Лекція 3. Методи навчання економіки

Питання для роздумів

1. Чи багато з існуючих сьогодні конфліктів мають давні коріння в історії?

2. Чи можна взагалі обійтися у суспільстві без конфліктів?

3. Що треба робити, щоб у майбутньому виникало все менше конфліктів?

4. Який, на вашу думку, існує зв'язок між внутрішніми та зовнішніми конфліктами?

5. Розв'язання яких конфліктів є найважливішим: зовнішніх чи внутрішніх?

План

1.Поняття про методи навчання.

2. Характеристика методів навчання за джерелами формування знань.

3. Характеристика методів навчання на основ характеру пізнавальної діяльності учнів.

4. Проблемне навчання економіки.

5. Вибір методів навчання.

=1=

Слово "метод" походить від грецьких слів "metha" - шлях до мети і "odos" - слідувати.

Під методами навчання розуміють способи спільної роботи вчителя й учнів, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, уміннями і навичками, формується світогляд учнів, розвиваються їхні здібності, тобто відбувається досягнення мети освіти.

Методи навчання складаються з окремих елементів, які називаються прийомами. Кожен метод навчання складається з певної кількості прийомів. Вони виступають його частинами, тобто структурними елементами.

Метод — це спосіб роботи, який охоплює весь її шлях, тоді як прийом застосовується тільки для окремих разових дій. Окремі прийоми можуть входити до складу різних методів. Так, прийом засвоєння учнями нових понять і економічних термінів відбувається під час пояснення матеріалу вчителем, під час самостійної роботи із підручником, у процесі бесіди, під час виконання практичної роботи тощо.

У процесі навчання економіки як самі методи, так і прийоми застосовують у різних сполученнях. Один і той же вид діяльності в одних випадках виступає як самостійний метод, а в інших як прийом навчання. Так, бесіда і пояснення є самостійними методами навчання. Якщо ж вчитель періодично застосовує їх під час практичної роботи для мобілізації уваги учнів, виправлення помилок, то пояснення і бесіда виступають як прийоми навчання, які входять у метод інструктування. Метод і прийом можуть мінятися місцями. Якщо, наприклад, повідомлення економічних відомостей здійснюється методом пояснення, у процесі якого демонструються наочні посібники, то це демонстрування виступає як методичний прийом. Але якщо наочний посібник є об'єктом вивчення, і основні знання учні одержують на основі його розгляду, то демонстрування виступає як метод навчання, а словесні пояснення вчителя - як методичний прийом.

У процесі навчання економіки застосовують різноманітні методи навчання. Одним із них належить більша роль у досягненні навчально-виховної мети уроку, іншим - менша. Але мета уроку досягається сукупністю методів і прийомів.

Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Шкільна практика використовує різні класифікації методів залежно від ознак, покладених в основу їх створення. Найпростішою для застосування є класифікація методів навчання за джерелами здобування знань, за якою всі методи поділяються на три основні групи: словесні, наочні та практичні.

Також відома класифікація методів навчання за співвідношенням рівнів пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький.

Виділяють також інші підходи до класифікації методів навчання:

• за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

• за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, теоретичний і практичний, чуттєвий і абстрактний);

• за метою освіти і виховання (методи розвитку навичок, виховання почуттів та ін.);

• за формами організації процесу навчання (екскурсії, методи фронтальної, групової та індивідуальної роботи);

• відповідно до ступеня співвідношення педагогічного керівництва і самостійності учнів.

Загальноприйнятої класифікації методів навчання поки ще не існує.

Далі розглянемо характеристику окремих методів навчання, які найчастіше застосовують вчителі на уроках економіки.

=2=

Група словесних методів.До них належать: усний виклад знань, бесіда, диспут, рольова (ділова) гра, робота з підручником (навчальним посібником, статистичним збірником). Загальним для цієї групи методів є те, що джерелом знань виступає слово. Звичайно, кожен з методів має свої специфічні особливості.

Усний виклад є монологічною формою навчальної роботи. Вчитель повідомляє інформацію, яку учень сприймає, осмислює, запам'ятовує, а потім репродуктивно відтворює засвоєний матеріал. При цьому найкраще поєднувати живе слово вчителя з іншими засобами навчання. Цей метод передбачає комплексну підготовку педагога: встановлення контакту з учнівським колективом, стимулювання учнів до сприймання нового матеріалу, оптимальну організацію пізнавальної діяльності школярів.

