Завдання
1. Дати визначення, що таке „помилка” і „вага помилки”?
2. Назвати види помилок, навести приклади.
3. Які є дві норми коректури?
4. Коли потрібен процес коректури?
ГЛОСАРІЙ
Абзац — множина рядків, які завершуються розділювачем абзаців. Усі рядки абзацу, крім першого й останнього, однаково вирівняні (перший, що починається з абзацного відступу, та останній рядок, часто неповний, можуть мати інші способи вирівнювання). Абзац має також верхній та нижній форматні пробіли, які можуть відрізнятися від внутріабзацних віддалей між рядками (інтерліньяжу).
Автор — фізична особа, яка власною творчою працею підготувала повідомлення й зафіксувала його на носії інформації.
Авторське право — 1. Сукупність юридичних норм, які регулюють правові відношення між авторами (з одного боку) та ЗМІ й іншими юридичними чи фізичними особами (з другого боку) щодо створення, публікування й використання їх (авторів) повідомлень. 2. Встановлене законом право автора на створене ним повідомлення, його публікування, розповсюдження, публічне виконання, переклад іншою мовою, перероблення, право на авторську винагороду й недоторканість повідомлення. В різних країнах авторське право діє упродовж різних термінів.
Авторський етап — перший етап видавничого процесу, коли автор творить (генерує) повідомлення, яке оформляє у вигляді тексту, записує його на носій інформації, а також, якщо необхідно, добирає чи створює до нього нетекстову части ція повідомлення — одне з завдань редагування, яке полягає в пристосуванні мови та інформації повідомлення до мови й тезауруса обраної автором групи реципієнтів.
Адвербіалізація повідомлення — одне з завдань редагування, яке полягає в пристосуванні повідомлення до того місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуації (ситуатизація), в яких реципієнти його сприйматимуть.
Актуальність повідомлення — ступінь потрібності конкретного повідомлення для розв'язання теоретичних і практичних завдань, що стоять у певний час перед певним суспільством.
Анотація — коротке вторинне повідомлення (в середньому до 600 знаків), що дає характеристику змісту, форми, цільового та реципієнтського призначення основного первинного повідомлення.
Апарат видання — складова частина оригіналу {видання), до якої належать доповнюючі {примітки, коментарі, передмови, післямови, додатки, списки скорочень, одиниць вимірювання, умовних позначень, авторів, глосарії), джерельні {бібліографічні описи), пошукові {змісти, покажчики і колонтитули) та інші {епіграфи, присвяти, змісти багатотомних видань тощо) компоненти.
Аспекти редагування — множина одного чи одночасно кількох видів норм, на основі яких здійснюють редагування повідомлення. За рівнем важливості найчастіше виділяють літературний, технічний, політичний та художній аспекти.
Блок — одиниця лінгвістичної структури повідомлення, яка об'єднує кілька надфразних єдностей і призначена для передачі інформації. Відповідає такій одиниці видавничої структури, як розділ чи підрозділ.
Вага помилки — наслідки, до яких веде наявність помилки в повідомленні для автора, редактора або реципієнта.
Верифікація повідомлення — одне з завдань редагування, яке полягає у встановленні модальності повідомлення (відношення його інформації до реальності) й перевірці його тверджень на істинність, коли його модальністю є реальність.
Видавнича справа — галузь суспільного виробництва, яка об'єднує засоби масової інформації, що готують повідомлення до публікування на паперових та комп'ютерних носіях інформації.
Видавнича структура оригіналу — містить обов'язкові (основний текст, вихідні відомості) та необов'язкові, або факультативні {рубрики, зміст, колонтитули, ілюстрації, таблиці, формули, покажчики та примітки) компоненти. За іншою класифікацією в оригіналі виділяють вихідні відомості, текстові компоненти, нетекстові компоненти й апарат видання.
Видалення — формалізований метод виправлення повідомлення, який полягає в усуненні елемента, що містить помилку.
Види повідомлень — результат класифікації повідомлень за найзагальнішими ознаками — соціальним призначенням та читацькою адресою: 1) художні; 2) публіцистичні (друковані й радіотелевізійні); 3) офіційні (ділові); 4) наукові; 5) популярні; 6) інформаційні; 7) виробничі (технічні); 8) навчальні; 9) довідкові; 10) рекламні; 11) дитячі.
