувальника, якщо його сума перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. На суму перевищення обов’язково повинен укладатися договір перестрахування.