ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНЕМ

SECTION 1

Фонетика: 1.01—13. Фонеми [m ], [n ], [р], [b ], [1 ], [і:], [ı], [e], [аı], [t], [d], [s], [z], [k], [ɡ]. 1.14. Правила читання e, ee, i. 1.15. Поняття про словесний і фразовий наголос. 1.16. Короткі відомості про інтонацію. 1.17. Графічне зображення інтонації розповідного речення.

Граматика: 1.18. Просте речення. 1.19. Головні члени речення. 1.20. Другорядні члени речення. 1.21. Порядок слів у простому розповідному реченні (стверджувальна форма). 1.22. Вживання займенникаit.

1.01. Фонема [m] — губно-губний зімкнено-прохідний іносовий звук. Вимовляється звук [m] майже так, як і український звук [м ]: губи стулені (утворюють повну перепону), м’яке піднебіння опущене, повітря проходить через носову порожнину, внаслідок чого звук [m] одержує носове забарвлення.

Відмінність в артикуляції звуків [m] і [м] при вимовлянні англійського [m] губи більш напружені і зовсім не випнуті — типові риси англійської артикуляційної бази; язик трохи просунутий вперед, кінчик його біля нижніх зубів.

1.02.Фонема [n] — передньоязичний альвеолярно-апікальний зімкнено-прохідний носовий звук.

На слух англійський звук [n] і український [н] майже однакові за винятком того, що англійський [n] в кінці слів звучить довше, ніж український. Відрізняються вони також і артикуляцією: при вимовлянні англійського [n] кінчик язика (апекс) притискається до альвеол (апікальне положення), при вимовлянні українського [н] передня частина язика притискується до верхніх зубів.

При вимовлянні [n] маленький язичок опускається, повітря проходить через порожнину носа і [n] одержує носове забарвлення. Потренуйтесь у вимовлянні звука [n ], дотримуючись характерних для нього рис.

1.03.Фонема [р] — губно-губний проривний глухий приголосний звук. При вимовлянні [р] напружені губи, щільно змикаючись, утворюють повну перепону. Як тільки напруження губ починає послаблюватися, сильний струмінь повітря прориває перепону, внаслідок чого звук [р] вимовляється з придихом (аспірацією), що й відрізняє його від українського [п].

Вимовте декілька разів звук [р], стежачи за тим, щоб губи були напружені і звук вимовлявся з придихом (аспірацією).

1.04.Фонема [b] — губно-губний проривний дзвінкий приголосний звук. Вимовляється [b] так само, як і [р], але з додаванням голосу (вібрують голосові зв’язки). Звук [b], як і українське [б], ніколи не оглушується. Щоб не оглушувати звук [b], треба посилати слабкий струмінь повітря. Оглушення англійського [b] є фонематичною помилкою. Порівняйте: [nıр — nıb] (щипати — перо).

Потренуйтесь у вимовлянні звука [b ], стежачи за тим, щоб звук [b] не оглушувався.

1.05.Фонема [1] — передньоязичний альвеолярно-апікальний зімкнено-прохідний боковий сонант.

При вимовлянні звука [1] кінчик язика впирається у альвеоли, а бокові краї язика опускаються, утворюючи проходи для повітря (звідси і назва — боковий сонант). Напружені голосові зв’язки вібрують і утворюють голосовий тон, який залежно від конфігурації язика дістає тембр, характерний для звука [1 ].

При вимовлянні українського [л] кінчик язика притиснутий до верхніх зубів і ясен.

Фонема [1] має два варіанти: пом’якшене [1] і тверде [1]. При вимовлянні пом’якшеного [1] спинка язика підноситься до твердого піднебіння менше, ніж при українському [л'], а при твердому [l] середня спинка язика підноситься вище, ніж при українському [л]. Саме тому англійське пом’якшене [1] твердіше, ніж українське м’яке [л'], а тверде [l] дещо пом’якшене в порівнянні з україycьким твердим [л].

Пом’якшене [1] маємо перед голосними (особливо переднього ряду [і]:, [ı], [e]), а тверде — в кінці слів і перед приголосними.

1.06.Фонема [і:] — нелабіалізований довгий напружений голосний переднього ряду високого піднесення вузької різновидності. При вимовлянні [і:] губи напружені, притиснуті до зубів і дещо розведені в сторони так, що трохи відкривають верхні й нижні зуби. Щілина між зубами вузька, кінчик язика майже торкається нижніх зубів, а передня спинка язика повільно підноситься до твердого піднебіння. Це надає звукові [ і: ] дифтонгічного звучання, що можна розрізнити на слух під час повільного вимовляння: на початку звучання [і:] подібний до українського [и], а потім — до [і ], тобто [і: ] звучить приблизно так: [иііі ].