Виправлення — приведення компонента повідомлення, що містить помилку, виявлену і в процесі контролю, у відповідність із нормативною базою. Види виправлень: переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні методи, скорочення, опрацювання, переробленням
Вокабула — 1. Заголовкове слово словникової статті. 2. Ключове слово тексту повідомлення, поміщене в покажчик.
Вставлення — формалізований метод виправлення повідомлення, при якому для усунення помилки в позицію, де вона розташована, додають потрібний елемент.
Галузеве редагування — складова частина едитології, яка досліджує специфіку нормативного й творчого редагування в конкретних видах повідомлень.
Глосарій — список використаних у повідомленні основних термінів та їх означень.
Джерельні компоненти — компоненти апарату видання (описи), які вказують на джерело будь-якого запозичення з інших повідомлень, що є в основному тексті. Джерельні компоненти оформляють у вигляді приміток.
Дискурс — одиниця найвищого рівня лінгвістичної структури повідомлення, яка об'єднує один чи кілька розділів і призначена для передачі інформації. У видавничій структурі повідомлення відповідає виданню.
Едитологія — прикладна суспільна інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування в ЗМІ моралі.
Ефективність редагування — відношення кількості поміток, коректно виправлених певним методом реконструкції, до загальної кількості помилок у повідомленні. Дорівнює добутку ефективності контролю на ефективність виправлення.
Загальне редагування — складова частина едитології, яка досліджує нормативне й творче редагування незалежно від видів повідомлень.
Заміна — формалізований метод виправлення, під час якого з повідомлення видаляють елемент, що містить помилку, а замість нього вставляють інший, без помилки.
Зміст — пошуковий компонент апарату видання (оригіналу), що містить винесений за межі основного тексту перелік рубрик повідомлення, поданий у порядку їх розташування в повідомленні. Розрізняють: змісти-переліки, змісти-рубрикатори, змісти короткі й повні, змісти одно- й багатотомних видань.
Значення слова — інформація, яка міститься в еталонному образі слова. Виділяють: семантичне пряме й переносне, граматичне, стилістичне, емоційне, ідеографічне (в тому числі асоціативне) значення.
Ілюстрація — інформація, зафіксована у вигляді точок (пікселів) на носії інформації, яку ЗМІ призначають для передачі реципієнтам. Кожен піксел має певні координати в двомірному просторі, а також колір та інтенсивність. У видавничій справі ілюстрація складається з трьох компонентів: а) посилання в основному тексті на ілюстрацію; б) власне ілюстрації; в) підпису до ілюстрації. Перший і третій компоненти для деяких видів повідомлень (наприклад, публіцистичних) є факультативними.
Інструменти редагування — засоби, за допомогою яких здійснюють редагування повідомлень. Класичні інструменти — ручка, олівець, гумка; нові, комп'ютерні інструменти — екран дисплея комп'ютера, клавіатура, мишка й текстовий процесор.
Інтерпретація повідомлення — одне з завдань редагування, яке полягає в тому, щоби до певних типів повідомлень, у які заборонено вносити виправлення безпосередньо в текст, додати такі коментарі, що опосередковано виправляють порушені норми.
Інтерредагування—один із трьох (другий) етап комп'ютерного редагування, який полягає в редагуванні тексту засобами виключно систем редагування. Див. також Передредагування й Постредагування.
Калькування — подання в повідомленні чужомовного слова чи словосполучення за допомогою літер рідної мови, які позначають фонетичне звучання чужомовного слова чи словосполучення.
Кегль — розмір висоти шрифту, поданий у пунктах.
Ключове слово — слово чи словосполучення тексту повідомлення, яке відтворює (називає) одну з його тем (основних, додаткових). Повна множина ключових слів повідомлення утворює пошуковий образ документа.
Когнітивний метод контролю — метод контролю, який дає змогу перевірити істинність значень і сумісність компонентів повідомлення. Див. також Істинність твердження.
