Індивідуальна і суспільна свідомість. Структура суспільної свідомості

Свідомість - не тільки явище індивідуальної психіки людини. Свідомість в широкому значенні - це вся сукупність духовної творчості людей у єдності індивідуальної і суспільної свідомості.

Індивідуальна свідомість- це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму - суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються та існують у соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди виявляється в суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює своє буття в формі міфологічної свідомості, в іншому - філософської, наукової, у третьому - художньої, релігійної тощо. Свідомості як такої, незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує.

Суспільна свідомістьі є існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об'єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування. Вона втілюється в різноманітні об'єктивні форми духовної культури людства - в мову, в науку, філософію, в мистецтво, в політику і право, мораль, релігію і міфи, в народну мудрість, у соціальні норми і уявлення соціальних груп, націй, людства в цілому. Всі ці елементи духовного світу людини існують відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, вони відносно самостійні, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління.

Кожен індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості. Залучення людини до світу людської культури не є автоматичним. Воно визначається не тільки суспільним середовищем, певною епохою, даним суспільством, етносом, соціальним співтовариством, до якого належить індивід, але і його особистими зусиллями, внутрішньою роботою, власними смаками, моральною позицією.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних здобутків минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.

Структура суспільної свідомостімістить у собі різноманітні рівні, сфери і форми.

• Рівні суспільної свідомості(емпіричний і теоретичний) вирізняють за їх пізнавальними можливостями та за особливостями відображення буття.

Емпіричний рівеньсуспільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто емпіричну свідомість називають буденною свідомістюабо здоровим глуздом.Буденна свідомість формується стихійно в процесі безпосереднього життя. Вона включає в себе накопичені за віки емпіричний досвід, знання, норми та зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнена і несистематизована система уявлень і знань про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення.

Теоретична свідомістьвиходить за межі повсякденності. Це - систематизована, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. На теоретичному рівні свідомості відбувається уза гальнення досвіду практичного життя людей. Знання на цьому рі вні відрізняються послідовністю, логічністю, потребують теоретич ного обґрунтування і доказу, а також пов'язані з філософсько- світоглядними принципами і настановами.

- • Сфери суспільної свідомості(сфера соціальної психології і сфера ідеології) пов'язані вже не з пізнанням, а з оцінкою дійсності. Це соціальне бачення буття, його оцінка з позиції певної соціальної групи або суспільства в цілому. Тому можна говорити про особливості національної, класової психології або ідеології, про психологію і ідеологію релігійних груп і т.ін.

- Суспільна психологіяохоплює всю різноманітність почуттєвих станів суспільства - релігійних, моральних, естетичних, стани симпатії і антипатії, страху, відчаю, незадоволеності, надії, згоди і конфронтації. В ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства в цілому. Проявами соціальної психології є громадська думка, традиції, звичаї, чутки, мода. Суспільна психологія пов'язана з буденною свідомістю, з її емпіричним рівнем. Але пізнання не є тут основною функцією. Головна функція соціальної психології - консолідувати людей, регулювати суспільне життя за допомогою спільних почуттів, цінностей, єдиних прийнятих стандартів або норм поведінки тощо.

- Ідеологія,як і соціальна психологія, направлена на регуляцію суспільних відносин. На відміну від соціальної психології, ідеологія є впорядкованою і теоретично оформленою системою, тобто в пізнавальному плані тісно пов'язана з теоретичним рівнем свідомості.

Традиційно ідеологію вважали теоретичною формою вираження і захисту соціально-класових інтересів. Дійсно, певному класу або соціальному співтовариству властиві свої цінності і інтереси. Ідеологія прагне в систематизованій і обґрунтованій формі представити часткові, приватні інтереси, що притаманні лише певному класу або соціальній групі, як спільні, загальнолюдські.

Якщо соціальна психологія є їх безпосереднім і стихійно сформованим виразом, то ідеологія створюється цілеспрямовано, певними групами людей (ідеологами). Кожна впливова соціальна група або клас намагається захистити за допомогою ідеології свої власні інтереси, виправдати їх, протиставити їх інтересам інших співтовариств. Разом з тим, ідеологія вимушена відобразити і загальний інтерес всіх членів суспільства (інакше вона буде відразу ж відкинута суспільством). Тому ідеологія служить не тільки приватним інтересам певного класу або групи, але і суспільству в цілому. Ідеологія забезпечує інтеграцію суспільства, його нормальне функціонування. Вона організовує, консолідує соціальні сили, стимулює і направляє соціальну активність членів суспільства.

