Теоретичні та практичні аспекти соціології політики в зарубіжній та вітчизняній соціології..

Електоральні дослідження в соціології політики.

Класифікація політичних партій.

Типологія політичних рухів.

Науковий статус, об’єкт, предмет та функції соціології політики.

К.і.н., доц.. Полянський О.А.

Дисциплін (протокол №_____ від “___” ______________ 2011 р.).

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри гуманітарних

Курчаба Т.М.

К.н.ф.в. і с., доц..

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЛЕКЦІЯ № 7

Тема: “Соціологія політики.”

з дисципліни “Соціологія” для студентів 1 курсу ФФВ і ФС, ФРОФК, 2 курсу ФРОФК .

Виконавець:

Зав. Каф.,

План.

У 1989 р. на площі Тяньаньмень у Пекині, столиці Китаю, розгорнулася драма. Тисячі людей зібралися тут, щоб виступити на захист демократії. Реакція комуністичного уряду Китаю була шаленою. Багато людей загинуло, а сотні інших заарештовано та ув’язнено. Демократія в Китаї досі не стала реальністю. Проте в багатьох країнах продемократичні сили успішно повалили авторитарні режими. У колишньому Радянському Союзі та Східній Європі ці сили зруйнували комунізм. Демократизація є сьоголні одним з найголовніших політичних чинників у світі – вона впливає на глобалізацію і сама зазанає впливу. Як і багато аспектів сучасного суспільства, сфера дії уряду та політики зазанає істотних змін. УРЯД – це інструмент регулярного впровадження політики, рішень і державних справ через дії службовців політичного апарату. ПОЛІТИКА – це способи, якими використовують владу, щоб вплинути на обсяг та зміст діяьності уряду. Сфера політики може виходити далеко за рамки самих державних інституцій. У цій лекції ми дослідимо головні чинники, що впливають на політичне життя, однак перш за все розглянемо деякі базові поняття, необхідні для дослідження політичного життя, - влада, повноваження та держава. Все політичне життя, в тому чи іншому розумінні, зосереджене навколо влади: хто її має, як її досягають і що з нею роблять.

Дослідження влади має для соціології фундаментальне значення. ВЛАДА – це спроможність окремих осіб або груп змусити інших рахуватися із своїми інтересами навіть за умови протидії інших сил. Влада є елементом майже всіх соціальних взаємовідносин, приміром, між працедавцем та працівником. Проте більшою мірою нас зараз цікавить вужчий аспект влади – влада уряду. У такі формі вона майже завжди йде у парі з ідеологією, яку використовують для виправдання дій тих, хто стоїть при владі. ПОВНОВАЖЕННЯ – це легітимне використання влади урядом. Легітимність означає, що особи, які перебувають у сфорі урядових повноважень, погоджуються з цим. Отже, влада різниться від повноважень. Всупереч переконанням багатьох, демократія є не єдиним типом уряду, який вважається легітимним. Диктаторські режими також можуть мати легітимність.

ДЕРЖАВА існує там, де політичний аппарат уряду (такі інституції, як парламент або конгрес разом з цивільними службовцями) керує певною територією, а її повноваження спираються на юридичну систему та здатність застосовувати військову силу для втілення своєї політики. Всі сучасні суспільства є НАЦІОНАЛЬНИМИ ДЕРЖАВАМИ.Тобто система уряду претендує на конкретну територію, має формалізовані кодекси законів і підтримується командуванням збройних сил. Національні держави в різні часи в різних частинах світу (США – 1776 р., Чеська Республіка – 1993 р.), разом з тим їхні головні характеристики різко контрастують з ознаками держав у традиційних цивілізаціях. Це такі характеристики:

1. Суверенність.Території, якими керували традиційні держави, мали нечіткі кордони, рівень контролю з боку центрального уряду був досить низьким. Поняття суверенітету, тобто належність урядові повноважень над територією з чітко окресленими кордонами, в межах яких він є вищою владою, в ті часи було недоречне. Натомість усі національні держави є суверенними державами.

2. Громадянство. У традиційних державах більшість населення під влідою короля не виявляло обізнаності чи інтересу стосовно своїх правителів. Підданці не мали й жодних політичних прав чи якогось впливу. Як правило, тільки панівні класи відчували свою належність до однієї політичної спільноти. Натомість у сучасному суспільстві більшість людей, які живуть у межах політичної системи, є громадянами і мають загальні права та обов’язки, усвідомлюють себе частиною нації. Хоча й існують політичні біженці або особи без громадянства, майже кожна людина у світі нині є членом певного національного політичного утворення.

