Політичн ідеї та принципи конституції Пилипа Орлика
Головними аргументами московського царського двору проти незалежності України є, як відзначає П. Орлик, тези про те, що України ніколи не була самостійною державою. Московія визволила її, та що її самостійність порушить баланс сил в Європі.
Значна увага приділяється правовому врегулюванню проблем соціально-економічного життя країни, соціальному захисту знедолених, їх правам (ст. X-XII, XIV-XVI). Проголошувалася необхідність створення таких умов в Україні, які б запобігали еміграції населення, корупції, зловживанню владою, кар'єризму. В Основному законі наполегливо проводяться важливі правові принципи — верховенство закону в державі, співмірність покарання злочину та ін.
Таким чином, на відміну від політичних проектів Мазепи, Конституція Орлика передбачала створення в країні парламентсько-гетьманської козацької республіки. Очевидно, автор Конституції враховував гіркі уроки свого попередника, прагнув більш повно закріпити в Основному законі права козацької старшини, простих козаків, селян, міщан. В історії європейської демократії Конституція Орлика безперечно є одним з видатних правових документів XVIII ст., що поклав початок вітчизняному конституціоналізму
Оцінюючи значення Бендерської Конституції в історії державницьких прагнень української нації, В. Шевчук відзначає, що "Ця Конституція стала вишою точкою політичного мислення українців у XVIII столітті, бо фактично проголошувала в Україні незалежну республіку; зберігався тільки протекторат шведського короля замість колишнього підданства царю— це був, зрештою, крок уперед порівняно із вищим висловом української політичної думки XVII ст. у Гадяцькому трактаті".
З метою залучення європейських монархій до вирішення "української проблеми", П. Орлик пише два надзвичайно цікаві документи, що характеризують не лише його як політичного мислителя, але й рівень політичної культури козацької еліти, що опинилась на вигнанні, та розуміння ними ролі і призначення України в тогочасному європейському політичному просторі.
"Маніфест до європейських урядів" повинен був пояснити "королям, князям, республікам та іншим християнським державам" причини укладення козаками союзу з Оттоманською Портою. Зазначаючи, що Москва порушила договір з Богданом Хмельницьким і прагнула обернути українців у рабство, П. Орлик говорить про те, що "природнім правом є визволятись від гноблення і трудитися аби повернути те, що несправедливістю та переважною силою було в нас забрано: всім відомо як трактовано нас у Московській імперії" [316, с. 202].
"Вивід прав України", віднайдений професором І. Борщаком у замку Детенвіль, родовому маєтку дружини Григора Орлика, сина гетьмана П. Орлика, присвячений детальному аналізу прав України на самостійне державне існування з точки зору тогочасного розуміння принципів міжнародного права природних і політичних прав нації, геополітичної рівноваги на європейському континенті.
На початку цієї праці автор говорить про те, що після довгої і кривавої визвольної війни Богдан Хмельницький визволив з-під польського панування "пригнічену козацьку націю" та утворив з України незалежне князівство, сам вдовольнившись титулом гетьмана війська Запорозького. Підкреслюючи, що він не прагне детально викладати історію України, П. Орлик зазначає, що "моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла зі своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така ввійшла вона в договір з ханом татарським і в договір який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом X і який можна бачити в архівах Корони Шведської".
При цьому найголовнішим свідченням міжнародного визнання суверенності України, на думку П. Орлика, "є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого". Цей союз між козацькою державою і Московією він трактує як військовий, укладений двома рівноправними державами — суб’єктами міжнародного права. Цікавим є те, що укладається він з московського боку царем, а з українського — гетьманом і Станами (народом за тогочасною формулою), який і є в Україні вищим носієм державного суверенітету. Без згоди Станів (народу) жоден гетьман на має права розпоряджатися долею держави, її політичною самостійністю і територіями.
