Мови ізолюючі і афіксуючі

Основні морфологічні типи

Морфологічна класифікація мов

Найбільш поширеною є морфологічна класифікація мов.

Це пояснюється

Ø тим, що морфологічна система є найбільш усталеним

шаром мови,

Ø а також тим, що кількість морфологічних типів мов

обмежена

Ø і вони мають стабільний набір ознак, які піддаються

систематизації і класифікації.

Морфологічна класифікація основана на протиставленні коренів і афіксів у будові слова.

А.Шлейхер вважав, що корені виражають значення, афікси (суфікси) – відношення.

Виділяється три морфологічних типи:

· ізолюючий (кореневий);

· аглютинуючий;

· флективний.

Будова мови (за Гумбольдтом) буває:

§ синтетичною;

§ аналітичною;

§ полісинтетичною (хоча Шлейхер вважав її варіантом

аглютинуючої форми мови).

Морфологічна класифікація Шлейхера зберігається в своїй основі до наших днів, хоча до неї вносились і вносяться уточнення.

Найбільш суттєві вніс Е.Сепір: типологічна характеристика мови повинна включати вказівку на три види ознак:

Ø поняття;

Ø техніку;

Ø синтезування.

Тип мови є сукупністю ознак цих трьох видів, що пересікаються.

Типи понять, які виражаються в мові, можуть бути:

· конкретними;

· абстрактними;

· реляційними;

· дериваційними.

Реляційні поняття відображають відношення (часові, відмінкові, модальні тощо).

Дериваційні поняття пов’язані з вираженням словотворення.

За технікою мови бувають:

Ø ізолюючими;

Ø аглютинативними;

Ø фузійними;

Ø символічними.

За способом синтезування мови поділяються на:

Ø аналітичні;

Ø синтетичні;

Ø полісинтетичні (напр., англійська мова є змішано-реляційною

мовою фузійної техніки і аналітичного способу синтезування).

Перше протиставлення морфологічних типів мов спирається на характер будівельних засобів вираження граматичних значень:

· мови, що мають афікси,

· протиставляються мовам безафіксним (кореневим).

За морфологічною технікою і способом синтезування такі мови називаються ізолюючими і аналітичними.

Граматичне значення в ізолюючо-аналітичних мовах виражається за допомогою:

Ø службових слів, які ще втратили зв’язку з повнозначними;

Ø порядку слів і компонентів одиниць мови;

Ø наголосу;

Ø інтонації.

Ізолюючими є, наприклад, китайська, в’єтнамська та інші мови китайсько-тібетської сім’ї.

Словотвірна структура складного слова китайської мови характеризується аналітизмом, оскільки роль суфікса виконує морфема, яка вживається як самостійне слово, напр., гунжень - робітник (букв. означає робота + людина).

У мові існують не тільки однокореневі і двокореневі, але й багато- кореневі слова.

Своєрідне і групування слів за частинами мови. Іменники китайської мови мають значення предметності; у реченні іменниками можуть вживатися у ролі

Ø підмета,

Ø додатка,

Ø означення,

Ø іменної частини присудка.

Особливістю китайських іменників є їхня сполучуваність з прийменниками і післялогами.

Китайські іменники

§ не відмінюються,

§ не мають форм роду,

§ не мають форм числа.

Лексико-граматичні властивості китайських іменників пов’язані зі словотвірними групуваннями слів. Напр., китайські іменники, як і займенники, діляться на дві групи:

§ іменники особи;

§ іменники не-особи.

Іменники особи утворюються за допомогою „морфеми” -жень – людина: гуньжень – робітник, наньжень - чоловік. Від дієслів іменники, що позначають дійову особу, утворюються за допомогою „морфеми” – ди: даледи – мисливець, сііфуди - праля. Іменники особи можуть мати при собі „морфему” -мень, що означає форму колективно-множинного числа: гунженьмень – робітники, хайцзимень – діти.

Іменники не-особи не сполучаються з „морфемою” колективної множинності, у них є свої службові „морфеми”, напр.: шу - дерево (суншу – сосна, яншу – тополя) або фен - комаха (міфен – бджола, мофен – оса).

Дієслово китайської мови позначає дію і може без зв’язки бути присудком: Ма пао – Кінь біжить; Та кань бао - Він читає газету; Во чі – Я їм.

Дієслова китайської мови:

§ не мають категорії числа;

§ не мають категорії часу;

§ не мають категорії особи;

§ не мають категорії способу;

§ мають після себе додатки;

§ мають розмаїту систему словотворення.

Особливістю китайського дієслова є приєднання спеціальних слів для вираження способів дієслівної дії. Напр., редуплікація виражає короткочасність дії: кань-кань - подивитися, тін-тін -послухати. До дієслівного кореня приєднуються „морфеми” -ла, -го, -чжо.

Перша означає, що дія була одиничною і закінчилась у минулому, хоча результат можна бачити й зараз: Во лойла - Я приїхав; Та цзоула – Він пішов.

Друга, відносячи дію до минулого, вказує, що воно було одноразовим або багаторазовим: Лай ті лайго ю цоула - Він-то приходив, але знову пішов.

Третя вказує на те, що дія відбувається в певний момент, але це тривалий процес: Во каньцзянь Ван тунчжи лайчжо - Я мав знайомство з товаришем Ваном.

Звичайно, можна співвіднести аналітичні двоморфемні форми китайського дієслова з формами української мови (каньчжо - дивиться, каньмо – дивився, канла - подивився), однак вони не утворюють особово-часових форм у тому смислі, як це прийнято розуміти у нас.

Аналітичний характер має й синтаксис китайської мови.

Зв’язки і відношення слів у словосполученні й реченні, а також між реченнями виражається:

Ø порядком слів і речень;

Ø інтонацією;

Ø службовими словами-післялогами;

Ø зв’язками;

Ø сполучниками.

Виняткова роль аналітичних форм і відсутність словоформ флективного типу стали підставою даний тип мови назвати ізолюючим:

слова до їхньої вимови і використання в реченні ніби ізольовані одне від одного, їхні граматичні значення не виражені.

На цій же підставі ізолюючі мови називають аморфними, що не дуже точно, оскільки у ізолюючих мов є своя морфологія – морфологія ізолюючого типу.