Сьогодні існує поняття «масової ідеології», яке протиставляється вузькокласовому розумінню ідеології. Жорстка державна ідеологія, на відміну від масової ідеології, - показник слабкості держави, нерозвиненості в ній правових відносин, громадянського суспільства. Проте не потрібно забувати про негативний вплив будь-якої (класової чи масової) ідеології на свідомість індивіда. Свідоме ставлення до життя, свобода індивіда потребують власних, особистих зусиль розуміння існуючого, усвідомлення сенсу своїх вчинків, суспільних подій.

Ідеологія ж продукує і пропонує готові для споживання смисли і значення. Вона нав'язує, рекламує і пропагує масові стереотипи, пануючі упередження, уніфіковані колективні думки і розповсюджені переконання. Тим самим ідеологія завжди готова зняти з індивіда тягар відповідальності за самостійний вибір, позбавити його свободи мислення і діяльності. Тому ідеологізація сприймається особистістю як несвобода, як позбавлення права самостійно мислити, як маніпулювання власною свідомістю з боку суспільства та його масової культури.

Форми суспільної свідомості(мораль, право, релігія, мистецтво, філософія та ін.) - це і форми пізнання дійсності, і, разом з тим, форми усвідомлення і оцінки людиною себе і світу. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.

- Міфологія- історично перша, ще нерозчленована форма свідомості. Немає жодного народу в світі, який би не мав своєї міфологічної системи. Міфологія є своєрідним початком людської духовності, в синкретичному, нерозчленованому вигляді вона містила зародок всіх майбутніх форм і способів духовного освоєння світу. З розподілом праці на фізичну і духовну (це трапилося в період виникнення класового суспільства) відбулася диференціація міфологічної свідомості: виникли мораль, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість, наука.

- Наукаяк форма суспільної свідомості спрямована на відображення об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і соціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною цінністю її є істина. Наука має теоретичний і емпіричний (експериментально-досвідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально розроблену систему наукових методів пізнання і доведення знань. Як соціальний інститут наука оформлюється у XVII-XVIH століттях. За своїми видами наука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознавство.

- Естетична (художня) свідомістьспрямована на пробудження людини до творчості, на піднесення людської чуттєвості. Вона відображає дійсність у формі художніх образів. Основною цінністю художнього відношення до дійсності є краса як символічно-чуттєве відображення реальності, як прояв доцільності і досконалості певного явища, його відповідності ідеалу, як відповідність художньої форми змісту. Професійною формою естетичної свідомості і певним соціальним інститутом є мистецтво.

- Мистецтвоє особливою формою суспільної свідомості і духовної діяльності, специфіка якої полягає у відображенні дійсності за допомогою художніх образів. У процесі художньої творчості естетичні уявлення втілюються за допомогою різних матеріальних засобів (фарбами, звуками, словами і т.ін.) і стають витворами мистецтва.

- Політична свідомістьє сукупністю ідей, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості. Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридичний закон.

- Правова свідомістьрегулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи зі сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і дотриманням відповідних обов'язків.

- Моральна свідомістьє сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм -вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільним і власним усвідомленням добра і зла. Моральна свідомість, як і право, спрямована на впорядкування суспільних відносин. Право регулює лише найважливіші з погляду держави відносини. Інші регулюються мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять у мораль). Вимоги моралі підтримуються не державою з її інституціями, а громадською думкою, владою звичаїв, сталими нормами, цінностями суспільства і окремих соціальних груп. Мораль контролює людську поведінку, спираючись на зовнішній і внутрішній контроль. Суспільна мораль -це зовнішній контроль, це ті вимоги, які індивід повинен виконувати через соціальний обов'язок. Існує також внутрішній контроль - моральність особистості як прояв духовної свободи. Моральність заснована не на зовнішніх вимогах суспільства, а на внутрішньому «законі» - законі совісті, на моральних принципах, на почутті справедливості, співпереживання, любові, обов'язку, на почутті власної гідності, на особистому переживанні і усвідомленні добра і зла.

- Філософіяспрямована на усвідомлення граничних основ людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини з світовим універсумом. Філософія є теоретичною формою усвідомлення проблем людського існування.

- Релігія,спираючись перш за все не на знання, а на релігійну віру, указує на духовні завдання людини і на практичні шляхи досягнення спасіння. Вона дає духовні орієнтири для подолання людиною своєї скінченності, для досягнення безсмертя.