Теорія внутрішньої мотивації.

Теорія внутрішньої мотивації. Теорія мотивації досягнення.

Мотивація та емоції у концепції В.Макдауголла.

Подразник®виникнення фізіологічних змін®сигнали, які поступають про ці зміни у мозок®емоція

Суть теорії полягає в тому, що довільна зміна міміки та пантоміміки приводить до недовільного прояву відповідної емоції. Придушення зовнішнього прояву емоції викликає зникнення самої емоції.

В.Макдауголл запропонував пояснювальну класифікацію форм поведінки. Це була перша спроба звести всю поведінку людини до мотиваційних диспозицій. В той час загальновживаним поняттям для мотиваційних диспозицій було не поняття мотиву, а поняття інстинкт.

Поняття інстинкту для Макдауголла є складним і включає три послідовні процеси:

1. Схильність до вибіркового сприймання залежно від специфіки стану організму – когнітивний компонент.
2. Відповідний емоційнийімпульс (ядро інстинкта) – емоція.
3. Інструментальна активність, спрямована на досягнення – моторний компонент.

Емоція як ядро інстинкта є вродженим та мінливим компонентом інстинкта, а когнітивний та моторний компоненти змінюються під впливом оточуючого середовища. Так, В.Макдауголл склав перелік з 12 інстинктів і відповідних їм емоцій:

Більшість психологів погоджуються з виділенням двох типів мотивації, для позначення яких використовують різні терміни:

1. Внутрішня – зовнішня мотивація (В.Чирков, Е.Дісі, Р.Раян).
2. Інтринсивна - екстринсивна (Х.Хекхаузен).
3. Внутрішньоорганізована – зовнішньоорганізована (Є.П.Ільїн).

Особливості розвитку внутрішньої мотивації діяльності розглянули у своїй теорії американські вчені Е.Дісі та Р.Раян. Їх теорія носить назву теорія самодетермівнації та особистісної автономії.

Самодетермінація в рамках цього підходу означає відчуття свободи по відношенню до сил зовнішнього оточення та сил внутрішніх. Людину називають автономною, коли вона діє, як суб’єкт, виходячи з глибинного відчуття себе. Поняття автономії має відношення до поняття особистісного росту та його результату.

В.Чирков та Е.Дісі у проведених дослідженнях виявили дві групи життєвих цінностей:

1. Внутрішні прагнення, які включають особистісний ріст, прихильність, любов, служіння суспільству,. здоров’я тощо.
2. Зовнішні прагнення, до яких належать матеріальний добробут, соціальне визнання, фізична привабливість, популярність.

Е.Дісі та Р.Раян виділяють такі основні особистісні орієнтації:

1. Автономна орієнтація, основана на переконанні про зв’язок усвідомленої поведінки з її результатом. Джерелом поведінки у цьому випадку є усвідомлення своїх потреб та почуттів.
2. Підконтрольна орієнтація, основана на відчутті зв’язку поведінки з її результатом, але джерелом дії тут є зовнішні вимоги.
3. Безособиста орієнтація, основана на переконанні, що результат не може бути досягнутий цілеспрямовано та передбачувано.

Вони обгрунтовують модель формування особистої автономії від зовнішньої мотивації через етапи інтроекції, ідентифікації та інтеграції до внутрішньої мотивації та автономії.

В руслі теорії самодетермінації було досліджено різноманітні типи мотивації. Найважливішим виявився поділ мотивованої поведінки на:

• автономну (автономні або самодетерміновані дії вільно обираються і відчуваються як такі, що мають внутрішнє походження; їм властивий внутрішній локус каузальності);
• підконтрольну (дії вимушені або іпдштовхувані силами, зовнішніми по відношенню до інтегрованої Я-сутності, такі дії пов’язані з досвідом тиску або напруги і мають зовнішній локус каузальності).

Е.Дісі досліджував вплив на внутрішню мотивацію таких факторів:

• грошова винагорода (¯);
• приз або його очікування (¯);
• потреба в самодетермінації, компетентності(­);
• наявність особистісної каузальності та майстерності (­);
• уникання покарання (¯);
• обмежені строки виконання діяльності(¯);
• нав’язування цілей(¯);
• змагальна ситуація (¯);
• наявність вибору і свобода його існування (­).