Київ НУХТ 2008

ПРЕДМЕТ, МЕТА І ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ,

ЇЇ МІСЦЕ ТА РОЛЬ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Предмет навчальної дисципліниохоплює основні об’єкти, на які має бути спрямована пізнавальна діяльність студентів у процесі вивчення цієї дисципліни.

Мета навчальної дисципліни в узагальненому вигляді відображає те, до чого прагнуть у процесі її вивчення.

Завдання (цілі) навчальної дисципліни – це ті компетенції, тобто знання, уміння і навички, які повинні набути студенти.

Предметом навчальної дисципліни “Університетська освіта” є: нормативна документація, що регламентує освітню діяльність університету; кваліфікаційні вимоги до фахівців з вищою освітою; вимоги до навчальної роботи студентів, їх права і обов’язки; правила, методи та прийоми формування загальнопізнавальних умінь і навичок навчальної діяльності студентів, мотиви, стимули, умови та способи її активізації.

Мета даної навчальної дисципліни – підготовка студентів до навчання в університеті в сучасних умовах, отримання ними знань щодо структури, змісту, організації та особливостей розвитку вищої освіти України, а також знань і умінь з планування та організації навчальної діяльності.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати:

принципи державної політики у галузі вищої освіти та шляхи її реалізації;

структуру вищої освіти;

складові стандартів вищої освіти та їх визначення;

види документів про вищу освіту;

складові системи вищої освіти та рівні управління нею;

поняття щодо ліцензування та акредитації напрямів підготовки фахівців і спеціальностей;

особливості розвитку вищої освіти України в умовах входження у загальноєвропейський освітній і науковий простір;

коротку історію створення та розвитку НУХТ;

мету та завдання діяльності університету, його основні структурні підрозділи;

систему управління університетом;

правила внутрішнього розпорядку в університеті та студентському гуртожитку, права та обов’язки студента;

основні посади науково-педагогічних працівників;

функції навчальної діяльності, поняття про нормативні документи, що визначають організацію навчального процесу;

порядок організації навчального процесу, особливості організації навчання за кредитно-модульною системою;

форми організації навчального процесу;

поняття про науково-дослідну роботу студентів;

групи та окремі складові загальнопізнавальних умінь і навичок навчальної діяльності студентів;

правила користування науково-технічною бібліотекою університету, порядок пошуку інформації про літературу, її читання та ведення записів;

порядок підготовки до публічного виступу, участі у дискусії;

визначення та види лекцій, порядок конспектування лекцій та їх доопрацювання;

завдання лабораторних робіт, мету та форми проведення практичних і семінарських занять;

призначення консультацій, їх види;

види самостійної роботи студентів (СРС) та особливості їх організації, порядок планування СРС;

загальні правила планування студентами своєї навчальної діяльності;

поняття та види контролю навчальної діяльності студентів, форми і методи поточного та підсумкового контролю;

мотиви навчання та їх класифікацію, методи та прийоми мотивації й стимулювання навчальної діяльності студентів;

складові зовнішніх і внутрішніх умов навчальної діяльності студентів;

організаційні, матеріальні, психологічні та гігієнічні умови ефективної розумової діяльності;

способи підвищення продуктивності навчальної діяльності, розвитку пам’яті.

На основі отриманих знань студенти повинні уміти:

користуватися каталогами науково-технічної бібліотеки університету;

проводити інформаційний пошук, опрацьовувати навчальну і наукову літературу, вести записи прочитаного;

готуватися до публічного виступу та брати участь у дискусії;

слухати лектора та вести конспект лекцій;

планувати свою самостійну навчальну роботу, готуватись до аудиторних занять, поточного та підсумкового контролю знань;

дотримуватись належних психологічних та гігієнічних умов організації навчальної діяльності;

використовувати на практиці способи підвищення продуктивності навчальної діяльності.

Отримані студентами знання та уміння будуть використані в подальшому при вивченні загальнонаукових, соціогуманітарних, загальноінженерних і фахових дисциплін, дозволять їм розвинути навички самостійного й ефективного навчання в університеті.

Навчальна дисципліна “Університетська освіта” вивчається на першому курсі (І чверть). Загальний обсяг дисципліни – 36 годин, у тому числі 16 годин лекцій. Підсумкова форма контролю – залік.

Тема 1

ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ

Освіта – основа розвитку особистості. Співвідношення основних категорій: освіта, навчання, виховання і розвиток особистості студента

Освіта– сукупність або рівень (ступінь) знань, здобутих у процесі навчання. Під освітою також може розумітися система закладів та установ, що надають освітні послуги.

Вища освіта – рівень освіти, який здобуває особа у вищому навчальному закладі (ВНЗ) в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Навчання студента – цілеспрямована, заздалегідь спроектована дидактична^* взаємодія, в процесі якої здійснюється освіта, виховання й розвиток студента, засвоюються окремі сторони соціального досвіду, в т.ч. досвіду професійної діяльності й наукового пізнання. Воно характеризується спільною діяльністю викладача й студента, метою якого є розвиток особливості останнього, засвоєння знань, формування умінь і навичок, тобто основи конкретної професійної діяльності майбутнього фахівця. Діяльність викладача і студента є взаємозалежними.

Виховання – цілеспрямований, систематичний і планомірний процес взаємовпливу на людину та взаємодії з нею з метою формування в неї певних особистісних якостей.

