Правове регулювання та його роль при проведенні судово-бухгалтерської експертизи.

Лекція 3. Правове регулювання судово-експертної діяльності.

ПЛАН

1.Правове регулювання та його роль при проведенні судово-бухгалтерської експертизи.

2.Законодавче регулювання експертної діяльності в Україні.

3.Нормативне регулювання процесу господарювання і ведення бухгалтерського обліку.

Втручання держави в суспільні, економічні та політичні відносини шляхом здійснення на них специфічного впливу, за допомогою визначеного комплексу заходів, є об'єктивно необхідним процесом. Одним із методів такого впливу було й залишається правове регулювання, яке здійснюється за допомогою права як специфічного регулятивного механізму.

Правові методи регулювання передбачають прийняття законів і підзаконних актів, а також формування механізму реалізації та контролю за їх дотриманням.

Правове регулювання - це владний вплив на суспільні відносини, що здійснюється державою за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин) з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку відповідно до економічних вимог і суспільних потреб.

Правове регулювання суспільних, економічних і політичних відносин здійснюється з метою надання певного спрямування господарським процесам, їх належної організації, впорядкування відносин у різних сферах суспільного життя та виявлення суперечностей між інтересами господарюючих суб'єктів.

Засоби юридичного впливу на суспільні відносини, що закріплені в юридичних нормах, називаються способами правового регулювання.Вони полягають у наданні дозволу, накладанні обов'язку щодо проведення певної діяльності чи в недопущенні певних дій осіб. Розрізняють наступні способи правового регулювання:

позитивне зобов'язання - зобов'язання осіб до активної поведінки;

дозвіл - надання особам права на активні дії;

заборона - зобов'язання осіб утримуватися від здійснення дій певного виду.

У процесі призначення та проведення судово-бухгалтерської експертизи застосовується спеціально дозволений спосіб правового регулювання (тобто дозволено лише те, що прямо визначено в нормативно-правових актах). Використання самого способу пов'язано з чітким визначенням законодавством прав і обов'язків слідчого або суду та експерта-бухгалтера у процесі організації та проведення судово-бухгалтерської експертизи. Правове регулювання порядку призначення і проведення судово-бухгалтерської експертизи є централізованим. Це зумовлено тим, що суб'єктом регулювання виступають центральні органи державної влади в особі Верховної Ради України, Міністерства юстиції України тощо. Одночасно це регулювання можна визначити загальним, що передбачає його поширення на всі суспільні та економічні відносини.

Основу правового регулювання становить законодавство- сукупність загальнообов'язкових правових актів, які приймаються органами державної влади у встановленій формі та з дотриманням певних процедур.

Органи державної влади можуть видавати правові акти нормативного та ненормативного характеру. Останні не містять загальних правил поведінки та є разовими актами, які регулюють відносини в окремих випадках.

До ненормативних правових актів належатьіндивідуальні правові акти(наприклад, вирок суду, наказ про преміювання працівника, постанова про призначення судово-бухгалтерської експертизи) та ненормативні акти загального характеру (наприклад, рішення органу влади про амністію тощо). Якщо індивідуально-правові акти стосуються певних осіб і мають разове значення, то ненормативні правові акти загального характеру призначені для виконання багатьма суб'єктами, хоча ці документи і призначені для одноразового використання.

Ненормативні правові акти не є джерелами права, саме тому особливу увагу при розгляді питання нормативного регулювання судово-бухгалтерської експертизи слід приділяти нормативно-правовим актам.

Нормативно-правовий акт - офіційний юридичний документ уповноваженого органу державної влади, в якому закріплено формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що контролюється нею з метою виявлення порушень і покарання за їх скоєння.

Нормативно-правові акти є основним джерелом права в Україні. Характерними рисами нормативно-правових актів є те, що вони:

відображають волю уповноваженого суб'єкта права;

мають владний характер;

закріплюють правила поведінки суб'єктів;

є обов'язковими до виконання, що забезпечується силою примусу, заохочення, переконання;

мають документально закріплену (суворо встановлену) форму.

Сукупність упорядкованих певним чином нормативно-правових актів окремо взятої держави становить її систему законодавства.

Слід розрізняти систему законодавства та систему права. Система права - це внутрішня структура права, яка складається із норм, інститутів і галузей права. Система права крім нормативно-правових актів, включає й інші джерела права (правові звичаї, нормативні договори, юридичні прецеденти). При цьому правовий звичай - стихійно сформоване стійке правило поведінки, санкціоноване державою (дипломатичний звичай); юридичний прецедент - рішення за конкретною справою, якому надано нормативної сили та яке є зразком для вирішення аналогічних справ у подальшому; нормативний договір - угода між двома та більше суб'єктами права, яка містить обов'язкові для них розпорядження.

