Інформаційні продукти і послуги

ЛЕКЦІЯ №3

ТЕМА „ІНФОРМАЦІЙНИЙ БІЗНЕС ТА ЗАКОНИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВИРОБНИЦТВА”

Результатом інформаційної діяльності є інформаційний продукт, який з’являється на ринку у вигляді інформаційних товарів і послуг.

Наведемо деякі основоположні визначення, необхідні для подальшого сприйняття матеріалу.

Товар — матеріальний виріб, що пропонується ринку з метою його придбання, використання або споживання.

Продукт — речовинний або нематеріальний результат людської праці (предмет, наукове відкриття, ідея).

Продукт економічної діяльності — результат людської праці, господарської діяльності, представлений у матеріально-речовинній формі (матеріальний продукт), у духовній, інформаційній формі (інтелектуальний продукт) або у вигляді виконаних робіт і послуг.

Продукція — результат діяльності чи процесів. Продукція може містити послуги, обладнання, перероблювані матеріали, програмне забезпечення чи комбінації їх.

Послуга — наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Постачання чи використання матеріальних видів продукції може бути частиною надання послуги. Послуга може бути пов’язана з виробництвом і постачанням матеріальної продукції.

У Законі України «Про інформацію» чітко позначені поняття «інформаційна продукція», «інформаційна послуга»:

«Інформаційна продукція — це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій».

«Інформаційна послуга — це здійснення інформаційної діяльності у визначений час і визначеній законом формі по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб».

Схоже визначення наведено в: інформаційний продукт (продукція) — документована інформація, підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів.

З позицій виробника, інформаційний продукт — це сукупність даних, сформована виробником для поширення в речовинній або нематеріальній формі.

Базою для створення інформаційних продуктів є інформаційні ресурси. Поняття «інформаційний ресурс» — нова економічна категорія, розгляд сутності якої може бути предметом для окремої розмови. Тому обмежимося лише його визначенням. Інформаційні ресурси — це весь обсяг знань, відчужених від їх творців, зафіксованих на матеріальних носіях і призначених для суспільного використання. В Законі України «Про інформацію» записано: «до інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення».

Інформаційний продукт може розповсюджуватися в такі самі способи, як і будь-який інший матеріальний продукт, — за допомогою послуг.

Інформаційна послуга — це отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів.

Слід зазначити, що інформаційні продукти не завжди стають товаром. Багато видів інформації виробляються не для обміну і надаються споживачеві безкоштовно. Це так звані суспільні блага. Виробництво їх здійснюється державою або неприбутковими некомерційними організаціями, які становлять державний (суспільний) сектор.

Носій інформації — матеріальний об’єкт, призначений для записування, передавання і зберігання інформації. Носіями інформації можуть бути документи та інші носії, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію. За фізичною ознакою вони поділяються на носії із записом, що стирається і не стирається.

За галузями використання інформація може поділятися на: політичну; економічну; духовну; науково-технічну; соціальну; екологічну; міжнародну.

За видом розрізняють інформацію:

¾ статистичну — офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя держави;

¾ масову — публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація;

¾ про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування — офіційна документована інформація, створювана в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування;

¾ правову — сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та профілактику їх тощо;

¾ про особу — сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження;

¾ довідково-енциклопедичного характеру — систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище;

¾ соціологічну — документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

За прагматичного підходу, який оцінює блага від використання інформації, інформаційні продукти поділяються на пізнавальні та розважальні.

Відповідно до Міжнародного стандарту промислової класифікації сфера послуг поділяється таким чином:

· оптова і роздрібна торгівля;

· транспорт і зв’язок;

· фінансові, страхові та банківські послуги;

· інші послуги: медичне і страхове обслуговування, освіта і наукові розробки, відпочинок і культура, комунальні послуги.

За детального розгляду класифікаційних груп видно, що більшість послуг, пов’язаних з інформаційними і комунікаційними технологіями, присутні в кожній групі. Наприклад, оптова і роздрібна торгівля комп’ютерами і комп’ютерними аксесуарами, передавання інформації по комунікаційних каналах, страхування обчислювального обладнання та інформації, розроблення програмних продуктів для системи освіти і відпочинку.

Існують альтернативні варіанти класифікації послуг, зокрема класифікація, в основі якої покладено поняття об’єкта сервісної діяльності:

· послуги, безпосередньо пов’язані з матеріальними предметами (система відносин «людина—предмет» — транспортування, зберігання, ремонт, гарантійне обслуговування, гуртова і роздріб­на торгівля тощо);

· інформаційні послуги (система відносин «людина—символ» — управління, наукові розробки, консультації, зв’язок, страхування, банківські послуги та ін.);

· послуги, призначені для підтримування здоров’я і створення можливостей для трудової діяльності людини (система відносин «людина—людина» — охорона здоров’я, освіта, суспільний транспорт і т. ін.).

