ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

 

 

Пізнавальні процеси розглядаються у психології як своєрідні інформаційні канали між людиною та навколишнім світом. Вони відбуваються на різних рівнях психічної організації – від простих, якісно тотожних у людини та вищих ссавців, до специфічно людяних процесів, пов`язаних із другою сигнальною системою та функціональною асиметрією головного мозку.

До пізнавальних процесів належать такі: відчуття, сприймання, увага, пам`ять, мислення та уява. Вони встановлюють своєрідний інформаційний баланс між людиною та навколишнім середовищем.

ВІДЧУТТЯ

 

1. Поняття відчуття. Види. Механізми.

2. Загальні особливості відчуття: адаптація, сенсибілізація,

синестезія.

3. Роль відчуттів у професійній діяльності.

 

Відчуття – найпростіший психічний процес, що полягає у відтворенні психікою людини окремих якостей предметів та явищ за умов їх безпосереднього впливу, дії матеріальних подразнювачів на відповідні нервові клітини.

Органи відчуття – спеціально пристосовані органи для поглинання відповідних типів інформації. Вперше органи відчуття були описані Аристотелем у IV ст. до н.е. Їх існує стільки, скільки існує найпростіших форм безпосереднього впливу подразнювачів: зір, слух, смак, нюх, доторкування. За своєю структурою органи відчуття відповідають особливостям подразнювачів. Існування органів відчуття – результат довгої еволюції усього живого.

Для того, щоб людина відчувала біль, запах, смак, звук, дотик, потрібна не тільки наявність відповідного матеріального подразнювача, але й відповідна робота організму. Механізм відчуттів полягає в тому, що вони виникають як результат перетворення специфічної енергії подразнювача, що діє в даний момент на відповідний орган відчуття, у відповідну енергію нервових процесів. Відповідний подразнювач викликає відповідний нервовий процес.

Cукупність клітин, що сприймають енергію подразнювача, носить назву аналізатора. Аналізатор складається з кількох частин. Найважливіші з них:

• рецептори – нервові клітини, що трансформують зовнішню енергію подразнювача у внутрішню енергію, нервовий процес;

• центростримкі та центробіжні нерви – нерви, що поєднують периферичний та центральний відділи нервової системи;

• підкоркові та коркові відділи, що перероблюють нервові імпульси (наприклад, диференціація звуку за частотою, зору за кольором, болю за ступенем).

Для появи відчуття необхідна робота всього аналізатора в цілому.

Залежно від місця розташування рецепторів всі відчуття можна розподілити на декілька груп:

• екстероцептивні – ті, що мають рецептори на поверхні тіла;

• інтероцептивні – мають рецептори у внутрішніх органах;

• пропріоцептивні – рецептори розташовані у м`язах та зв`язках.

Екстерорецептори можуть бути контактними (смак, дотик) або дистантними (зір, нюх, слух). Деякі відчуття можна класифікувати як зовнішньо-внутрішні (температурні, больові, м`язо-суставні).

Кожне відчуття має свою специфічну якість, що відрізняє його від інших. Але всі відчуття мають загальні особливості. До них належать такі.

Адаптація – зміна чутливості під впливом дії подразнювача. Адаптація може бути як позитивною, так і негативною. Негативна має місце у разі повного зникнення відчуття під впливом тривалої дії подразнювача (наприклад, людина звикає до гуркоту трамваю за вікном) або притуплення відчуття під впливом сильного подразнювача (наприклад, через деякий час не помічається запах фарби). Позитивна адаптація – підвищення рівня чутливості під впливом дії слабкого подразнювача (наприклад, збільшення чутливості ока у темряві).

Сенсибілізація – підвищення чутливості у результаті взаємодії аналізаторів та тренування (наприклад, відомо, який розвинутий звуковисотний слух у дітей, що займаються музикою).

Синестезія – виникнення під впливом подразнювача одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора (наприклад, звукові подразнювачі викликають зорові образи – так звана “кольорова” музика).

Відчуття розвиваються під впливом умов життя та вимог практичної діяльності людини. Так, сенсибілізація, наприклад, має місце у тих осіб, що займаються специфічною діяльністю: парфумер, дегустатор тощо.

 

СПРИЙМАННЯ

 

1. Поняття сприймання. Сприймання та відчуття..

2. Головні характеристики сприймання.

3. Роль сприймання у професійній діяльності.

 

Сприймання – відтворення у свідомості людини предметів та явищ при їх безпосередньому впливі на органи відчуття, у ході якого відбувається упорядкування та об`єднання окремих відчуттів у цілісні образи. У порівнянні з відчуттям сприймання більш складний пізнавальний процес. Це якісно новий ступінь пізнавальної діяльності. У процесі сприймання людина пізнає такі якості та особливості навколишнього середовища, що не можуть бути пізнаними у процесі відчуття. Наприклад, глибина, питома вага, прискорення. Причина полягає в тому, що в основі сприйняття як пізнавального процесу мають місце два типи нервових зв`язків: як у межах одного аналізатора (наприклад, сприймання мелодії як сукупності ритму та частотності), так і зв`язки між аналізаторами (наприклад, сприймання слова як сукупності наочності та слуху).

До головних характеристик сприймання як пізнавального процесу належать предметність, константність, усвідомленість, цілісність та обумовленість минулим досвідом або аперцепція сприймання.

Предметність полягає в об`єктивізації відомостей, що отримуються із навколишнього світу, до цього ж світу в цілому. Наприклад, цеглина та блок вибухівки мають однаковий вигляд, але людині відомі функціональні якості цих предметів, при сприйманні вони кваліфікуються як не тотожні предмети. Предметність пов`язана із обумовленістю процесу сприймання минулим досвідом людини, так званою аперцепцією сприймання.

Цілісність полягає в тому, що на базі розрізнених відомостей про окремі якості предметів та явищ, отриманих у вигляді відчуттів, у процесі сприймання складається єдиний образ даних предметів та явищ.

Константність сприймання – одна із найважливіших характеристик: людина завжди сприймає відносно постійну, інваріантну структуру оточуючого середовища, предметів та явищ дійсності. Дана характеристика забезпечує стабільність світу, відтворює єдність предмету та умов його існування.

Усвідомленість сприймання полягає у тісному зв`язку даного пізнавального процесу з мисленням та мовленням: предмети, явища та образи, що сприймаються, завжди містять у собі відповідний зміст.

Сприймання – активний пізнавальний процес, пов`язаний також з емоційною сферою. Даним процесом можна керувати. Важлива форма сприймання – спостереження. Це спрямоване сприймання предметів та явищ дійсності. Спостереження можна розглядати як самостійну діяльність, якій потрібно спеціально навчатися. У навчальній діяльності особливого значення набувають так звані наочні засоби. Активне та послідовне спостереження сприяє ефективності процесу навчання.

У психології сприймання вивчається за такими напрямками: сприймання простору, сприймання форми, сприймання за розміром, сприймання глибини та віддаленості, сприймання напрямку, сприймання часу, сприймання руху. Вивчення кожного із даних напрямків відіграє важливу роль в залежності від професійної орієнтації та діяльності людини.

 

 

УВАГА