Трактування народу як головного (а по суті — єдиного) носія суверенітету дозволяє П. Орлику заявити про те, що угоди гетьмана І. Брюховецького, які визнавали московського царя протектором України, ця "основа всіх нещасть України" не мають юридичної сили, оскільки "...це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам" [204, с. 45-46].
Спираючись на постулат про те, що народ є носієм суверенітету і всі дії гетьманів поза його волею не мають правової сили, а також на той факт, що Московія порушивши в односторонньому порядку Переяславські статті зробила їх нечинними, а українську націю поставила в становище окупованої і позбавленої законних прав і вольностей, П. Орлик робить висновок — "...козаки мають за собою право людське і природне, одним з головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час" [204, с. 46].
Теза про право народу на повстання проти гнобителів, право народу на революцію через кілька десятиріч, в кінці XVIII сторіччя, стане основоположним аргументом в устах батьків-засновників США для виправдання свого виступу проти Англії та проголошення власної державної самостійності.
П. Орлик для виправдання своїх дій змушений включити в "Вивід прав України" також ряд основних положень договору між Карлом XII та І. Мазепою. Згідно з цим договором укладався військовий союз між Швецією та Козацької державою. Шведські війська, що вводились на територію України повинні були перебувати під командою шведських генералів та загальним контролем гетьмана чи його наступників до того часу, поки українська сторона вважатиме це за потрібне. Утримання шведського війська повинно були здійснюватись коштом короля, а козаки мали постачати його лише хлібом і харчами.
Цікавим у договорі є також пункт про те, що завойовані території прилучаються до Швеції або України на основі того, ким вони були завойовані, "...але все те, що — як виявиться, належало колись народові українському, передасться й задержиться при українськім князівстві
Спеціальні пункти договору гарантують Україні незламність її стародавніх прав і вольностей, політичної організації та державну незалежність. З цією метою договір підкреслює, що шведський король не має права присвоювати собі титул "князя України" чи її герб. Тим самим П. Орлик показує, що договір між І. Мазепою і Карлом XII ні в чому не обмежує суверенітет України, а має своєю метою звільненні України від московської окупації та відновлення її самостійності.
Прагнучи прилучити європейські держави до забезпечення державної незалежності України Пилип Орлик апелює до їх власного інтересу і спирається на норми тогочасного міжнародного права: "Це ж бо інтерес всіх європейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Орликові, котрого вільно обрали й проголосили Стани України. Їх бо власний інтерес — кажу я — обов’язує їх не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді з обов’язком християнства й навіть гуманности причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз" [204, с. 47-48].
Корінний інтерес європейських держав полягає, на думку П. Орлика в тому, щоб раз і назавжди припинити експансію деспотичної московської держави у Європу, яка несе загрозу фундаментальним принципам існування західної цивілізації. "Скажу тільки, що коли всіх наведених мотивів не досить, то інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов’язують європейські держави веліти звернути Україну і тим самим обмежити державу (московську), яка незабаром буде змагати до повалення европейської свободи" [204, с. 49].
Ставши "гетьманом на вигнанні" П. Орлик зумів зробити політико-правовий вивід прав України на державно-політичне існування. Розуміючи, що бездержавна Україна не в силі протистояти Російській імперії один на один, він також прагнув зацікавити європейські держави в українських проблемах, зробивши своєрідний геополітичний "вивід прав" свого народу.
П. Орлик — автор менш відомого, але важливого для вітчизняної політико-правової думки твору «Вивід прав України». Тут обґрунтовано права українського народу на свою державність, захист своєї свободи, вибір своїх союзників. Ці права народу, реалізовані Б. Хмельницьким і його сподвижниками, були закріплені міжнародними договорами, Переяславським договором, названим «вічним», аргументує автор, гарантували Україні недоторканність її державного ладу, збереження вольностей і спокою. Однак україно-російський договір був грубо порушений російським урядом, що усе більше обмежував суверенітет України. Орлик робить висновок: цар не має ніяких правових підстав відбирати у Гетьманщини її свобод і прав. Право України - захищати їх, укладати союз з будь-якою державою. Це право, вважає Орлик, і спробував реалізувати Мазепа, уклавши союз зі шведським королем, який обіцяв відновлення української державності під шведським протекторатом.