Усний виклад знань має свої як позитивні риси, так і недоліки. До позитиву можна віднести:

- слово вчителя, крім певної інформації, одночасно впливає на пізнавальну діяльність учнів і має великі виховні можливості;

- усний виклад забезпечує комплексну реалізацію основних принципів навчання (системність, науковість, доступність та ін.);

- охоплення системи різноманітних засобів та прийомів:
' демонстрація економічних моделей, використання таблиць і

графіків тощо;

- можливість вчителя використовувати нові наукові досягнення і статистичні дані, які ще не знайшли відображення в діючих підручниках (посібниках);

- підвищення інтенсивності вивчення програмного матеріалу за умов застосування передових технологій і засобів навчання;

- демонстрування учням прикладів логічної та яскравої мови, загальної культури та ерудиції педагога.

До головних недоліків методу слід віднести недостатню пізнавальну активність школярів при домінуючій активності самого вчителя і неможливість повної реалізації принципів індивідуалізації та диференціації навчання.

Основними різновидами усного викладу є: розповідь, пояснення, інструктаж, шкільна лекція. На уроках економіки використовуються всі види усного викладу.

Розповідь — це живий, емоційний, не дуже тривалий за часом виклад будь-якого питання з теми. Виділяють такі різновиди розповіді: описові, художні, науково-популярні. На уроках економіки застосовують науково-популярну розповідь, яка базується на аналізі певного теоретичного матеріалу. Таким методом учитель знайомить учнів з різними гіпотезами, абстрактними поняттями. У процесі науково-популярної розповіді формуються вміння порівнювати, аналізувати, синтезувати, узагальнювати, робити висновки і складати прогнози.

Пояснення — це більш доказовий виклад матеріалу, пов'язаний з вивченням економічних закономірностей, процесів і явищ. Під час пояснення вчитель застосовує системне обґрунтування певних теоретичних положень.

До розповіді і пояснення ставлять такі вимоги, які треба виконувати, щоб забезпечити досягнення дидактичної мети:

1. Достовірність змісту. Факти, які наводять учням, повинні якнайкраще відповідати змісту навчальної програми і бути науково обґрунтованими. Не слід захоплюватися великою кількістю фактів, бо за ними інколи зникає суть явища або процесу, що вивчається.

2. Виклад матеріалу в логічно виправданій послідовності. Поняття «просте» і «складне» в науці і навчанні не збігаються. Практикою роботи доведено, що в зв'язку з цим під час пояснення процесів або явищ доцільно вдаватися до аналітико-синтетичного викладання матеріалу, а саме: спочатку ознайомити учнів із явищем в цілому, потім розчленувати (практично або в уяві) явище на складові частини, вивчити їх і знову повернутися до явища у цілому, розглянувши його глибше і докладніше.

3. Емоційність викладу. Якщо вчитель залишається байдужим під час викладання навчального матеріалу, то таке ставлення передається учням. І навпаки, коли вчитель викладає матеріал емоційно, а цьому сприяє правильний добір фактів, то учні краще сприймають нові відомості і добре запам'ятовують їх.

Пояснення і розповідь можна будувати в індуктивній послідовності, починаючи з ознайомлення учнів з конкретними фактами і явищами, поступово переходячи до формулювання загальних понять і висновків. Так, якщо повернутись до наведених вище теорій, що розкривають явище безробіття, і співвіднести чинники попиту і пропозиції на ринку праці з наведеними поясненнями причин безробіття, то можна зробити висновок про те, що все залежить від того, в якій конкретній ситуації виникло безробіття. Якщо йдеться про безробіття в період циклічного спаду виробництва, то воно виникає через невідповідність між пропозицією та попитом, що загрожує скороченням виробництва і появою безробіття. Якщо безробіття виникає в період докорінної зміни технології виробництва, то воно виникає через гнучку структуру ринку праці. Якщо йдеться про ймовірні наслідки масового підвищення заробітної плати, то у такому випадку спостерігається зв'язок між рівнем зарплати і рівнем зайнятості.

Застосовується і дедуктивний спосіб усного викладу, коли його починають із роз'яснення загальних понять і положень, які потім ілюструють конкретними прикладами. Так, наприклад, у процесі розгляду економічного кругообігу, спочатку визначають основних економічних суб'єктів, надають їм характеристику, а потім показують і розкривають взаємозв'язки, які відбуваються між ними в процесі функціонування економіки.

