Модель - Шеннона та Уівера

На розробку ранніх моделей комунікативних процесів помітно вплинули ідеї Клода Шеннона (Shannon K.), відомого математика та одного із засновників теорії інформації. В кінці 40-х років, будучи співробітником відомої лабораторії “Белл Телефон”, він займався вирішенням прикладних проблем інженерно-технічного характеру, пов’язаних із завданнями передачі інформації за різними каналами. Тим не менше, графічна інтерпретація комунікативного процесу, що була запропонована К.Шенноном та його колегою У.Уівером з точки зору техніко-технологічного ракурсу проблем привернула увагу політологів та спеціалістів у сфері засобів масової інформації.

Модель Шеннона – Уівера (Shannon K., Weaver W.) [23] описує комунікацію як лінійний та однонаправлений процес (Рис. 3).

Рис.3. Модель комунікації К.Шеннона – У.Уівера

Спочатку джерело інформації створює повідомлення, яке пізніше поступає до передавача, де приймає форму сигналу, адаптованого для передачі за каналом зв’язку, що веде до приймача. Приймач відтворює повідомлення з отриманого сигналу. Пізніше відтворене повідомлення досягає адресата. В процесі передачі сигнал, як правило, спотворюється шумом, або перешкодами, що виникають, наприклад, при одночасній передачі декількох повідомлень за одним каналом. Накладання перешкод призводить до того, що переданий та отриманий сигнал будуть в більшій чи меншій мірі відрізнятися один від одного. Відповідно повідомлення, яке створюється джерелом інформації, і повідомлення, що його отримує адресат як сигнал, відтворений приймачем, так чи інакше будуть мати різний зміст, аж до того, що іноді вони навіть можуть не співпадати у смисловому сенсі.

На відміну від формули Лассуелла, модель Шеннона – Уівера виявляється значно ближчою до реальності. Вона наочно демонструє, що передані по каналах зв'язку повідомлення аж ніяк не завжди приводять до очікуваного результату

Однак тут так само, як і у формулі Лассуелла, відсутні принципово важливі для владних-управлінських відносин елементи зворотного зв'язку. У результаті процес керування описується лише як одиничний, односпрямований і далеко не завжди ефективний акт: “джерело інформації” не має можливості контролювати дії “адресата” і, відповідно, коректувати свої наступні керуючі впливи таким чином, щоб поводження “керованого” усе більш і більш наближалося до заданого, а адресат ніби то жодним чином не впливає на комунікатора.

Ми передаємо інформацію не машині, не тварині, а людині. Комунікація – це інтерактивний процес. Можна тільки мріяти про те, щоб у вирішенні комунікативних завдань було би так все просто як у користуванні пневмопоштою: згорнути повідомлення у трубочку, кинув його , а на тому кінці його отримали цілісно і збережено

• Вона “безлюдна”, чисто технічна

Міжособистісна комунікація має визначені особливості:

• Комунікація має інтерсуб’єктивний характер

• В процесі передачі інформації люди намагаються впливати один на одного

• Цей вплив можливий лише тоді, коли індивіди мають спільну систему кодування і декодування інформації - “спільний тезаурус”

Відкриваю книжку – читаю «Дистанційовані судження від екзістенційних уявлень доби Нового часу»… і відкладаю книжку

Лікар, що виступає перед студентами говорить про шкоду алкоголю і починає свою лекцію фразою: Для абстинентного синдрому зранку характерною є легка дисфорія» ризикує бути незрозумілим. Інша річ, якщо він скаже «Під час похмілля зранку ваш чоловік знаходиться у поганому настрої»

• В процесі передачі інформації виникають специфічні психологічні та соціально-психологічні перешкоди ( а не просто шуми)

Здається – все дуже просто:

• ЗАДУМАВ – ВИСЛОВИВ – ДОНІС – ПОЧУВ – ЗРОЗУМІВ – СПРИЙНЯВ