Ефект телебачення.

Телебачення як найпотужніший і найпопулярніший медіум допо­магає позбутися залежності від репортерів, які часто спотворюють висловлене шляхом монтажу. Мало того, телебачення дає змогу звернутися безпосередньо до глобальної аудиторії. Навіть прес-кон­ференції перших осіб дедалі більшою мірою завдяки телетрансляції стають зустрічами не з пресою, а з народом. Першим це застосував речник американського президента Дж. Кеннеді П. Селінджер, який офіційно вмотивував, що прямі теле- і радіотрансляції створять у пересічних американців уявлення співучасті у вирішенні державних справ. Із 64 прес-конференцій, проведених Дж. Кеннеді за час пере­бування в Білому домі, 63 транслювали у прямому ефірі. Ще дев'ять разів президент виступав безпосередньо з Овального кабінету. За да­ними досліджень, кожну прес-конференцію дивилися в середньому 18 мільйонів американців.

У 1995 р. Франція опинилася під світовим осудом за ядерні вип­робування в Тихому океані. Французьке керівництво, незважаючи на протести, заявляло, що продовжуватиме випробування. Однак під час візиту до США в жовтні президент Франції Ж. Шірак неспо­дівано з'явився на телеканалі СІ-еН-еН у програмі Л. Кінга і лама­ною англійською мовою оголосив, що Франція згортає випробуван­ня. Заява викликала шок у Франції. Багато хто критикував прези­дента за те, що він обрав американський медіум (і іноземну мову), щоб виголосити таке доленосне рішення. Але тверезий аналіз пока­зав, що розрахунок французького президента був цілком виправда­ний: він прагнув звернутися передусім до світової громадськості че­рез авторитетний (а програма Л. Кінга, без перебільшення, такою і є) медіум.

Про значущість телебачення свідчить поява такого феномена на міжнародній арені, як теледипломатія.

Теледипломатія — це застосування телебачення як посередника у переговорах ворогуючих сторін, коли відсутні будь-які інші тра­диційні засоби спілкування.

Першим випадком застосування теледипломатії стало захоплення у 1979 р. ісламськими радикалами персоналу американського по­сольства в Тегерані. Телебачення стало єдиним каналом, через який США та новопроголошена Ісламська Республіка Іран вели перего­вори про умови звільнення заручників.

80-ті роки позначилися сплеском тероризму. Одна з вимог теро­ристів (наприклад, під час захоплення пасажирських авіалайнерів палестинськими угрупованнями) — надати можливість для теле­візійного звернення. Експерти заговорили про те, що радикальні організації у такий спосіб використовують телебачення для популя­ризації своєї діяльності. У 1978 р. уряд Британії ухвалив спеціальний "Акт про боротьбу з тероризмом", в якому особлива увага приділя­лася телебаченню. Застосовували навіть різноманітні технічні при­йоми для зменшення пропагандистського ефекту від виступів ради­калів на телеекрані. Наприклад, лідер північноірландської партії Ш. Адамс, чиє військове крило — Ірландська республіканська ар­мія — Вело збройну боротьбу за відокремлення провінції від Бри­танії, не міг говорити власним голосом. Його переозвучували акто­ри, часто пародійного жанру, щоб викликати комічний ефект.

Теледипломатія між США та Іраном, які знову ж таки не мали жодних офіційних контактів, повторилася в січні 1998 р., коли іранський президент М. Хатамі обрав американську телекомпанію Сі-еН-еН для звернення до Америки з пропозицією розпочати куль­турний діалог між народами. Воно викликало миттєву реакцію ке­рівництва США, яке також у заявах, поширених телебаченням, під­тримало ідею відновлення зв'язків між народами.

Питання для самоконтролю

1. Які інститути становлять зовнішнє комунікаційне середовище?

2. Потреби преси.

3. Місце і значення телебачення у паблік рилейшнз.