Зміни збудливості тканин в процесі розвитку хвилі збудження.
В процесі розвитку хвилі збудження в збудливих тканинах виникають закономірні зміни їхньої збудливості. Про це свідчать досліди з подразненням нервових волокон короткими імпульсами, які йдуть один за другим з певними проміжками часу.
В період дії подразника, коли на мембрані розвиваються локальні зміни мембранного потенціалу дії, збудливість підвищена (рис. 4). Під час розвитку піку потенціалу дії збудливість мембрани падає до нуля, тобто в цей час найсильніший подразник не здатний викликати нового збудження. Цей період називається фазою абсолютної незбудливості, або абсолютної рефрактерності. Тривалість її дорівнює тривалості піку потенціалу дії (для волокон рухових нервів – 0,5 мс).
Рис. 4. Зміна збудження при проходженні хвилі збудження.
Фаза абсолютної рефрактерності змінюється фазою відносної рефрактерності. Збудливість в цій фазі поступово відновлюється, але для виникнення потенціалу дії сила подразника повинна бути більшою від порогової. Тривалість цієї фази 4 ... 8 мс. Після фази відносної рефрактерності збудливість тканини на деякий час стає більшою від вихідної. Цей період дістав назву супернормальної фази. В її основі лежить слідова деполяризація мембрани. В швидких рухових нервових волокнах людини ця фаза триває 15... 30 мс. Підвищена збудливість (супернормальна фаза) змінюється невеликим зниженням збудливості— субнормальною фазою, виникнення якої пов'язане з гіперполяризацією мембрани. Тривалість її в рухових нервах 50 мс. По закінченні цієї фази встановлюється початкова збудливість тканин.
Функціональна рухливість (лабільність). В природних умовах у збудливих тканинах спостерігаються не поодинокі імпульси, а серія їх з певним інтервалом між імпульсами. Залежно від властивостей і функціонального стану збудливі тканини можуть сприймати лише певну частину імпульсів. Тому М. Є. Введенським для характеристики швидкості протікання процесів збудження в тканинах було запропоновано поняття функціональної рухливості, або лабільності. Функціональна рухливість вимірюється тією максимальною кількістю потенціалів дії, яку збудлива тканина може відтворити за одну секунду у відповідності з частотою її подразнення. Чим коротша рефрактерна фаза збудливої структури, тим вища її лабільність. Найвища лабільність у рухових нервових волокон теплокровних — 1000 імпульсів у секунду, волокон симпатичної нервової системи —500 імпульсів у секунду, м'язових волокон-200, а нервово-м'язових синапсів — лише 100 імпульсів у секунду.
Величина лабільності збудливих структур може збільшуватись або зменшуватись. При виконанні фізичних вправ швидкісного характеру лабільність м'язів підвищується. Підвищення лабільності може привести до того, що нервові клітини або м'язи почнуть відповідати на більш високу частоту подразнень. Це явище називають засвоєнням ритму (О.О.Ухтомський). Тривала робота викликає зниження лабільності нервових центрів і м'язів внаслідок розвитку в них втоми.