Інструктаж проводиться перед виконанням практичних та самостійних робіт, а також перед проведенням нестандартних форм навчання, таких як: конференція, вікторина, диспут, залік тощо. Бесіда являє собою діалог. Це досить поширений і ефективний метод навчання, коли вчитель за допомогою вдало поставлених запитань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання або робити самостійні узагальнення на основі засвоєного матеріалу. Одна з переваг бесіди полягає в тому, що вона сприяє розвитку активності й самостійності учнів. Бесіда застосовується на всіх етапах навчання і тісно пов'язана з розповіддю вчителя.

Вчитель повинен керуватися такими вимогами до бесіди: опиратися на раніше засвоєні учнями знання і їх життєвий досвід; детально продумувати систему запитань з теми уроку; послідовно задавати запитання учням, вислуховувати їх відповіді; уточнювати і доповнювати висловлювання.

Для підготовки і побудови бесіди доцільно:

- розбити навчальний матеріал на невеликі логічно закінчені порції;

- розмістити ці порції у логічній послідовності;

- сформулювати стосовно до кожної порції запитання до учнів у такій формі, щоб на нього вони змогли дати, як правило, однозначну відповідь;

- уявити собі передбачувані відповіді учнів;

- намітити необхідні уточнення і доповнення до відповідей учнів і сформулювати висновки.

Залежно від поставленої мети розрізняють: вступну, повідомлювальну, підсумкову (бесіда-повторення) і контрольну бесіду. Вступну бесіду проводять на початку уроку з метою виявити рівень підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, а також перед виконанням практичних робіт та перед екскурсією. Повідомлювальна бесіда застосовується під час аналізу наочних посібників, схем, таблиць, малюнків. Підсумкова бесіда проводиться з метою узагальнення і систематизації вивченого на уроці матеріалу, виділення в ньому головного та формування самостійних висновків учнів, які корегуються вчителем. Контрольна бесіда застосовується для перевірки рівня засвоєння знань.

За структурою побудови бесіди і характером діяльності учнів виділяють два основних види бесіди: катехізичну і евристичну (сократівську). Катехізична бесіда панувала в епоху середньовіччя, відповідаючи вимогам догматичного навчання. Під час катехізичної бесіди передбачаються стислі відповіді учнів на запитання вчителя, котрі переважно виявляють знання фактичного матеріалу. Це найпростіша форма бесіди, яка передбачає запитання, логічно не пов'язані між собою. Евристична бесіда характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями певну проблему і за допомогою послідовних запитань та додаткової інформації (яка вже відома учням) примушує їх відтворювати наявні знання і шляхом логічних міркувань самостійно підійти до розв'язання поставленої проблеми.

За формою проведення бесіди можуть бути фронтальними та індивідуальними.

Бесіда вимагає більшої затрати навчального часу на вивчення одного і того ж матеріалу, ніж розповідь або пояснення. Але ефективність бесіди у формуванні свідомості і міцності засвоєння навчального матеріалу учнями, у розвитку їх самостійності і пізнавальної активності значно вища.

Шкільна лекція — це виклад учителем складної проблеми, важливого питання навчальної програми. Вона застосовується для викладу складного за змістом і значного за обсягом матеріалу з окремих тем або розділів. Під час шкільної лекції є можливість комплексно проаналізувати актуальні економічні проблеми.

Лекція, так само як і урок, реалізує навчальну, виховну і розвиваючу мету навчання.

У підготовці і проведенні лекції можна виділити такі основні етапи:

1. Визначення тематики лекції. Теми лекцій визначаються вчителем до початку навчального року під час тематичного планування матеріалу навчальної програми предмету економіка. Застосування лекційної форми доцільно при викладенні великої кількості навчального матеріалу, який є ключовим. Так, лекційну форму доцільно використовувати вже на першому уроці, коли розкривається предмет економічної науки, його значення в житті суспільства, розглядається історія розвитку економічної науки.

Лекція може бути вступною (на початку вивчення теми), поточною (у процесі вивчення теми) і оглядовою (підсумковою).

Визначивши тему лекції, вчитель встановлює її місце у системі уроків з відповідного розділу програми. При цьому визначається доцільність проведення семінарського заняття.

2. Добір навчального матеріалу до лекції. Систематизація матеріалу до лекцій здійснюється вчителем заздалегідь. Учитель повинен постійно знайомитись з новими книгами, статтями із журналів, методичними рекомендаціями, передовим педагогічним досвідом. Прочитаний і вивчений матеріал учитель використовує під час підготовки до занять, у тому числі лекційних.

3. Складання плану лекції. Під час планування визначається мета лекції, виділяються основні питання, враховується рівень готовності учнів до сприймання матеріалу. При цьому вчитель визначає і діяльність учнів, тобто розробляє методичний хід лекції.