Колонтитул — пошуковий компонент апарату видання (оригіналу), що містить один рядок вгорі чи внизу сторінки, відділений від основного тексту (наприклад лінійкою) і подає адресу цієї сторінки в повідомленні. Розрізняють колонтитули: а) змінні та постійні; б) текстові та ілюстровані; в) ліві та праві.
Комп'ютерне видання — видання, записане на комп'ютерних носіях інформації. Переглядають на екрані дисплея або можуть надрукувати на папері.
Комп'ютерне редагування —редагування, яке виконують на комп'ютері за допомогою різних систем редагування. Виділяють комп'ютеризоване, автоматизоване й автоматичне редагування.
Композиційні одиниці —речення, надфразні єдності, підпідрозділи (параграфи), підрозділи, розділи (блоки), частини, томи.
Контекст—текст, розташований зліва і справа від вибраної в повідомленні позиції.
Конфіденційна інформація — інформація, доступна лише для строго визначеного кола фізичних чи юридичних осіб. Коло таких осіб визначають нормативні документи.
Коректурні знаки—спеціально утворена для видавничої справи і прийнята на державному рівні (наприклад, у вигляді державного стандарту) множина знаків, які використовують для фіксації місця розташування помилок в оригіналі чи його копії та завдання методу їх виправлення.
Методи редагування — послідовності дій (алгоритми), які на основі нормативних баз виконують над повідомленням. Застосовують дві основні групи методів: методи контролю й методи виправлення.
Методики редагування — детальні інструкції, в яких описують, як на практиці під час опрацювання повідомлень слід застосовувати в конкретній си к, шаблон, структура (модель) чи положення, якими в оптимальних повідомленнях виражені компоненти їх структури. Структура норми: агент, адресат, зміст, характер, умови, санкція.
Нормативна база — упорядкована множина порч редагування. Існують нормативні бази: а) конкретних видань; б) конкретних ЗМІ; в) об'єднана всіх ЗМІ, що функціонують у певний час у певному суспільстві (нормативна база суспільства).
Нормативне редагування — редагування, яке полягає в приведенні повідомлення у відповідність з нормативною базою, що існує в певний час у певному суспільстві на певній території. Нормативне редагування становить близько 80% всіх процедур, які виконують під час редагування повідомлення. Здійснює нормативне редагування людина (редактор) або система редагування.
Об'єкт редагування — об'єкт, над яким здійснюють операції редагування: авторський оригінал, видавничий оригінал, конструкція видання, проект видання, а також (дуже рідко) наклад видання.
Передредагування — один із трьох (а саме перший) етап комп’ютерного редагування, який полягає в готуванні редактором повідомлення для його опрацювання системою редагування. Див. також Інтерредагування й Постредагування.
Перероблення — неформалізований (творчий) метод виправлення повідомлення, в процесі якого роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому ступінь редагованості не перевищує 30—50%.
Політичне редагування — аспект редагування, який полягає у контролі за дотриманням політичних норм та виправленні виявлених помилок. Використовують щодо видань, які : офіційними органами політичних партій.
Положеннєвий метод контролю — метод контролю, в процесі якого компоненти повідомлення перевіряють на відповідність положенням нормативної бази.
Помилка — відхилення від норми. Як відхилення помилка є доповненням помилкового компонента повідомлення до нормативного компонента.
Посилання — інструмент апарату видання, який стоїть біля одного компонента видання 11 вказує на адресу компонента, розташованого в іншому місці. Виділяють посилання на ілюстрації, таблиці, формули, одиниці композиції, примітки, описи різних видів тощо.
Постредагування — один із трьох (а саме третій) етап комп’ютерного редагування, який полягає у виправленні редактором тих помилок, що залишилися в повідомленні після опрацювання системою редагування. Див. також Передредагування і Інтерредагування.
Предмет редагування — приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.
Редагування — виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ. Види: нормативне і творче.
Реципієнт—фізична особа, яка сприймає повідомлення. Типи реципієнтів: читачі, слухачі та глядачі.
Рубрика — назва одиниці композиції (тому, частини, розділу, підрозділу, підпідрозділу), яка відображає її тему. У періодичних виданнях виділяють рубрики постійні та змінні.
Скорочення (вид виправлення) — неформалізований (творчий) метод виправлення, під час якого з повідомлення (за умови відсутності в ньому помилок) методом видалення окремих елементів зменшують його обсяг.
