Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

Вимірники, які застосовуються в обліку

 

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, їхніх кількісних і якісних харак­теристик в обліку застосовують різні вимірники: натуральні, трудові і грошовий.

Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські засоби і процеси в їх натуральному вираженні — в одиницях ваги, об'єму, площі, потужності та ін. Викорис­тання тих або інших натуральних вимірників залежить від особливостей обліковуваних об'єктів.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої праці в одиницях робочого часу — днях, годинах, хвилинах. За допомогою трудових вимірників у поєднанні з на­туральними встановлюють і контролюють норми виробітку, визначають продуктивність праці (наприклад, за кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції), контро­люють використання робочого часу і фонду оплати праці. На відміну від натуральних, трудові вимірники дають можливість певною мірою узагальнювати і порівнювати між собою різнорідні величини (наприклад, при визначенні показників нормування часу на виробництво продукції). Проте в умовах існування товарно-грошових відносин трудові вимірники не можуть бути узагальнюючим показником.

Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відобра­ження наявності та руху засобів (майна) підприємства, джерел їхнього формування, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вимірнику (національній валюті України). За допомогою грошового вимірника визначають, наприклад, загальну вартість наявних у господарстві ос­новних засобів (будівель, споруд, машин, устаткування тощо), виробничих запасів, собівартість виготовленої та реалізованої продукції (виконаних робіт, послуг). Цей вимірник використовують при плануванні та обліку процесів виробництва й обігу, визначенні фінансових результатів і рентабельності діяльності, І також для здійснення розрахунків між підприємствами, організаціями, установами.

 

 

 

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства — на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і невиробничої сфери і служить для спостере­ження і контролю за їхньою діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно — господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень за­сновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві здійснюється за допомогою бухгалтерсько­го обліку. Отже, господарські засоби, що перебувають у розпоряд­женні окремих підприємств, і джерела їх формування є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Частина його спрямовується на відтворен­ня спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх відновлення. Друга час­тина суспільного продукту спрямовується для оплати праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл суспіль­ного продукту суворо контролюється за допомогою бухгал­терського обліку. В обліку відображаються затрати праці і ви­нагорода, що належить кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов'язання та розрахунки, що виникають при цьому, є об'єктом бухгалтерсь­кого обліку і належать до змісту його предмета.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва ство­рений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі купівлі-продажу. Обмін - це про­цес передачі суспільного продукту від виробника до споживача І є формою взаємозв'язку різних господарюючих суб'єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов'язані з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того, товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовід­носини між постачальниками, покупцями, банками по креди­тах, з бюджетом та ін.

Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об'єктами бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання гос­подарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошо­вому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю.

 

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розміщені, як вони функціонують в процесі діяль­ності, а також за рахунок яких джерел утворилися і для чого призначені.

Тому господарські засоби прийнято групувати:

— за функціональною участю в процесі діяльності;

— за джерелами утворення (формування) і цільовим призна­ченням.

Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі діяльності. За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні активи. Згідно з міжнародни­ми стандартами, під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому (тобто активи — це ресурси підприємства, які, мають активно працювати і давати прибуток).

До необоротних активів належать:

— основні засоби — матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року);

— нематеріальні активи — необоротні довгострокові акти­ни, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і мо­жуть приносити підприємству дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами тощо), вартість права на використання програмно-І о забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об'єктом права власності підприємства;

— довгострокові фінансові інвестиції — фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства;

— інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отри­мання якої очікується підприємством після 12 місяців з дати балансу) та ін.

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом опе­раційного циклу (або протягом 12 місяців з дати балансу)!

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між при­дбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів під реалізації виробленої з них продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать:

грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках (наприклад, заморожені в іноземних банках), до оборотних активів не включаються;

короткострокові фінансові інвестиції. Включаються до с ду оборотних активів за умови, якщо вони є ринковими (тобі існує активний ринок, який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом року, що не перевищує один рік;

дебіторська заборгованість, пов'язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, очікується, буде погашена протягом операційного циклу;

виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується, що вони будуть використані (спожиті) а реалізовані протягом 12 місяців з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місці в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєнню нових видів продукції, оплачена наперед орендна плата, перед плата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства. Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства поділяються на дві групи:

— джерела власних засобів;

— джерела залучених (позикових) засобів.

До джерел власних засобів належать: власний капітал, забез­печення зобов'язань, нерозподілений прибуток, цільове фінан­сування і цільові надходження.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нероз­поділений прибуток.

До джерел залучених (позикових) коштів належать зобов'язання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення основної частини ресурсів (активів) підприємства.

Під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама заборгованість — кредиторською.

Зобов'язання поділяються на: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання.

До довгострокових зобов'язань належать:

— довгострокові кредити банків — заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашен­ня яких не припадає на звітний період;

— інші довгострокові фінансові зобов'язання — сума довго­строкової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які на­раховуються відсотки;

— інші довгострокові зобов'язання (заборгованість по довго­строкових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених подат­кових зобов'язаннях тощо).

До складу поточних зобов'язань належать зобов'язання, що підлягають погашенню на вимогу кредиторів, а також та час­тина зобов'язань, яка буде погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов'язань належать:

— короткострокові кредити банків — сума поточних зобов'язань перед банками за отримані від них короткостро­кові кредити;

— кредиторська заборгованість за товари, роботи і послу­ги — сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;

— поточні зобов'язання по розрахунках з бюджетом та поза­
бюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по
соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах
та інших операціях; х

— інші поточні зобов'язання (по векселях виданих, одержа­них авансах, внутрішньовідомчих та інших розрахунках).