Відтворення та його різновиди.

Запам’ятовування та його різновиди.

Процеси пам’яті

Запам’ятовування та його різновиди. Відповідно до цілей діяльності, в яку включено запам'ятовування, воно може бути:

· довільним, коли визначається складною цілеспрямованою розумовою діяльністю, підлеглому певному мнемічному завданню;

· мимовільним, коли відсутнє спеціальне мнемічне завдання і запам’ятовування просто супроводжує іншу діяльність.

Мимовільне запам’ятовування може бути ефективнішим, ніж довільне, в тих випадках, коли воно здійснюється в процесі інтенсивної розумової діяльності.

Запам’ятовування може протікати з різним ступенем свідомості, з різною глибиною розуміння. Але мислення завжди є істотною опорою пам'яті, необхідною умовою успішного запам'ятовування. Відповідно до цього зазвичай розрізняють механічне і логічне (смислове) запам'ятовування.

Успішність запам’ятовування значною мірою залежить від смислових зв’язків між елементами матеріалу, що запам’ятовується.

Процес осмисленого запам’ятовування включає ряд логічних операцій:

смислове угрупування;

виділення смислових опорних пунктів;

складання плану і тому подібне

Істотною опорою смислового запам'ятовування служать різні схеми, діаграми, таблиці.

Успіх запам'ятовування визначається правильною організацією повторень. Повторення повинне бути усвідомленим, осмисленим і активним. Інакше воно веде до механічного запам'ятовування. Тому кращий вид повторення — це включення усвоеднного матеріалу в подальшу діяльність, з тим, щоб повторення кожного разу провоилось на новому рівні усвідомлення і в нових зв'язках.

Запам'ятовування, що спирається на змістовні і активні способи роботи з матеріалом, виявляється продуктивнішим. Найважливішою умовою ефективності заучування є правильний розподіл повторень в часі.

Відтворення є актуалізацією, пожвавленням тих, що раніше утворилися мозку зв'язків. Воно може протікати навмисно і ненавмисно.

Форми відтворення:

пізнавання, яке виникає при повторному сприйнятті об'єкту;

спогад, який здійснюється у відсутність сприйняття об'єкту;

пригадування, що є найбільш активною формою відтворення, багато в чому залежною від ясності поставлених завдань;

ремінісценцію — як би мимовільне відтворення давно, здавалося б, забутого.

Відтворення раніше сприйнятого відбувається, як правило, у відсутність безпосередніх подразників, воно здійснюється на основі пожвавлення старих зв'язків і тому має місце тільки за наявності міцніше закріплених зв'язків. Пізнавання відбувається в умовах безпосередньої дії зовнішніх подразників, активізуючих старі зв'язки.

Уявлення — це образ предмету, заснований на минулому сприйнятті. У різних людей залежно від їх індивідуальних особливостей уявлення відрізняються по ступеню яскравості, виразності, стійкості, повнота і так далі

Дослідження показують, що образи уявлень значно багатше за змістом наочних образів сприйнять, оскільки вони:

припускають інтелектуальну переробку, виділення в предметі найбільш істотних ознак, віднесення його до певної категорії;

є слідами не одного лише сприйняття, а результатом складної практичної діяльності.
Забування та його причини.

Матеріал, що запам'ятовується, в результаті активної роботи мислення . Процесом, протилежним збереженню є забування..

Психологічні дослідження показали, що спочатку після заучування матеріал забувається швидше, ніж надалі; причому безглуздий матеріал забувається значно швидше, ніж зв'язаний по сенсу.

Забуває біологічно доцільно для організму. Воно обумовлене згасанням тимчасових нервових зв'язків, що втратили своє значення і тому непідкріплюваних. Забувається перш за все те, що перестає бути для особи істотним, важливим, необхідним.

У психології існують різні теорії, що пояснюють причини того, що забуває. Одна з них називається теорією згасання слідів, інша — теорією гальмування слідів, що інтерферує. Згідно першої теорії, сліди поступово згасають, стираються. Тому те, що забуває розглядається як природний, процес, що відбувається пасивно. Згідно другої теорії, те, що забуває є продукт впливу побічних дій, взаємного гальмування слідів.

Те, що забуває в значній мірі залежить від характеру діяльності, безпосередньо передуючої запам'ятовуванню і що відбувається після неї.

3.1.5. Індивідуальні особливості пам1яті:

• швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам1ятовування нового матеріалу;
• точність запам’ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовували, та кількістю допущених помилок;
• міцність запам’ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);
• готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Пам’ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості. Пам’ять змінюється з віком і піддається тренуванню.

Успішність пам’яті залежить:

• від ступеня завершеності дій запам’ятовування;
• від інтересів і схильностей особистості;
• від відношення особистості до тієї або іншої діяльності;
• від емоційного настрою;
• від вольового зусилля.

Індивідуальні відмінності в пам’яті можуть бути двох видів, з одного боку, пам’ять різних людей відрізняється переважанням тієї або іншої модальності — зоровою, слуховою, руховою; з іншого боку, пам'ять різних людей може відрізнятися і по рівню своєї організації. Людина з наочно-образним типом пам’яті особливо добре запам’ятовує наочні образи, колір предметів, звуки, особистості і тому подібне. При словесно-логічному типі пам’яті краще запам’ятовується словесний, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули і тому подібне. При емоційному типі пам’яті перш за все зберігаються і відтворюються пережиті людиною відчуття.