3. Націоналізм.Національні держави асоціюються із розвитком націоналізму, який можна визначити як комплекс символів та переконань, що дає почуття належності до єдиної політичної спільноти. Так, людина почуває гордість зі своєї належності до британського, американського , канадського чи українського народу. Напевно, люди завжди відчували якусь спорідненість з певними соціальними групами – своєю родиною чи релігійною громадою. Проте націоналізм з’вився тільки з розвитком сучасної держави. Він є найголовнішим виявом почуття ідентичності з чітко окресленою суверенною спільнотою.

Націоналістичні переконання не завжди вписуються у фізичні кордони, котрі сьогодні розмежовують території держав світу. Практично всі національні держави утворилися із спільнот з різними світоглядами. Через це часто виникали місцеві націоналістичні течії, що протидіяли поглядам, що їх сповідують держави. Так, наприклад, у Канаді націоналістичні почуття серед франкомовного населення провінції Квебек є своєрідним викликом поняттю “канадськості”. Разом з тим, хоча зв’язок між національною державою та націоналізмом складний, обидві реалії почали існувати як складові одного й того самого процесу.

Слово “демократія” походить від грецького demos (люди) та kratos (правління). Отже, ДЕМОКРАТІЯ за своїм головним значенням є політичною системою, в якій править народ, а не монархи чи аристократи. Це звучить просто і однозначно, але в дійсності це не так.

Що таке народ?

Яка участь у правлінні дозволена народові?

Наскільки широким чи вузьким має бути масштаб правління?

Чи вільно комусь переступити закон, якщо на його думку, існуючи закони несправедливі?

Наприклад слово “народ” могло означати “білі люди”, “власники нерухомості”, “освічені люди” тощо. У деяких країнах трактування демократії обмежується політичною сферою, тимчасом як в інших країнах воно поширюється і на інші сфери суспільного життя.

Існують такі форми демократії як безпосереднє народовладдя, представницька демократія,у деяких сучасних державах ще шанують монархів, проте їхня реальна влада обмежена або взагалі відсутня (за виключенням Саудівської Аравії та Йордану). Країни, в яких виборці можуть вибирати з-поміж двох чи більше партій і де більшість дорослого населення має право голосувати називаютьліберальними демократіями(Британія, Західноєвропейські країни, США, Японія, Австралія, Нова Зеландія). У деяких країнах “третього світу” (Індія), існують ліберально-демократичні системи.
За спостереженням соціологів національні уряди не тільки справляють менший вплив на розв’язання глобальних проблем, але й разом з тим дедеалі більше дистанціюються від життя більшості громадян. Через це довіра до уряду значною мірою похитнулася.

Політичну партію можна визначити як організацію, орієнтовану на здобуття легітимного контролю над урядом через процес виборів.Існує багато типів партійних систем. Панування двопартійної або багатопартійної системи значною мірою залежить від самої процедури виборів у певній країні. Як правило дві партії домінують у тій політичній системі, де вибори грунтуються на принципі “все дістається переможцю”. Там, де вибори базуються на інших принципах, таких як пропорційне представництво, двопартійні системи зустрічаються рідше. У західноєвропейських країнах існують різні типи партійних організацій: деякі партії грунтуються на релігійній деномінації – соціал-кретьєн та Католицька народна партія (Бельгія); інші є етнічними партіями – Шотландська національна партія у Британії або Шведська народна партія у Фінляндії; є аграрні партії – “Центр” у Швеції, Швейцарська народна партія; екологічні партії- “Зелені” у Німеччині; багато консервативних партій – Республіканська партія у Франції, Консервативно-юніоністська у Британії; центристських Ліберальні демократи у Британії. Термін “ліві” вживається для позначення радикальних або прогресивних політичних груп, котрі схиляються до соціалізму; термін “праві” більше стосується консерваторів.

У деяких країнах лідер партії, що здобула більшість, або однієї з коаліційних партій автоматично стає прем’єр-міністром – найвищим державним службовцем країни. В інших випадках (США) вибори президента відбуваються окремо від виборів до головних представницьких органів. У країнах Заходу навряд чи можна знайти електоральну систему, яка б достеменно нагадувала іншу. У Німеччині члени Бундестагу обираються за системою, що поєднує правило “все дістається переможцеві” та принцип пропорційності, половина членів Бундестагу обтрається на виборчих дільницях, інші 50% обираються згідно з пропорційною часткою голосів, одержаних у конкретних регіонах. З метою запобігти надмірному зростанню числа малих партій було запроваджен 5-відсоткову межу.