Система законодавства має певну структуру, тобто внутрішню організацію розташованих у певному порядку нормативно-правових актів, яка виражається у їх єдності та узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства.

Структура системи законодавства може бути двох видів:

вертикальна (ієрархічна) - нормативно-правові акти розташовані в певному ієрархічному порядку залежно від їх юридичної сили;

горизонтальна (галузева) - нормативно-правові акти розподіляються за предметом правового регулювання, пов'язаним з конкретними суспільними відносинами (наприклад, адміністративне, цивільне, цивільно-процесуальне, сімейне, трудове, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство).

За вертикальною структурою нормативно-правові акти знаходяться між собою в ієрархічній підпорядкованості, яка і визначає їх юридичну силу. Юридична сила вказує на місце нормативно-правового акту в ієрархічній структурі, його значення та роль органу, який прийняв цей документ, і залежить від конституційних повноважень і компетенції відповідного органу. Ієрархія нормативних актів України за юридичною силою розглянута на рисунку 1.

Рис. 1. Ієрархія нормативних актів в Україні

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяють на закони (вони мають вищу юридичну силу) та підзаконні акти (видаються на підставі положень законів, відповідно до вимог законів і для забезпечення їх виконання).

Розглянемо сутність кожного з них детальніше.

Закон - це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості, має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, є обов'язковим до виконання та охороняється державною владою.

За своєю юридичною силою закони також поділяються на певні види: конституція, конституційні закони, органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони.

Законом, який має найвищу юридичну силу в державі є Конституція. Це основний закон, в якому закріплені найважливіші положення, що регулюють суспільні, економічні та політичні відносини у сфері організації і функціонуванні органів державної влади, державного устрою та правового статусу людини й громадянина. Конституція є базою для прийняття поточного законодавства, оскільки всі законодавчі акти видаються на її основі та відповідно до її положень.

Щодо судово-бухгалтерської експертизи, то і для цього виду практичної діяльності Конституція України є основним нормативно-правовим документом, що регламентує правоохоронну та судочинну діяльність і її зв'язок із судовими експертизами. Так, Конституція України передбачає, що:

· "В Україні визнається і діє принцип верховенства права... Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується" (ст. 8);

· "Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством..." (ст. 19);

· "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом... Кожному заарештованому чи затриманому має бути повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання..." (ст. 29);

· "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб... Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань" (ст. 55);

· "Кожен має право на правову допомогу... кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" (ст. 59);

· "Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За видання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (ст. 60);

· "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ст. 61);

· "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду... Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь..." (ст. 62);

У Додатку V до Конституції США було введено нову норму: так званий "дупросес" (dueprocess), тобто відповідна процесуальна дія згідно із законом. Отже, за цією нормою органи правопорядку та безпеки були зобов'язані дотримуватися певних, визначених законом, процесуальних норм відносно до особи, яку підозрювали у скоєнні злочину. Інакше суд міг би відкинути обвинувачення, керуючись тим, що докази, представлені на судовому процесі, були зібрані незаконним шляхом. Наприклад, якщо міліціонер зупиняє авто та наказує водієві відкрити багажник, в якому міліціонер знаходить наркотики, суддя може відмовити у приєднанні до матеріалів справи такий "речовий доказ", керуючись тим, що його отримано незаконним шляхом всупереч принципу "дупросес*.

· "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений або підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визнані законом і встановлені вироком суду" (ст. 63).

Необхідно ще раз звернути увагу на ст. 62 Конституції України, в якій закладено так званий принцип "презумпції невинності", що є фундаментальною засадою кримінального судочинства в правовій державі. Ця норма Конституції підкреслена також в п. 3 ст. 129 "... Основними засадами судочинства є: ... забезпечення доведеності вини...", в якій визначено основні засади, на основі яких здійснюється правосуддя в Україні. Важливість і необхідність зазначеного принципу для судово-бухгалтерської експертизи пов'язана з одним із завдань, які вона виконує в процесі судочинства, а саме доведення невинності господарюючих суб'єктів у суді або ж відведення у суді обвинувачення від невинної особи чи доведення відсутності її вини.