Процес проведення лекції включає:

- підготовку учнів до сприймання матеріалу (оголошення теми, мети і основних питань, які будуть розглядатися на лекції, та зміст самостійної роботи учнів тощо);

- виклад учителем матеріалу лекції;

- формулювання висновку, підбиття підсумків лекції;

- визначення подальшої роботи учнів за темою лекції.

Вчитель під час проведення лекції повинен вміти організувати самостійну роботу учнів, а саме записування основних положень лекції у вигляді пунктів, тез, конспекту; підготовку повідомлень за окремими питаннями теми тощо.

4. Добір методичних прийомів активізації пізнавальної діяльності
учнів на лекції.

Лекція - це усний твір, який народжується в аудиторії, і вчителю ніяк не можна читати текст лекції з листка, адже перед ним знаходяться підлітки, а встановити з ними необхідний діловий контакт, дивлячись у конспект, неможливо. У зв'язку з цим учителю доцільно записати зміст лекції у вигляді розгорнутого плану і сформулювати проблеми, намітивши таким чином напрям самостійного пошуку учнів.

Відомий ряд традиційних прийомів збудження інтересу учнів до лекцій:

- «апеляція до особистості лектора» (наведення вчителем прикладів із власного життя);

- «апеляція до безпосередніх інтересів учнів» (місце і роль набутих учнями знань на лекції у подальшому їхньому навчанні);

- «освіжаючий відступ». На лекції учні найбільше втомлюються на десятій і тридцятій хвилинах. У цьому випадку вчитель може сказати деякий жарт, каламбур, щоб викликати сміх в аудиторії;

- «аплікація» (підготовка 2-3 учнів, які виступають перед аудиторією з деякими повідомленнями за темою лекції).

На лекції має відбуватися взаємодія учнів із навчальним матеріалом на рівні ознайомлення. Щоб учні змогли розширити набуті знання, уміли застосовувати їх на практиці, потрібні семінарські і практичні роботи. У зв'язку з цим доцільно завершувати кожну лекцію коротким роз'ясненням про порядок подальшого вивчення теми на уроці, семінарі або під час практичної роботи.

Семінарське заняття визначається в методиці як форма навчального процесу, яка являє собою колективне обговорення учнями теми під керівництвом учителя. На семінарському занятті учні набувають умінь самостійної роботи з книгою (читання, конспектування, складання тез, плану тощо), підготовки виступів, висловлювання своїх суджень з приводу відповідей інших учнів. Як правило, семінар - це продовження роботи над темою, яка розглядалась на лекції.

Підготовка до семінару починається за 1,5-2 тижні до його проведення. Вчитель знайомить учнів із темою семінару, називає питання, які будуть розглядатись, і визначає список основної і допоміжної літератури.

Структура семінарського заняття охоплює вступне слово вчителя, обговорення учнями теми семінару, заключне слово вчителя.

У вступному слові вчитель виділяє головну ідею заняття. Ця ідея повинна спрямовувати колективну роботу учнів, має бути орієнтиром у їх виступах, повідомленнях. Після вступного слова вчителя семінар може бути побудований у формі бесіди всієї групи учнів або обговорення раніше підготовлених доповідей за визначеною темою.

У заключному слові вчитель підбиває підсумок заняття, чітко формулює всі висновки і оцінює виступи учнів.

Група наочних методів навчання.До наочних методів навчання належать: демонстрування, ілюстрування. За допомогою наочних методів навчання учні набувають знань в результаті зорового сприйняття окремих процесів і явищ або їх зображень.

Ілюстрування та демонстрування — це наочні методи, які передбачають показ конкретних предметів та явищ у вигляді зображень.

Метод ілюстрування передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, графіків, логічно-опорних схем (ЛОС) та структурно-логічних схем (СЛС), моделювання ситуацій з використанням комп'ютерних засобів тощо. Наприклад, при вивчені теми «Економічний вибір» учні розглядають можливі комбінації використання ресурсів для виробництва двох благ, які подані у таблиці, і їх графічне відображення у вигляді кривої виробничих можливостей.

Підвищенню ефективності засвоєння знань сприяє також використання на уроках економіки ЛОС та СЛС, які є різновидами схематичної наочності. У ЛОС подається схематичне зображення певної частини теоретичного матеріалу з виділеними логіко-дидактичними зв'язками між його елементами в уявній формі. СЛС -це своєрідний графічний конспект, в якому структурно подається найістотніша інформація з конкретної теми або розділу. Схематична наочність може бути використана як під час вивчення нового матеріалу, так і під час повторення чи закріплення вивченого матеріалу.

