Ретикулярна формація стовбура мозку.

У стовбурі мозку, від спинного до проміжного, знаходиться скупчення густо переплетенихміж собою нервових клітин, яке носить назву ретикулярної формації. Нейрони ретикулярної формації виконують специфічні інеспецифічні функції. До специфічних функцій відносяться регу­ляція дихання, діяльності серця і судин, травного тракту, шлунко­вої секреції та ін. Важливе значення для підтримання нормально­го рівня збудливості різних відділів центральної нервової системи мають висхідні і низхідні неспецифічні впливи ретикулярної фор­мації (рис.7). Неспецифічні низхідні впливи на спинний мозок можуть бути полегшуючі або гальмівні. Вони значно змі­нюють протікання спинномоз­кових рухових рефлексів. Висхідні впливи пов'язані з регуляцією активності вищих відділів головного

Рис. 7. Кірково-ретикулярні зв'язки (за Мегуном):

А — схематичне зображення шляхів розповсюдження висхідних, активуючих кору великого мозку впливів ретикулярної фор­мації, Б — схематичне зображення низхідних шляхів кори великого мозку до ретикулярної формації. Показано конвергенцію цих шляхів з колатералями специфічних аферентних шляхів. С_п — специфічні аферентні шляхи до кори, що віддають колатералі до ретикулярної формації.

Рис.8. Автономна нервова система: А - парасимпатична частина, Б — симпа­тична , частина: 1 — око, 2 — сльозна за­лоза, 3 — дихальні шляхи, 4 — підщелеп­на слинна залоза, 5 — під'язикова зало­за, 6 — навколовушна залоза, 7 — серце, 8 — трахея, 9 — стравохід, 10 — печінка, 11 — підшлункова залоза, 12 — тонка ки­шка, 13 — товста кишка, 14 — нирка, 15 — сечовий міхур, 16 — матка.

мозку, головним чином кори великого мозку. Механізм активуючих впливів ретикулярної формації зводиться до підвищення збудливості кіркових клітин внаслідок деполяризації їхнього тіла і дендритів. У свою чергу, ко­ра великого мозку за допомогою зворотних зв'язків регулює ступінь активності ретикулярної формації.

Характерною особливістю нейронів ретикулярної формації є висока чутливість їх до деяких хімічних речовин. Майже всі ней­рони ретикулярної формації полісенсорні, тобто відповідають на подразнення різних рецепторів. Це призводить до взаємодії афе­рентних і еферентних імпульсів, циркуляції їх по кільцевих зв'яз­ках, підтримання постійного рівня збудження ретикулярної фор­мації і тонусу інших відділів центральної нервової системи.

Автономна нервова система. Сукупність центральних і перифе­ричних нервових утворень, які регулюють діяльність внутрішніх органів і обмін речовин у скелетних м'язах і самій нервовій систе­мі, називають автономною нервовою системою. Свої функції авто­номна нервова система виконує у тісному взаємозв'язку з усіма відділами центральної нервової системи.

За своєю структурою і функціями автономна нервова система поділяється на дві частини — симпатичну і парасимпатичну, кож­на з яких має центральний і периферичний відділи.

Симпатична частина (рис. 8). Центральний відділ цієї частини автономної нервової системи представлений ядрами нейронів, розташованих у грудних і верхніх поперекових сегментах спинного мозку, в основному в його бокових рогах. Периферичний її відділ утворений розташованими по обидва боки від хребта і зв'язани­ми між собою вузлами нервових клітин (гангліями) і нервовими волокнами нейронів гангліїв, які ідуть до органів. Аксони нейро­нів спинного мозку, спочатку у складі передніх корінців, а потім у вигляді окремих гілок, ідуть до гангліїв симпатичного ланцюга, де відбувається передача збудження на другий нейрон. Від ганг­ліїв симпатичного ланцюга імпульси ідуть до робочих органів. Волокна, які ідуть від нейронів спинного мозку до гангліїв, корот­кі, їх називають прегангліонарними, а нервові волокна, які пере­дають збудження безпосередньо в робочі органи, довші, вони на­зиваються постгангліонарними. Частина симпатичних прегангліонарних волокон закінчується в гангліях, де, переплітаючись із парасимпатичними волокнами, утворюють сплетення. Найбільше з них — черевне сплетення.

У симпатичному стовбурі виділяють шийну (від шийних вузлів відходять гілки до серця, а також до судин і внутрішніх органів голови та шиї), грудну і черевну (волокна до органів грудної кліт­ки, до судин і органів черевної порожнини) та тазову (іннервує органи малого тазу) частини.

Функціональне значення симпатичного відділу. При подразнен­ні симпатичної нервової системи збільшується частота і сила сер­цевих скорочень, розширюються судини серця і звужуються судин­и шкіри, органів черевної порожнини. Із депо селезінки і печінки виходить кров, підвищується кров'яний тиск. Симпатична нер­вова система стимулює секрецію адреналіну і деяких інших гор­монів, підвищує обмін речовин. Радянськими фізіологами Л.А.Орбелі і А.Г.Гінецинським було встановлено, що подразнення симпатичних волокон відновлює працездатність стомлених скелетних м'язів. На підставі цих даних Л.А.Орбелі висунув гіпотезу про адаптаційно-трофічну дію симпатичної нервової системи на ске­летні м'язи. Фізіологічний механізм трофічної дії симпатичної нервової системи повністю ще не розкрито.

Експериментальними дослідженнями встановлено, що подраз­нення симпатичних волокон призводить до збільшення потенціалів кінцевої пластинки, викликаних руховими нервовими імпульсами. Але ці дані не виключають можливості прямої дії норадреналіну, який виділяється закінченнями симпатичних нервових волокон, на процеси обміну речовин всередині м'язових волокон.

Парасимпатична частина автономної нервової системи предста­влена вегетативними нейронами, волокна яких ідуть у складі окорухового, лицьового, язикогорлового і блукаючого нервів і нерво­вими клітинами, розташованими у II—IV крижових сегментах спинного мозку (рис. 8). Парасимпатичні периферичні ганглії, в яких закінчуються прегангліонарні аксони, розташовані безпосеред­ньо біля тих органів, які іннервуються. На відміну від симпатичної нервової системи, в парасимпатичній системі набагато коротшим є постгангліонарний аксон. Симпатична і парасимпатична частини здійснюють протилежний вплив на функції різних органів і є функ­ціонально антагоністичними. Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму в умовах, які потребують мобілізації сил, тоді як парасимпатична система забезпечує відновлення ресурсів, витра­чених під час напруженої роботи.

Передача збудження у автономній нервовій системі здійснюється через синапси за допомогою медіаторів. У закінченнях постгангліонарних симпатичних нервів (за виключенням нер­вів потових залоз) медіатором є норадреналін. Ці волокна називають адренергічними. В усіх парасимпатичних нервах і прегангліонарних симпа­тичних волокнах медіатором є аце­тилхолін, їх називають холінергічними. Нервові волокна автономної нервової системи тонкі (2 ... 3,5 мкм), більшість постгангліонарних волокон немієлінізовані. Тому збудження по них проводиться повільніше, ніж по аксонах мотонейронів, і характеризу­ється тривалим збуджуючим постсинаптичним потенціалом, три­валою фазою гіперполяризації. Внаслідок цього ефект дії імпуль­сів нейронів автономної нервової системи виникає повільно і триває довго.