Сутність технології соціальної опіки і піклування

В Україні протягом тривалого часу сформувалась державна система соціального захисту, соціальної опіки і піклування дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків; формується новий інститут утримання дітей-сиріт в прийомній сім'ї.

Технологія соціальної опіки і піклування являє собою певний порядок передачі дітей на виховання в сім'ю опікунів, у спеціалізовані заклади для дітей сиріт і будинки-інтернати, будинки сімейного типу чи прийомні сім'ї.

 

1. Визначення місця встановлення опіки і піклування. Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка підлягає опіці чи піклуванню, або за місцем проживання опікуна (піклувальника).

 

2. Порядок виявлення осіб, яких необхідно взяти під соціальну опіку і піклування.Установи і особи, яким стає відомо про неповнолітніх, які залишилися без опікування батьків, або неналежне виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання чи про зловживання батьківськими правами та про громадян, які потребують опіки чи піклування, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки і піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці чи піклуванню.

 

3. Визначення повноважень органів опіки і піклування з тимчасового забезпечення неповнолітніх, які підлягають опіці чи піклуванню. При одержанні відомостей про неповнолітніх, які лишилися без опікування батьків, органи опіки і піклування зобов'язані негайно провести обстеження і при встановленні факту відсутності опікування батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

 

4. Визначення побутових умов життя. Якщо у особи, над якою встановлена опіка чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном встановлюється органами опіки і піклування за місцем його знаходження. Опіка над майном може також встановлюватись в інших окремо передбачених законом випадках.

 

5. Визначення термінів встановлення опіки чи піклування. Рішення про встановлення опіки чи піклування повинно відбутися не пізніше місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки і піклування дізнається про необхідність встановити опіку чи піклування.

 

6. Призначення опікуна чи піклувальника. Для безпосереднього здійснення опіки і піклування призначається опікун чи піклувальник, переважно з осіб, близьких підопічному, або з числа осіб, виділених громадською організацією, або з числа інших осіб з урахуванням їхньої можливості виконувати опікунські обов'язки і стосунків між опікуном (піклувальником) і особою, над якою встановлюється опіка (піклування). Опікун чи піклувальник призначається тільки з його згоди. Над повнолітніми дієздатними особами, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права і виконувати свої обов'язки, піклувальник може бути призначений тільки на прохання цих осіб. Якщо над дітьми, які виховуються в державних дитячих закладах, і тими особами, що потребують опіки або піклування і влаштовані у відповідні лікувальні заклади або заклади органів соціального забезпечення, опікуни і піклувальники не призначені, виконання обов'язків опікунів і піклувальників покладається на ці заклади. Призначити опікуна (піклувальника) можливо і після влаштування зазначених у цій статті осіб у відповідні державні заклади.

В рамках призначення опікунів і піклувальників проводиться підготовка прийомних батьків до включення в систему фостерінгу: проведення співбесід, діагностичної роботи, тренінгів.

7. Укладання угод. Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають угоди від імені і в інтересах підопічних, діючи як їхні законні представники.

Піклувальники над неповнолітніми дають згоду на укладення тих угод, які за законом ці особи не вправі укладати самостійно.

Піклувальники над особами, обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на укладення цими особами угод і розпорядження майном відповідно до правил, встановлених статтею 15 Цивільного кодексу Української РСР. Піклувальники над дієздатними особами подають цим особам допомогу при здійсненні Ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб.

Опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їхукладення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення І спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін житлової площі, видача письмових зобов'язань тощо.

Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного.

Опікун і піклувальник, їхні дружини і близькі родичі не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами.

Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

8. Організація і проведення соціальної опіки і піклування: фінансування, догляд і нагляд, соціальний супровід, виховання, створення нормальних умов для життєдіяльності.

 

9. Контроль за виконанням соціальної опіки і піклування з боку державних органів влади.

 

Проголошена Європейською Асоціацією Прийомних сімей Хартія турботи про дітей у прийомних сім'ях визначає основні напрями, які слід враховувати при передачі дітей на утримання і виховання до прийомних сімей: незаперечною умовою має бути висока якість виховання у сімейному оточенні;

виходити з того, що інтереси дитини або підлітка є пріоритетними при визначенні прийомної сім'ї;

поважати та враховувати етнічне та культурне походження, релігію та рідну мову дітей, підлітків, їхніх батьків та прийомних батьків;

брати до уваги стать, темперамент, стан здоров'я дітей та підлітків при направленні їх до прийомної сім'ї;

забезпечувати безперервність процесів у житті дітей та підлітків (освітній процес, розвиток особи, фізичний та розумовий розвиток); встановлювати тісне партнерство прийомних батьків, соціальних працівників, організацій, що забезпечують направлення дитини у прийомну сім'ю;

обов'язково враховувати професійний статус прийомних батьків; повсякчасно забезпечувати прийомних батьків та соціальних працівників необхідною інформацією та здійснювати їхнє фахове навчання;

постійно підтримувати кожну молоду людину, що залишає прийомну сім'ю і в подальшому; надавати підтримку усім дітям прийомних батьків.