Таблиця 1

Рис 4. Крива виробничих можливостей

У процесі аналізу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а й проводять з ним певну розумову роботу: пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх, роблять узагальнення.

На відміну від ілюстрування, демонстрування передбачає показ матеріалів в динаміці. У процесі вивчення окремих тем курсу економіки доводиться демонструвати кінофільми. Так, програмою передбачено ознайомлення учнів зі змістом виробництва та його основними елементами, продуктивністю та інтенсивністю праці тощо. Вивчення цих питань за допомогою плакатів чи ЛОС не створює в учнів повного уявлення про виробництво, а провести екскурсію на виробництво мають змогу не всі вчителі. Саме тому в таких випадках доцільно використати навчальне кіно.

Застосуванню кінофільму на уроці передує підготовка вчителя, який проглядає його і, виходячи з поставленої дидактичної мети, вирішує, як найкраще вписати кінострічку в канву уроку.

В одних випадках фільм стає джерелом нових знань, в інших допомагає учням зрозуміти матеріал, викладений учителем, або узагальнити його. У зв'язку з цим можуть бути різні форми поєднання слова вчителя з демонструванням кінофільму.

1.Пояснення перед демонструванням, яке налаштовує учнів на сприйняття інформації зоровим аналізатором. Особливо це важливо, коли у фільмі розглядаються досить складні питання, а в кадрах зустрічаються дрібні деталі.

2.Демонстрування фрагменту фільму, а потім пояснення вчителя або бесіда із учнями за змістом фільму і навчальним матеріалом.

3.Демонстрування супроводжується поясненням, тобто синхронним коментарем вчителя, який виникає в зв'язку з тим, що дикторський текст не завжди буває задовільним для конкретної аудиторії.

Група практичних методів навчання.Головною ознакою практичних методів є відтворююча (репродуктивна) навчально-пізнавальна діяльність учнів. Практичні методи використовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування певних умінь та навичок. До групи практичних методів входять: вправи, задачі, практичні та самостійні роботи.

Вправа - це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких у учнів формуються вміння та навички застосування вже набутих знань. За характером навчальної діяльності учнів розрізняють такі вправи: усні, письмові, графічні й технічні. За дидактичною метою виділяють вправи тренувальні, творчі та контрольні. Для економіки специфічними є графічні роботи, в яких знання знаходить відображення в графіках, схемах, таблицях, діаграмах.

Економічні задачі мають велике значення при вивченні економіки. Вони сприяють більш міцному засвоєнню навчального матеріалу, дають можливість підвищити пізнавальну активність учнів, стають способом формування в них знань і умінь.

Практично-лабораторний метод базується на проведенні певних експериментів. Він виступає одним з видів самостійної дослідної роботи учнів. Метод реалізується за допомогою системи програмних практичних робіт, під час виконання яких учні (індивідуально або групами) проводять певні дослідження.

=3=

М. М. Скаткін та І. Я. Лернер запропонували класифікацію методів навчання на основі характеру пізнавальної діяльності учнів. Вони виділили такі методи:

- пояснювально-ілюстративний (інформаційно-репродуктивний).
Суть його полягає в тому, що внаслідок діяльності вчителя учні
сприймають ті чи інші факти, процеси, явища та фіксують їх у
своїй пам'яті. При цьому сприйняття організується шляхом
поєднання слова вчителя, підручника, наочних посібників;

- репродуктивний метод. Його призначення - навчити учнів застосовувати знання й уміння в знайомій навчальній ситуації або за зразком. Учитель організує і стимулює діяльність учнів, а учні відповідають на типові запитання, виконують дії за запропонованим зразком, планом, інструкцією;

- проблемного викладу. Його призначення - показати учням
зразок доказового розв'язання проблеми, розкрити з його
допомогою складний шлях просування до істини. Вчитель сам визначає проблему, формулює її та показує шлях розв'язання в доступних для розуміння учнями протиріччях, а учні стежать за ходом міркувань, контролюють їх переконливість, стежать за логікою доведення, засвоюють етапи й логіку розв'язання цілісних проблем;

- частково-пошуковий метод. Вчитель організовує участь учнів
у розкритті тих чи інших питань теми, що вивчається. Учитель
визначає проблему і поділяє її на кілька завдань, що складають
етапи розв'язання проблеми в цілому; учні осмислюють
проблему і роблять самостійні кроки в розв'язанні її окремих
елементів. Яскравою формою цього методу є евристична
бесіда;

- дослідницький метод передбачає участь учнів у науковому
пізнанні. Вони самостійно спостерігають і вивчають певні
процеси та явища, виявляють проблему дослідження,
висувають гіпотези, планують шляхи їх перевірки, вивчають
додаткову літературу, оцінюють результати і роблять висновки.
Яскравим прикладом цього методу є метод проектів.