Соціальна ефективність (повідомлення) — зміни, що виникли в суспільстві внаслідок публікування повідомлення. Показники соціальної ефективності: економічний ефект, натуральні показники, сума знань, позитивні емоції, почуття прекрасного чи всі ці показники в комплексі.
Спеціальні методи виправлення — методи виправлення, які використовують для опрацювання нетекстових компонентів оригіналу.
Спеціальні методи контролю — методи контролю, під час яких компоненти повідомлення перевіряють на відповідність нормативній базі унікальними методами, призначеними лише для якоїсь обмеженої групи видань чи навіть одного видання (наприклад, словників).
Список — вид норми, поданої в формі множини послідовно розташованих ланцюжків символів.
Списковий метод контролю — метод контролю, під час якого компоненти повідомлення перевіряють на відповідність спискам нормативної бази.
Стандарт (видавничий) — норма редагування, вироблена і затверджена державою.
Творче редагування — оптимізація повідомлення, яка базується на інтуїції редактора. До творчого редагування належать такі методи, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність і навіть необхідність визнає більшість осіб, які виступали експертами повідомлення (редактори, рецензенти, реципієнти тощо). Становить незначну частину процедур (в середньому не більше 20%), виконуваних під час редагування повідомлення.
Тезаурус — 1. Банк знань, який є в реципієнта чи їх групи. Тут банк знань — множина змінних, предикатів, кванторів і утворених із них тверджень, якою володіють автори, реципієнти й редактори. Види: простий, звичайний, складний. 2. Словник, що має спеціальну будову. У тезаурус входять або лише слова (словниковий запас реципієнтів), або слова та зв'язки між ними.
Текстовий процесор — програма, яка дає змогу набирати, виправляти й зберігати тексти з виділенням компонентів їх видавничої й поліграфічної структури.
Текстовий редактор — програма, яка дає змогу набирати, виправляти й зберігати тексти.
Теорія редагування — складова частина едитології, яка досліджує методологічні засади безпосереднього готування повідомлень до публікування (редагування). Теорія редагування описує, зокрема у формі аксіом, закономірностей та законів, пояснює та прогнозує функціонування тих суб'єктів та об'єктів, що беруть участь у процесі редагування.
Технічне редагування — аспект редагування, який полягає в контролі за дотриманням поліграфічних норм та виправленні виявлених помилок.
Точність слововживання—ступінь відповідності між значенням слова в повідомленні та в тлумачному словнику.
Транслітерування — передача письмового повідомлення (його фрагмента), записаного літерами одного алфавіту, літерами іншого алфавіту.
Уніфікація повідомлення — одне із завдань редагування, яке полягає в тому, щоб однаково оформляти однотипні об'єкти для їх однозначної ідентифікації реципієнтом та полегшити процес сприйняття ними інформації (лише для певних видів повідомлень).
Цензура — перегляд повідомлень, призначених до публікування, органами влади, уповноваженими на те державою (церквою, партією тощо). Здійснює цензуру цензор. Наявність цензури суперечить законодавчій нормі щодо свободи слова.
Шаблон — вид норми, поданий у формі множини полів певного формату, об'єднаних у запис.
Шаблонний метод контролю—метод контролю, під час якого компоненти повідомлення перевіряють на відповідність шаблонам нормативної бази.
Список рекомендованої літератури
1. Абдулин Р.Г. К определению понятия «редактирование» / Книга. Исследования и материалы.Сб.37.М.:1978.с.39-41
2. Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1974. – 432с.
3. Антисуржик. Л.: Світ, 1994, 154с.
4. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Рад. Письменник, 1970. 256с.
5. Ардан Р.В., Бощевич Ф.С., Партико З.В. Комп’ютерний словник – мінімум української мови. // Мовознавство. 1996.№ 4-5. С.34-40
6. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1993. – 232с.
7. Бем Г., Вернер Й., Гордт Г., Шульг Г. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. К.: Основи, 1994. 176с.