З метою визначення дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства та втілення в життя вимог, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання, в Україні прийнято Національні програми "Планування сім'ї" (1995 рік), "Діти України" (1996 рік).

Втіленню норм Конвенції 00Н про права дитини сприяло прийняття Законів України

"Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (1993 рік),

"Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (1995 рік),

"Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2001 рік).

Спеціальні заходи щодо закріплення правового статусу дітей визначаються рядом постанов Кабінету Міністрів України. Поліпшенню економічного та соціального становища дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сприяють прийняті постанови Верховної Ради України від 1995, 1996, 1997 років.

Важливе значення для соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мають постанови Верховної Ради України "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1994 рік), "Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1995рік),

"Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійсненню контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів" (1996 рік). Кабінет Міністрів України затвердив Положення про дитячий будинок сімейного типу (1994 рік), створив Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти (1996 рік). З метою забезпечення прав дітей, які знаходяться у конфлікті із законом, постановами уряду створено кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (1995 рік), центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, притулки для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, Український фонд сприяння соціальному захисту неповнолітніх (1996 рік).

Виконання Конвенції ООН про права дитини, як і інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, контролюється статтею 9 Конституції України, яка визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

За даними Державного комітету статистики України, на 1 січня 1998 року на вихованні у сім'ях громадян під опікою перебувало 53712 дітей та підлітків віком до 18 років і 62449 усиновлених осіб. На кінець 1997 р. в країні налічувалося 39 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких утримувалося 10723 дитини; 50 дитячих будинків системи Міністерства освіти України — 4076 дітей; 43 будинки дитини системи Міністерства охорони здоров'я України — 4620 дітей.

Особливу категорію дітей становлять біженці. Так, за станом на 1 квітня 1998 року з 2757 осіб, які мали статус біженця в Україні, 987 осіб були діти у віці до до 16 років. Серед них дівчат — 424, хлопців — 563.

Особливу турботу викликають діти, схильні до правопорушень, до адиктивної поведінки. Так, у 1997 р. 15719 справ були направлені до суду. Загальна кількість обвинувачених у цих справах — 29498 чоловік, з них неповнолітніх — 22284 особи. Було звільнено від кримінальної відповідальності . 2380 неповнолітніх з передачею матеріалів до суду для застосування примусових заходів виховного характеру.

В Україні останнім часом поширюється досвід легалізації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх прав проживання в сім'ї. Станом на 1 січня 1998 року існує 75 дитячих будинків сімейного типу. їх функціонування регулюється Положенням про дитячий будинок сімейного типу (1994 рік).

Для дітей, позбавлених батьківського піклування, створюються притулки для неповнолітніх. Діють служби у справах неповнолітніх, основним завданням яких є соціальний захист дітей, створення належних житлово-побутових та психолого-педагогічних умов для їх життя на період визначення місця їх постійного влаштування. Влаштуванням дітей, позбавлених батьківського піклування, займаються виключно органи опіки та піклування.

Питання і завдання до семінарського заняття:

/. Проаналізуйте нормативно-правові документи, які регламентують порядок соціальної опіки і піклування.

2. Назвіть форми і напрямки соціальної опіки і піклування відповідно до змісту і фінансування?

3. Розкрийте сутність опіки і піклування з точки зору соціальної педагогіки і юриспруденції.

Завдання для практичного заняття:

Робота у мікрогрупах.

Завдання 1. Розробіть схему системи опіки і піклування в Україні

та обговоріть у групі.

Завдання 2. Розробіть схему правових основ забезпечення опіки і

піклування в Україні і обговоріть у групі.

 

Рекомендована література:

/. Лактионова Г.М., Шипиленко Е.С., Братусь И.В. Инновационные формы опеки детей: международный и нацинальный опыт. — К.: Науковий світ, 2001. — С. 61.

2. Конвенція ООН з прав дитини: шляхи практичного застосування. Методичні рекомендації. /Упоряд. Г.М. Лактіоновата інш — К.: Науковий світ, 2001.— 37 с.

3. Конвенція ООН про права дитини. — К.: АТ "Видавництво "Столиця" 1997. — 32 с.

4. Причини інституалізації і майбутнє молодих людей, які залишають заклади державної опіки /Тематичне дослідження. — К., — 48 с.