=4=

Проблемне навчання є необхідним елементом сучасної системи освіти.

Головним засобом здійснення як дослідницького, так і частково-пошукового методів навчання є проблемні завдання. При цьому виконання проблемних завдань передбачає знаходження не тільки нових знань, але й нових шляхів пошуку цих знань і може розглядатися як найважливіший елемент проблемного навчання..

На думку Г.О. Шнурової, проблемне навчання може тлумачитись як дидактичний підхід, що враховує закономірності розумової діяльності людини. Головною умовою проблемного навчання є створення проблемної ситуації, а також її усвідомлення, прийняття і розв'язування в процесі спільної діяльності учнів і вчителя за максимальної самостійності перших.

Проблемна ситуація визначається як стан інтелектуального утруднення, явно або не зовсім усвідомлене суб'єктом, шляхи подолання якого потребують пошуку нових знань, нових способів діяльності. Виникнення проблемної ситуації означає, що в процесі діяльності людина зіткнулась з чимось не зрозумілим. Якщо в ході аналізу проблемної ситуації людина усвідомлює той її елемент, який викликав утруднення, і приймає його до рішення на основі тих знань і умінь, якими він володіє, саме тоді проблемна ситуація перетворюється на проблему. Таким чином, проблема представляє собою проблемну ситуацію, усвідомлену й прийняту суб'єктом до вирішення.

Але слід мати на увазі, що не кожна проблемна ситуація становиться проблемою, хоча кожна проблема містить проблемну ситуацію. Нерідко в практиці навчання зустрічаються питання вчителя, які створюють у учнів інтелектуальне утруднення, але пошук відповіді на які для учнів є недоступним, бо вони ще не володіють необхідними вихідними знаннями і уміннями.

Проблемна ситуація характеризує визначений психологічний стан учня, що виникає в процесі виконання завдання та вимагає нових знань про предмет або способи й умови виконання завдання. Джерелом проблеми є протиріччя між наявними знаннями школяра і новими фактами. Отже, головний елемент проблемної ситуації -невідоме, нове, те, що має бути відкрито для правильного виконання потрібної дії. При цьому необхідно, щоб, з одного боку, проблемне завдання базувалось на тих знаннях і вміннях, якими володіє учень, а з іншого - містило невідоме, те, що потрібно відкрити, те, що, власне, становить характерну ознаку досліджуваного об'єкта або загальний спосіб дій, які потрібно засвоїти. Проблемну ситуацію можна розглядати як початковий момент активного розумового процесу. Як відомо, мислити людина починає, коли в неї з'являється потреба щось зрозуміти, розгадати; в останньому випадку мислення починається з подиву або здивування. У дуже спрощеному вигляді проблемне завдання можна порівняти із загадкою. Своїм змістом вона часто заводить дитину в глухий кут, примушує думати, шукати відповідь, знайшовши яку, учень набуває нехай невеликого, але нового досвіду.

Найважливішим психологічним моментом розв'язування проблеми є прийняття цього завдання. Прийняття - це не тільки мотиваційне забезпечення розв'язання, але й переклад умов задачі власною мовою учня, використання властивих йому інтерпретацій і символів. Учень розв'язує (у справжньому змісті слова) лише ту задачу, в якій знаходить певний особистісний зміст. Особливо яскраво ця закономірність виявляється, коли учні самі вибирають те або інше завдання і самостійно приходять до відкриття шляху розв'язання проблеми.

У розв'язуванні проблем зазвичай виокремлюють такі етапи:

- усвідомлення проблеми, що виражається у стані подиву, здивування. Формою вираження проблеми, її словесним формулюванням є проблемне питання, проблемна задача або проблемне завдання;

- розкриття протиріччя та виявлення складностей у розв'язанні проблеми;

- формулювання робочих гіпотез на основі знань фактичного матеріалу і припущень учнів;

- обговорення і добір однієї або кількох гіпотез, що ведуть до найбільш оптимального розв'язання проблеми;

- обґрунтування і доведення гіпотези, за можливості - перевірка за допомогою безпосередніх дій;

- висновок, узагальнення набутих знань і досвіду розв'язування проблем.