8. Беркли Э. Символическая логика и разумные машины. М.: Иностранная литература, 1981
9. Былинский К.И. Основы и техника литературной практики. М. – Л.,1945. с.25-28
10. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ- перша третина ХХст.): Навч. посібн./ За ред. Н.Зелінської. – Л.: Світ, 2003. – 612 с.
11. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. – Л., 1996. – 386с.
12. Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління. Навч. посібн. – К., 2000, 279с.
13. ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти в сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. К.: Держстандарт України, 1995. 38с.
14. Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Гол. ред. В.Кубійович. – Т. 1-10. – Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1955-1984.
15. Закон України “Про видавничу справу” // Урядовий кур’єр. 1997. 19 липня № 130-131.
16. Засоби масової інформації / Українське законодавство, Дрогобич: Міжнародний Медіа Центр “Інтерньюз”, 1995. 152 с.: Урядовий кур’єр. 1997. 19 липня № 130-131. С.12-14.
17. Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою твору. (Літературне опрацювання тексту): Навч. посібн. К.: ІМКВО, 1989. 76с.
18. Здоровега В. У майстерні публіциста. // Вид-во Львів. у-ту, 1989. 178с.
19. Іванченко Р.Г. Літературне редагування. 2-ге вид. К.: Вища школа, 1983.
20. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування : Практичний словник – довідник журналіста. – Л.: ПАІС. 2002. – 576с.
21. Капелюшний А.О.Типологія журналістських помилок. Л., 2002. – 68с.
22. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. К.: Вища школа, 1997. 296 с.
23. Короткий тлумачний словник української мови. К.: Рад. школа, 1988. 321 с.
24. Костенко Л.В. Гуманітарна аура, або Дефект головного дзеркала. – К.: КМ Academia, 1999. – 32с.
25. Лизанчук В.В., Кузнєцова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці : Навч. посібн. – К.: ІМК ВО. 1991. – 96 с.
26. Літературознавчий словник-довідник. Видавничий центр Академія. – К.: 1997. 452 с.
27. Ляхоцький В. Просвітитель: Видавничо-редакційна діяльність Івана Огієнка (Митрополита Іларіона). – К.: Вид-во ім.. О. Теліги, 2000. – 527 с.
28. Маляренко Л.Л. Іван Франко – редактор. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1970. – 116с.
29. Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. 2-е изд. М.: Книга, 1980. – 320 с.
30. Миронюк Н.П. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: Збірник вправ і завдань: Навч. посібн. – К.: Вища школа, 1993. – 150 с.
31. Мучник Б.С. Человек и текст. М.: Книга, 1985.
32. Непийвода Н. Сам собі редактор. Порадник з української мови. – К., 1996. – 260 с.
33. Нормативные материалы по издательству дела: Справочник. М.: Книга, 1987. – 480 с.
34. Орфографічний словник української мови. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Довіра, 1988. 990 с.
35. Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 20-21
36. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство : Підручник. Л.: Світ, 1994. – 216 с.
37. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи : Навч. посібн. – Л.: Афіша, 2001. – 416 с.
38. Партико З.В. Комп’ютеризація видавничого процесу. К.: Вища школа, 1996. – 208 с.
39. Партыко З.В. Методы машинной корректуры и машинного редактирования // Издательское дело: Обзор информация/ Информпечать. 1983. Вып.5. – 40с.
40. Партико З.В. Редагування : творчість чи ремесло? // Вісник книжкової палати. 1999. №9. – с.12-15, 144 с.
41. Партыко З.В. Статистика ошибок при корректуре и редактировании текстов. // Издательское дело : Обзор информация / Информпечать. – 1989. Вып. 3. – С.40
42. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуманітарного профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.
43. Пономарів О. Культура слова : Мовостилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.
44. Пахомов В.М. Методичні вказівки з курсу “Ділова українська мова” за темою “Складання й оформлення документів”. – Івано-Франківськ, 2000.
45. Різун Р.В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 237 с.
46. Рывчин В.И. Техническое редактирование. – М.: Книга, 1977. – 248 с.
47. Свинцов В.И. Смысловой анализ и обработка текста. – М.: Книга, 1979. – С.165
48. Словарь издательских терминов. – М.: Книга, 1983. – С.97
49. Стандарты по издательскому делу. – М.: Юрист, 1998. – 376 с.
50. Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. – К.: Молодь, 1997. – 832 с.
51. Український правопис. 4-те вид., випр. і доп. К.: Наукова думка, 1993.
52. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. 2-ге вид., доп. і випр. – К.: Довіра: ІНВГу “Рідна мова”, 1999. – 508 с.
53. Феллер М.Д., Квітко І.С., Шевченко М.Т. Довідник коректора. – Х.: Книжкова палата УРСР, 1972.
54. Чиж І.С., Іванов В.Ф. Законодавче регулювання діяльності комп’ютерних мас-медіа. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 16 с.
55. Шеремета О.В. Українська мова: термінологія і стилістика: Методичні вказівки. – Івано-Франківськ: Факел, 2002. – 69 с.
56. Якібчук М.В. Загальне редагування спец- документації: Методичні вказівки з курсу “Загальне редагування спецдокументації для студентів спеціальності ”Документознавство та інформаційна діяльність”. – Івано-Франківськ: Факел, 2002. – С.30
Міністерство освіти і науки України
Івано-Франківський національний технічний
університет нафти і газу
Кафедра документознавства та інформаційної діяльності
М.В. Якібчук
Редагування спецдокументації
Конспект лекцій
Для студентів спеціальності
„Документознавство та інформаційна діяльність”
Івано-Франківськ
Івано-Франківський національний технічний
університет нафти і газу
М.В. Якібчук
Редагування спецдокументації
Конспект лекцій
МВ 02070855- 1632 -2005
Якібчук М.В. Редагування спецдокументації: Конспект лекцій. - Івано-Франківськ: Факел, 2005.- 172 с.
Конспект лекцій містить об’єкт, предмет, мету, завдання, методи, галузі та аспекти редагування.
Редагування розглядається як синтез операцій контролю та виправлення, приведення тексту у відповідність із нормами. Подано опис норм редагування, методи контролю й виправлення помилок. Розглянуто методи комп’ютеризації процесу редагування.
Рецензент: доц. кафедри документознавства
та інформаційної діяльності ІФНТУНГ Н.Ф. Будуйкевич
Дане видання – власність ІФНТУНГ
Забороняється тиражування та розповсюдження
МВ 02070855- 1632 -2005
Якібчук М.В. Редагування спецдокументації: Конспект лекцій. - Івано-Франківськ: Факел, 2005.- 172 с.
Конспект лекцій містить об’єкт, предмет, мету, завдання, методи, галузі та аспекти редагування.
Редагування розглядається як синтез операцій контролю та виправлення, приведення тексту у відповідність із нормами. Подано опис норм редагування, методи контролю й виправлення помилок. Розглянуто методи комп’ютеризації процесу редагування.
Рецензент: доц. кафедри документознавства
та інформаційної діяльності ІФНТУНГ Н.Ф. Будуйкевич
Голова навчально- методичного об’єднання
спеціальності „Документознавство та
інформаційна діяльність” Д.І.Дзвінчук
Завідувач кафедри документознавства
та інформаційної діяльності Б.П.П’ятничко
Член експертно-рецензійної комісії
університету В.І.Криштопа
Нормоконтролер О.Г.Гургула
Коректор Н.Ф.Будуйкевич
Заступник директора НТБ
по комп’ютеризації В.В.Бабійчук
Дане видання – власність ІФНТУНГ.
Забороняється тиражування та розповсюдження
[1] Партико З. В.Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2001. – 416 с. (с.37)
[2] Конструкція видання – ідеальна форма, у якій планують друкувати видання.
Конструювання – процес утворення конструктором видання на основі видавничого оригіналу конструкції видання.
[3] Списковий метод контролю – метод контролю, під час якого компоненти повідомлення перевіряють на відповідність спискам нормативної бази (список - це вид норми, поданої в формі множини послідовно розташованих ланцюжків символів).
[4] Положеннєвий метод контролю – метод контролю, в процесі якого компоненти повідомлення перевіряють на відповідність положенням нормативної бази.
[5] Голоскевич Г. Правописний словник. 12-те вид. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Л.: 1994. 460 с.
[6] Частотний словник сучасної української художньої прози. У 2 т. – К.: Наукова думка, 1981. – Т. 2. с.387.