ПОВТОРНЕ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

ДОЗИ І КОНЦЕНТРАЦІЇ

Дія лікарських речовин в великій мірі визначається їх дозою. В залежності від дози (концентрації) змінюється швидкість розвитку ефекту, його вираженість, тривалість, іноді характер. Звичайно з підвищенням дози (концентрації) зменшується латентний період і збільшуються вираженість і тривалість ефекту.

Дозою називають кількість речовини на один прийом (звичайно позначається як разова доза).

Необхідно бути орієнтованим не лише в дозі, розрахованій на однократний прийом (pro dosi), але і в добовій дозі (pro die).

Дозу препарата розраховують на 1кг маси (мг/кг, мкг/кг). В окремих випадках речовину дозують виходячи з величини поверхні тіла (на 1 м²).

Мінімальні дози, в яких лікарські препарати викликають початковий біологічний ефект, називають пороговими або мінімальними діючими дозами. В практичній медицині найчастіше використовують середні терапевтичні дози. В цих дозах препарати у подавляючої більшості хворих викликають необхідну фармакотерапевтичну дію. Якщо при їх призначенні ефект недостатньо виражений, то дозу підвищують до вищої терапевтичної. Вищі терапевтичні дози (разові і добові) отруйних і сильнодіючих речовин наведені в Державній фармакопеї. Крім того, виділяють токсичні дози, в яких речовини викликають небезпечні для організму токсичні ефекти, і смертельні дози.

В деяких випадках вказується доза препарату на курс лікування (курсова доза). Це особливо важливо при використанні протимікробних хіміотерапевтичних засобів.

Якщо виникає необхідність швидко створити високу концентрацію лікарської речовини в організмі, то перша доза (ударна) перевищує наступні.

Для речовин, які вводяться інгаляційно (газоподібні і леткі засоби для наркозу), основне значення має їх концентрація у повітрі, яке вдихається. Така концентрація позначається в об”ємних процентах.

При повторному введенні препаратів їх дія може змінюватися як в сторону наростання, так і зменшення.

Збільшення ефекту ряду речовин пов”язано з їх здатністю до кумуляції. Під матеріальною кумуляцією мають на увазі накопичення в організмі фармакологічної речовини. Це типово для тривало діючих препаратів, які повільно виділяються або стійко зв”язуються в організмі (наприклад, деякі серцеві глікозиди з групи наперстянки). Накопичення речовини при її повторному введенні може бути причиною токсичних ефектів. В зв”язку з цим дозувати такі препарати необхідно з урахуванням кумуляції, поступово зменшуючи дозу або збільшуючи інтервал між введенням.

Відомі приклади і так званої функціональної кумуляції, при якій “накопичується” ефект, а не речовина. Так, при алкоголізмі зростаючі зміни функції центральної нервової системи можуть привести до розвитку білої гарячки. В даному випадку етиловий спирт швидко окисляється і в тканинах не затримується. Сумуються лише його нейротропні ефекти. Функціональні кумуляція відбувається також при використанні інгібіторів МАО.

Зниження ефективності речовин при їх повторному введенні – звикання (толерантність) спостерігається при використанні різних препаратів: анальгетики, гіпотензивні, послаблюючі засоби. Воно може бути пов”язано із зменшенням всмоктування речовини, збільшенням швидкості інактивації речовини, підвищенням інтенсивності виведення. Можливо, що звикання до ряду речовин обумовлено зниженням чутливості до них рецепторів або зменшенням густини рецепторів в тканинах.

У випадку звикання для отримання вихідного ефекту дозу препарату слід підвищувати або одну речовину заміняти іншою. В останньому варіанті слід враховувати, що що існує перехресне звикання до речовин, які взаємодіють з тими ж рецепторами (субстратами).

Особливим видом звикання є тахіфілаксія – звикання, яке виникає дуже швидко, іноді після першого введення речовини. Так, наприклад, ефедрин при повторному використанні з інтервалом в 10-20 хв викликає менший підйом артеріального тиску, ніж при першій ін”єкції.

До деяких речовин (як правило нейротропних) при їх повторному введенні розвивається лікарська залежність. Вона проявляється нестримним бажанням прийому речовини, як правило з ціллю підвищення настрою, покращення самопочуття, усунення неприємних переживань та відчуттів, в тому числі тих, що виникають при відміні речовини, що викликає лікарську залежність. Розрізняють психічну і фізичну лікарську залежність. У випадку психічної лікарської залежності припинення введення препаратів (наприклад, кокаїн, галюциногени) викликає лише емоційний дискомфорт. При прийомі деяких речовин (морфін, героїн) розвивається фізична лікарська залежність. Це більш виражена степінь залежності. Відміна препарату в даному випадку викликає важкий стан, який крім різких психічних змін, проявляється різноманітними і часто серйозними соматичними порушеннями, пов’язаними з розладом функцій багатьох систем організму аж до смертельного наслідку. Це так званий синдром абсистенції. Профілактика і лікування лікарської залежності є серйозною медичною і соціальною проблемою.