Звук [і:] особливо довгий в кінці слів, дещо коротший перед дзвінкими приголосними та сонантами, ще коротший перед глухими приголосними, але навіть в останньому випадку він довший, ніж український звук [і].

Потренуйтесь у вимовлянні звука [і:], стежачи за тим, щоб він був достатньо довгим, щоб приголосні перед [і:] не пом’якшувались.

1.07.Фонема[ı ] — нелабіалізований короткий ненапру жений голосний переднього відсунутого назад ряду високого піднесення широкої різновидності.

При вимовлянні звука [ı] положення органів мовлення таке, як і при вимовлянні [і:]: губи напружені, розведені (дещо менше, ніж при [і: ]) й притиснуті до зубів; язик просувається вперед так, що кінчик його знаходиться біля нижніх зубів; передня спинка язика піднесена до твердого піднебіння дещо менше, ніж при [і: ], а щілина між зубами ширша, ніж при [і: ].

1.08. Фонема [e] — нелабіалізованнй короткий ненапру- жений голосний переднього ряду середнього піднесення вузької різновидності. При вимовлянні звука [е] язик просувається вперед, кінчик його торкається нижніх зубів, а середня частина його (спинка) підноситься до твердого піднебіння менше, ніж при [ı]. Губи розведені так, що відкривають верхні й нижні зуби. Щілина між зубами дещо ширша, ніж при [ı].

На слух [е] подібний до українського [е] в слові мені.

1.09.Фонема [аı] — дифтонг, ядром якого є звук [а] — нелабіалізований короткий ненапружений голосний переднього відсунутого назад ряду низького піднесення, а складовою частиною (глайдом) — дуже короткий звук [ı].

При вимовлянні ядра [а] губи нейтральні, нижня щелепа значно опущена, кінчик язика біля нижніх зубів. Ядро [а] за тривалістю звучання довше, ніж глайд [ı ], який звучить одну мить. За звучанням дифтонг [аı] дещо подібний до українського звукосполучення [ай] в словах дай, чай.

Потренуйтесь у вимовлянні дифтонга [аı], стежачи за тим, щоб передньоязичний англійський звук [a] не уподібнювався до українського задньоязичного [а] і щоб глайд [ı] не уподібнювався до українського[й].

1.10.Фонема [t] — передньоязичний альвеолярно-апікальний шумний проривний приголосний звук.

Англійський звук [t] значно відрізняється від українського [т]. При вимовлянні англійського [t] кінчик язика міцно притискується до альвеол (апікальна артикуляція), утворюючи повну перепону, а потім сильний поштовх повітря відриває його від альвеол, внаслідок чого звук [t]_; дістає сильний придих (аспірацію), особливо в кінці слів і перед довгими наголошеними голосними.

Український звук [т] вимовляється при дорсальній артикуляції (передня спинка язика торкається верхніх зубів) і без придиху.

Потренуйтесь у вимовлянні англійського звука [t], дотримуючись характерних для нього рис.

1.11.Фонема [d] — передньоязичний альвеолярно-апікальний проривний дзвінкий приголосний звук.

Вимовляється [d], як і [t], з яскраво вираженою апікальною артикуляцією (кінчик язика притискується до альвеол), але з додаванням голосу (вібрують голосові зв’язки).

Український звук [д] вимовляється при дорсальному положенні язика (передня спинка торкається верхніх зубів). Англійський звук [d], як і український [д] ніколи не оглушується.Потренуйтесь у вимовлянні звука [d ], дотримуючись характерних для нього рис.

1.12.Фонеми [s] і [z] — передньоязичні альвеолярно-апікальні круглощілинні шумні приголосні звуки: [s ] — глухий, [z] — дзвінкий. При вимовлянні англійських звуків [s] і [z] кінчик язика піднімається до альвеол і разом з ними утворює круглий прохід для повітря (звідси і назва — круглощілинні).

При вимовлянні українських звуків [с] і [з] щілину утворюють кінчик язика і передні верхні зуби (дорсальна артикуляція), тому вони більш свистячі, мають світліший відтінок порівняно з англійськими [s] і [z]. Як і всі англійські дзвінкі приголосні, [z] ніколи не оглушується.

1.13.Фонеми [k] і [ɡ]— задньоязичні проривні приголосні звуки, [k]—глухий,

[ɡ] — дзвінкий.

Артикулюються [k] і [ɡ] майже так само, як і відповідні українські звуки [к] і [ґ]: задня спинка язика підноситься до м’якого піднебіння і змикається з ним, утворюючи повну перепону, після чого сильний струмінь повітря прориває перепону — звучить [k] з енергійним придихом. При вимовлянні [ɡ] крім додавання голосу слід посилати слабкий струмінь повітря, щоб не оглушувати дзвінкий [ɡ].