З огляду на сучасне бачення проблеми, особливу увагу слід приділити формулюванню та детальному обговоренню гіпотез, що ведуть до розв'язання проблеми. При цьому можуть бути розглянуті проблеми, що не мають остаточного розв'язання на цей момент.

У чому ж тоді пролягає завдання проблемного навчання на сучасному етапі?

В обґрунтуванні варіантів розв'язування проблеми, перевірці інтелектуальних і творчих можливостей учнів під час формування й захисту своєї гіпотези, своєї позиції, а також у суперництві гіпотез, коли відбираються найбільш доведені та найбільш цікаві із них.

У навчанні економіки часто доводиться пояснювати навчальний матеріал, у якому стикаються судження «можливо-неможливо», «раціонально-нераціонально», «впливає на процес позитивно чи негативно» і т.п. Проблемні ситуації такого типу відіграють важливу роль у формуванні активної розумової діяльності учнів.

Прикладом такої ситуації може бути фрагмент уроку на тему: «Підприємство і власність».Вчитель ставить перед учнями проблемне запитання: «Як створити підприємство через нестачу капіталу?». Для підготовки учнів до розв'язання різних ситуацій з даної проблеми вчитель підкреслює, що досить часто трапляються ситуації, коли для реалізації ідеї потрібні значні оборотні кошти, а в підприємства їх немає.

У цьому випадку можливі два варіанти дій: взяти в діло компаньйонів і скористатися їхніми грошима, або звернутися в банк з проханням надати кредит.

Учні залучаються до розв'язання двох ситуацій.

Ситуація перша. Банк може відмовити у кредиті, тоді час, витрачений на запит кредиту, виявляється загубленим, в виробництво простоюватиме або зірветься вигідна операція.

Ситуація друга. Припустимо, що банк кредит видав. Але значну суму не так просто буде повернути, особливо якщо вона потрібна на тривалий час (для придбання обладнання, а за кожен день користування кредитом доведеться банку сплачувати відсотки).

Після обговорення ситуацій учні приходять до певного висновку: якщо підприємець не впевнений у можливості швидкого повернення кредиту, то він бере у справу компаньйонів, що стають співвласниками бізнесу. У такий спосіб створюється підприємство.

Найважливішою складовою проблемного навчання є знаходження нового змісту. Це відбувається під час уявної апробації сформованого в учня стереотипу досвіду поводження, що вичерпує його можливості на певний момент; потім - у дискредитації колишніх смислів унаслідок виявлення протиріч і, нарешті, у набутті нового досвіду, а й іноді й принципів поводження.

Відома психологічна закономірність - вплив попереднього досвіду на процес засвоєння нових знань і способів дій - у науковій літературі зустрічається під назвою «психологічний бар'єр попереднього досвіду». Суть цього явища полягає в тому, що вироблені в процесі практичної діяльності вміння і навички гальмують встановлення нових способів дії. Учні не можуть звільнитися від звичних способів дії й піти шляхом нових, оригінальних рішень.

Розрізняють два види цього явища: асоціативне і репродуктивне гальмування. Репродуктивне гальмування спостерігається тоді, коли замість нового способу виконання дії проявляється інший, раніше засвоєний. Воно може створюватись для створення проблемних ситуацій тільки в тому разі, коли виникає потреба його запобігти. Асоціативне гальмування проявляється під час заміни раніше засвоєних способів дії новими. Це досить ефективний спосіб створення проблемних ситуацій.

Рушійною силою подолання впливу «психологічного бар'єру» попереднього досвіду є боротьба властивих йому протилежних тенденцій - до збереження (фіксації надбаного) і до його зміни (модифікації). Це протиріччя, за відповідних умов, - джерело створення проблемних ситуацій.

При навчанні економіки такі ситуації виникають дуже часто, особливо під час виконання практичних завдань. Учителю важливо бачити їх прояв і при потребі вміти їх загострювати або знімати шляхом своєчасного втручання. Актуалізація необхідних знань і способів дії сприяє створенню проблемних ситуацій такого типу. Розширення попередніх уявлень, знань і вмінь із питань, що розглядаються, застосування конкретизованих настанов запобігають прояву «психологічного бар'єру» попереднього досвіду.

Відзначимо, що питання про прийняття учнем досвіду, яке змушує його змінити певні свої уявлення й думку про себе, є основою особистісно-орієнтованої ситуації. Без цього суперечливого моменту, що вимагає вольового зусилля, рефлексивно-критичного погляду на себе, не може бути власне особистішого розвитку.