Виділення інформаційних послуг як об’єкта сервісної діяльності розширює цю класифікацію. Але необхідно знати, що інформаційні та комунікаційні технології не можна представляти тільки як діяльність типу «людина—символ», оскільки явно присут­німи є відносини «людина—предмет» (компоненти технологій, у тому числі комп’ютери) і «людина—людина» (наприклад, система навчання, комп’ютерні ігри тощо).

Велика кількість інформаційних продуктів і послуг, пропонованих споживачам, засновані на різних базах даних у комп’ютер­ному або некомп’ютерному варіанті.

База даних (БД) — сукупність пов’язаних даних, правила організації яких засновані на загальних принципах опису, зберігання та маніпулювання даними. У БД містяться всілякі відомості про події, явища, об’єкти, процеси, публікації тощо. База даних — іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області.

Бази даних є джерелом і свого роду напівфабрикатом для підготовки інформаційних послуг відповідними службами. Бази даних, хоча вони так і не називалися, існували і до комп’ютерного періоду в бібліотеках, архівах, фондах, довідкових бюро та інших подібних організаціях.

З появою комп’ютерів обсяги БД, що зберігаються, істотно збільшились, отже, розширюється коло інформаційних послуг.

Розглянемо класифікацію баз даних з позицій використання їх для систематизації інформаційних послуг і продуктів.

Бази даних заведено поділяти на бібліографічні та небібліографічні.

БібліографічніБД містять вторинну інформацію про документи, включаючи реферати та анотації.

Небібліографічні БД мають велику кількість видів:

· довідкові — містять інформацію про різні об’єкти та явища (наприклад, адреси, розклад руху, телефони магазинів тощо);

· повнотекстові — містять первинну інформацію (наприклад, статті, журнали, брошури тощо);

· числові — містять кількісні характеристики та параметри об’єктів і явищ (наприклад, статистичні та демографічні дані, хімічні та фізичні дані тощо);

· текстово-числові — містять описи об’єктів та їх характеристики (наприклад, промислової продукції, фірм, країн тощо);

· фінансові — містять фінансову інформацію, яка надається банками, біржами, фірмами тощо;

· юридичні — містять правові документи по галузях, регіонах, країнах.

Залежно від характеру інформації в базах даних і способу організації зберігання розрізняють такі види інформаційних послуг:

· випуск інформаційних видань;

· ретроспективний пошук інформації (пошук за замовленням користувача, результат — інформація на носії);

· традиційні послуги науково-технічної інформації (перекази, огляди);

· дистанційний доступ до віддалених баз даних і пошук у них інформації;

· підготовка і надання інформаційних послуг;

· послуги зв’язку;

· надання першоджерела.

Випуск інформаційних видань — означає підготовку друкарської продукції: бібліографічних та інших покажчиків, реферативних збірників, оглядових видань, довідкових видань.

Інформаційні видання підготовлюються практично всіма видами інформаційних структур, служб, органів і систем. Ці видання містять вторинну інформацію, яка створюється на основі роботи з базами даних, надання роботи з якими також є послугою.

Ретроспективний пошук інформації — це цілеспрямований за замовленням користувача пошук інформації в базі даних і пересилання результатів або поштою у вигляді роздруківок, або електронною поштою у вигляді файла.

Традиційні послуги науково-технічної інформації — також здійснюються за попереднім замовленням і включають в себе:

· підготовку оглядів у вигляді рукописів;

· підготовку перекладів текстів.

Дистанційний доступ до віддалених баз даних — організовується в комп’ютерній мережі в діалоговому режимі. Популярність послуг дистанційного доступу до баз даних зростає швидкими темпами і випереджає всі види інших послуг завдяки:

· збільшенню кількості комп’ютерно та інформаційно грамотних користувачів, що оволоділи інформаційною технологією роботи в комунікаційному середовищі комп’ютерних мереж;

· високій оперативності надання послуг;

· можливості відмови від власних інформаційних систем, створення і супровід яких дорого коштують.

Традиційно основними користувачами послуг дистанційного доступу до баз даних є організації. Однак за останні роки намітилася тенденція до істотного збільшення числа індивідуальних користувачів — фізичних осіб.

Основними постачальниками цих інформаційних послуг на ринку виступають:

· центри—генератори баз даних (ЦГБД);

· центри оброблення інформації на основі баз даних (ЦОБД);

· шлюзові інформаційні служби;

· служби передавання даних і телекомунікації;

· інформаційні брокери та інші структури, орієнтовані на обслуговування кінцевих споживачів.

Підготовка та надання інформаційних послуг:

· оброблення даних;

· програмне забезпечення;

· розроблення інформаційних технологій;

· розроблення інформаційних систем;

· зв’язок (телефонний, телекомунікаційний) для надання інформаційних послуг, здійснюваних у формі передавання даних.

Надання першоджерела — традиційна послуга бібліотечних служб. Передбачає не тільки видачу першоджерел, а й їх копій, отриманих з допомогою пристроїв різного принципу дії.

Основна тенденція у сфері створення інформаційних продуктів і послуг — ускладнення та інтеграція всіх видів інфор­маційних продуктів і послуг, злиття інформації та засобів розваги.