На думку Орлика, московські насильства грубо порушують невідчужувані права нації, норми природного, державного і міжнародного права, «одним із головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час». Автор вважає московського царя узурпатором прав народу України і закликає міжнародне співтовариство не визнавати цієї узурпації, стати на сторону пригнобленої нації.
Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика, одного з найближчих сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма.
ü Ідея суспільного договору. Принцип конституціоналізму. Принцип народного суверенітету.
ü Принцип державного суверенітету і незалежності. Принцип протекторату. Ідея парламентаризму. Ідея провідної політичної ролі суспільного стану (козаків, козацька республіка). Ідея парламентсько-президентської республіки. Ідея унітарної держави з одним автономним утворенням (Запорозької Січі)
ü Ідея природних прав людини і народу. Ідея звичаєвого права (державна підтримка та використання традицій Запорозької Січі). Принцип поділу влади. Незалежність судової системи.
ü Ідея правової держави. Ідея соціальної держави. Ідея державної релігії
ü Принцип виборності усіх державних посад знизу доверху. Вибори глави держави вищим представницьким органом. Всезагальне рівне виборче право (в рамках козацького стану). Поєднання військової та адміністративної влади, їх структур. Обмеження і контроль за виконанням повноважень глави держави.
ü Відділення державної системи (фінансової та ін.) від сфери приватного життя
Конституція стала своєрідним акумулятором державно-правової думки і державницької практики народів світу. Її автори не зробили якихось концептуальних відкриттів, не створювали нових державних моделей, не проголошували невідомих до них правлінських принципів. Вони досить творчо підійшли до того, що на практиці пройшло багатолітнє випробування. Свій виклад автори зробили на підґрунті засвоєних ними досягнень європейської політико-правової думки:
ü Визнання природних прав і свобод людини, природних прав народу;
ü Договірного походження держави;
ü Необхідності обмеження абсолютної влади монарха;
ü Прав громадян на участь у політичному житті, на зайняття виборних посад, на захист особистих і майнових прав у суді, на приватну власність;
ü Права народів на повалення тиранії.
Відчувається вплив на творців Конституції ідей Арістотеля, Марсилія Падуанського, Дж.Локка, С.Оріховського про розподіл влади; вчення Ж.Бодена, Г.Гроція про народний суверенітет; принципових положень «Великої хартії вольностей» 1215 р. і Біля про права 1689 р. про обмеження свавілля у податках, про скасування надзвичайних судів недоторканність особи.
Пилип Орлик увійшов в історію як творець найдемократичнішої на той час Конституції - "Пакти і Конституції прав і вольностей війська Запорізького",прийнятій на емігрантській козацькій раді в місті Бендери 5 квітня 1710р. Основні її положення такі:
• державна незалежність України;
• православна віра як державна релігія;
• вічність і недоторканність встановлених кордонів;
• затвердження шведської протекції над Україною (фактично, союзу двох держав);
• необхідність встановлення дружніх і союзних відносин з Кримським ханством;
• запровадження парламентської республіки, основою якої мало стати загальне виборче право, виборність усіх цивільних та військових посад і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;
• парламент мав збиратися тричі на рік, виконувати законодавчі функції та складатися з представників від генеральної старшини, полків і Низового Війська Запорізького;
• вищу виконавчу владу уособлював гетьман разом з генеральною старшиною;
• місцева адміністрація була представлена полковниками з полковими старшинськими радами, полковими радами з міськими підскарбіями та нижчою адміністрацією;
• судові функції виконував Генеральний Суд, уповноважений розглядати всі судові справи державного значення;
• встановлювався розподіл між державним скарбом і коштами особистого відання гетьмана;
• ліквідовувалися державні монополії, оренди й відкупи;
• заборонялося чинити утиски сільському населенню;
• проголошувалися широкі права та свободи.