Вибираючи проблемні питання та завдання, які можна використати в курсі економіки, слід ураховувати вимоги програми, вікові особливості й інтереси учнів, значущість проблем як для окремих учнів, так і для всього суспільства. Зауважимо, що підготовку учнів до використання проблемного підходу краще розпочинати з імітування розв'язування проблеми, в цьому випадку вчитель сам підводить учнів до її розв'язання. Потім використовуються прості проблемні питання, і тільки після цього можливо створення проблемної ситуації.

На стадії висування гіпотез елементом проблемного навчання може бути «мозковий штурм», під час якого учні можуть висловлювати будь-які, найфантастичніші й навіть безглузді, припущення. Учитель повинен не заважати їм, а, навпаки, підтримувати учнів і фіксувати висловлювані ними точки зору для наступного обговорення.

Від дискусії метод «мозкового штурму» відрізняється новизною проблеми і відсутністю готових рішень, більшою самостійністю і творчою активністю учасників, комплексним підходом до вирішення проблеми.

У процесі проведення «мозкового штурму» слід дотримуватись таких методичних рекомендацій:

- під час «висування ідей» не пропускайте жодної, але і не намагайтеся їх оцінювати під час висловлювання, бо в цьому випадку учні зосередять більше уваги на захисті свої ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші;

- необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї;

- потрібно якомога більше ідей. Зрештою, кількість породжує якість;

- спонукайте всіх учасників розвивати та змінювати ідеї інших; об'єднання або заміна раніше висунутих ідей часто зумовлює висування нових, які перевершують попередні;

- запропонуйте учням казати все, що вони думають; не обговорювати й не критикувати висловлювань інших; розширювати запропоновані ідеї.

Використання прийому «мозковий штурм» дозволяє звільнити учнів від незручності, скутості, інерції мислення і шаблонів під час розв'язування проблемної задачі. Вони одержують можливість подивитися на об'єкт або явище з нової, подекуди несподіваної, точки зору.

Наприклад, метод «мозкового штурму» можна застосувати при розробці стратегії підприємства. З цією метою формується робоча група із учнів, які виступають як працівники підприємства. Під керівництвом вчителя проводиться обговорення варіантів стратегій і остаточний вибір проекту стратегії.

=5=

У практичній роботі вчителя економіки дуже важливо, щоб він міг правильно обирати і користуватись системою методів для ефективної організації навчально-виховної діяльності. Для творчого педагога процес вибору для себе оптимальних методів навчання є досить тривалим і динамічним.

Під час вибору методів навчання необхідно враховувати:

- можливості даних методів для реалізації поставленої" мети і завдань уроку;

- відповідність методів специфіці економіки як навчального предмета, її змісту і обраних форм організації навчання;

- індивідуальні особливості учнів даної вікової групи, конкретного класу;

- специфіку рис особистості самого вчителя, його здібності й творчий потенціал;

- можливості матеріально-технічної бази . конкретного навчального закладу.

Експериментальними дослідженнями і узагальненням педагогічного досвіду роботи вчителів економіки доведено, що тільки комплексне застосування вчителем усієї різноманітної системи існуючих методів навчання в їх численних комбінаціях, поєднаннях і взаємозв'язках може забезпечити високу ефективність навчання і розвиток школярів на сучасному етапі.

Питання для самоконтролю

- Що таке методи навчання?

- У чому полягає відмінність методів від прийомів навчання? Наведіть приклади, коли один і той же вид діяльності може виступати як метод навчання в одній ситуації і як прийом навчання в іншій.

- За якими ознаками класифікують методи навчання?

- Розкрийте особливості групи словесних методів.

- Чим відрізняються такі словесні методи як розповідь і пояснення? Які вимоги до них ставляться?

- Наведіть класифікацію навчальних бесід за різними критеріями. Які вимоги ставляться до бесіди як методу навчання?

- Розкрийте особливості підготовки і проведення лекції.

- Із яких складових складається структура семінарського заняття?

- В чому полягає відмінність між ілюструванням і демонструванням?

- Охарактеризуйте практичні методи навчання. Яке їх значення в навчально-виховному процесі з економіки?

- Дайте характеристику методів навчання, які класифікують за характером пізнавальної діяльності учнів.

- Розкрийте сутність проблемного навчання.

- Які етапи виокремлюють у розв'язуванні проблеми?

- Надайте рекомендації щодо оптимального добору вчителем методів навчання.