Cт. 62 тaінші статті Конституції України застосовують принцип так званий "габеас корпус" із англійського звичаєвого права. У 1679 р. англійський Парламент прийняв так званий "габеас корпус акт" (його повна назва - "Акт про краще забезпечення свободи підданого і про запобігання ув'язненню за морями"). Цей закон мав на меті обмежити владу короля (на той час Чарльз II). Суть цього закону полягала в тому, що особа, яка була неправомірно позбавлена волі, могла звернутися до суду з вимогою видачі "габеас корпус" (з латинської - "мати особу"). У такому випадку відповідні органи повинні були доставити затриманого до суду та пояснити мотиви затримання. Суд тоді мав винести рішення: або звільнити затриманого, або заарештувати, або відпустити під заставу. Тим більше, що звільнений не міг бути вдруге заарештований за тим самим обвинуваченням'.

Доповнення, зміни та уточнення до тексту Конституції вносяться конституційними законами. Як і Конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, а тому мають вищу, ніж інші закони, юридичну силу.

Органічні закони - закони, необхідність існування яких прямо обумовлена Конституцією. Наприклад, в частині 3 ст. 88 Конституції України вказується на обов'язковість прийняття закону про регламент Верховної Ради України. Зазначений нормативний акт і буде органічним законом.

Кодекси- це збірники законів, у яких систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Кодекси, як правило, виступають основою певної галузі законодавства, наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального тощо.

Оскільки, судово-бухгалтерська експертиза - процесуальна дія, яка є частиною судочинства та керується нормами цивільного, кримінального та господарського законодавства, призначається для врегулювання суспільних і економічних відносин, то закономірним є регулювання порядку її призначення та проведення кодексами, зокрема, Цивільно-процесуальним, Кримінально-процесуальним та Господарсько-процесуальним кодексами України.

Звичайні (поточні) закони - це всі інші закони, що приймаються парламентом у межах його компетенції.

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні закони мають однакову юридичну силу, яка менша від юридичної сили Конституції і конституційних законів.

Разом з тим, органічні закони, кодекси та звичайні закони мають більшу юридичну силу, ніж підзаконні акти.Останні є нормативно-правовими актами, виданими уповноваженими на те державними органами на основі та відповідно до законів з метою їх конкретизації та виконання. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть виходити за межі законодавчого регулювання, їх норми мають вторинний, порівняно з законами характер. Оскільки підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, то вони не можуть суперечити закону. В іншому випадку підзаконні акти визнаються недійсними та з моменту приймання підлягають скасуванню.

Підзаконні акти поділяються на:

> внутрішньовідомчі:

- укази та розпорядження Президента України;

- декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;

- накази, інструкції, постанови центральних органів виконавчої влади, міністерств, відомств;

- розпорядження голів державних, обласних і місцевих адміністрацій, адміністрацій м. Києва та м. Севастополя;

- рішення органів місцевого самоврядування;

- рішення та розпорядження місцевих виконавчих органів.

>внутрішньогосподарські, тобто ті, що діють у конкретного господарюючого суб'єкта; накази та розпорядження керівників об'єднань,керівників підприємств.

Судово-бухгалтерська експертиза - це процесуальна дія, що ґрунтується на знанні нормативних документів і суворому дотриманні їх вимог. Тому закономірно, що діяльність експерта-бухгалтера регулюється певними законодавчими актами та передбачає знання тих, які містять певні вимоги щодо об'єктів дослідження експерта-бухгалтера.

У своїй діяльності експерт-бухгалтер керується положеннями документів, які можна об'єднати у наступні групи:

ü нормативними актами, що регулюють експертну діяльність, тобто порядок призначення та проведення судово-бухгалтерської експертизи, визначаючи її процесуальний характер і статус експерта-бухгалтера якпроцесуальної особи;

ü нормативними актами, що регулюють господарську діяльність, оскільки судово-бухгалтерська експертиза є економічною за змістом, тобто вивчає в межах питань, поставлених слідчим чи судом окремі аспекти господарської діяльності підприємства, що стали причиною порушення кримінальної чи цивільної справи;

ü нормативними актами, які встановлюють правила ведення бухгалтерського обліку, їх знання необхідне для експерта-бухгалтера, оскільки пов'язані з його спеціалізацією та об'єкти судово-бухгалтерської експертизи також досліджуватимуться ним щодо відповідності положенням цих правил.

Лише при дотриманні експертом-бухгалтером норм і положень процесуального та господарського законодавства, а також при правильному застосуванні ним спеціальних знань з бухгалтерського обліку, результати судово-бухгалтерської експертизи можуть бути визнані доброякісними та мати доказову силу в судовому чи кримінальному процесах, а сама судово-бухгалтерська експертиза буде відповідати своєму призначенню.