Виховний процес у ВНЗ спрямований на розвиток у кожного студента загальнолюдських цінностей, ствердження самоорганізації та особистої відповідальності, формування таких моральних якостей як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива.

Розвиток особистості студента – процес формування особистості майбутнього фахівця як результат його професійного навчання і виховання. Це якісні зміни в структурі особистості студента, насамперед у його самосвідомості, професійному самовизначенні й самоствердженні.

Професійна самосвідомість студента – усвідомлення студентом себе як майбутнього фахівця, здатність адекватно оцінювати рівень сформованості професійно важливих якостей, свої досягнення, невдачі й помилки в професійній діяльності. Це психологічний показник успішності професійного розвитку його особистості, формування відповідального ставлення до майбутньої роботи.

Професійне самовизначення – процес і результат прийняття людиною рішення про вибір майбутньої трудової діяльності: ким стати, до якої соціальної професійної групи належати, де та з ким працювати.

Професійне самоствердження студента – потреба й прагнення відповідати професійним вимогам і суб’єктивному професійному ідеалу, реалізувати свої можливості та досягти певних результатів у навчально-професійній діяльності, отримати

__

* Дидактика – частина педагогіки, теорія освіти й навчання, що обґрунтовує і розкриває зміст освіти, методи і організаційні форми навчання, дидактичний – навчальний.

соціальне визнання.

Людина взаємодіє з дійсністю на різних рівнях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях “особистість” та “індивідуальність”.

Поняття “особистість” характеризує людину як суспільну істоту. Це стійка система соціально значимих якостей людини, сформованих у спільній діяльності та спілкуванні з іншими людьми, тобто в результаті включення в різні спільності (сім’я, школа, університет, трудовий колектив тощо). Таким чином, особистість – це соціальна якість людини, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості називають соціалізацією особистості.

Поняттям “індивідуальність” визначається своєрідністю природного і соціального, психіки і особистості людини, яке проявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб та інтересів, якостей пізнавальних і емоціонально-вольових процесів.

Таким чином, поняття “особистість” тісно пов’язане з поняттям “індивідуальність”, але не тотожне йому.

Суттєвими характеристиками особистості є:

стійкість, яка полягає в послідовності та передбачуваності поведінки особистості, закономірностей її вчинків;

цілісність обумовлена існуванням стійкого зв’язку і тісною взаємодією усіх сторін особистості;

активність, яка проявляється у бажанні особистості постійно розширяти сферу своєї діяльності, не лише пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.

Введення поняття “особистість” дозволяє характеризувати людину як суспільний індивідуум, суб’єкт і об’єкт соціальних відносин.

Найважливішим чинником і умовою формування особистості є її діяльність.

Діяльність – форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння та розвитку існуючої в певних конкретно-історичних умовах культури. Діяльність неможлива без людської активності та доцільності.

Діяльність містить внутрішню (психічну) та зовнішню (фізичну) компоненти. При цьому у різних видах діяльності їх співвідношення змінюються, але провідна роль завжди належить внутрішній компоненті, вмінню діяти “в розумі”.

Структурними елементами діяльності є ціль, мотив, дія. Розрізняють такі види діяльності людини:

навчання – це діяльність людини, в якій наперед і свідомо ставлять мету, заздалегідь визначають зміст, форми і методи навчальної діяльності, що мають найкраще забезпечити засвоєння тими, хто вчиться, знань, умінь і навичок, формування здібностей;

праця – діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Праця – це вирішальна умова формування особистості, її розумових і моральних якостей, фізичної сили, витривалості тощо;

гра – це діяльність в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій.

Будь-який вид діяльності людини неможливий без спілкування людей.

Спілкування – це процес встановлення контактів між людьми, діяльність, яка полягає в обміні інформацією між ними. Кожен вид діяльності не може реалізуватися без обміну інформацією. В результаті спілкування виробляється єдина стратегія взаємодії, сприйняття і розуміння один одного.

Освіта відіграє провідну роль в розвитку особистості, однак вона визначає лише тенденції щодо її розвитку, який може здійснюватись за різними напрямами: інституційним і напрямом самоосвіти. Інституційна освіта є цілеспрямованою і системною, а самоосвіта довільною, стохастичною. Наука про інституційну освіту називається педагогікою.

Отримання інституційної освіти забезпечується через навчальний (навчально-виховний) процес, який включає дві взаємопов’язані складові – навчання і виховання. І навчання, і виховання спрямовані на розвиток людини. Навчання допомагає придбати певні знання і досвід у науковій і предметній сферах, а виховання – в соціальній.

Державна політика в галузі вищої освіти

У сучасному світі значення вищої освіти як найважливішого чинника формування нової якості не тільки економіки, а й суспільства в цілому постійно зростає. Тому питання підтримки розвитку освіти і науки є глибоко соціальним й належить до пріоритетних завдань суспільного розвитку, що безпосередньо пов’язане з системою національних інтересів, підвищенням якості життя людей та національної безпеки. При цьому вища школа не повинна бути дзеркалом суспільних та економічних негараздів, а швидше інструментом їх усунення, вікном у майбутнє.

Тому освітня політика – це найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного й науково-технічного розвитку, зростання рівня культури.

Під державною політикою у галузі вищої освіти слід розуміти діяльність держави в особі її органів та їхніх посадових осіб, спрямовану на забезпечення ефективного функціонування та розвиток системи вищої освіти.

Державну політику у галузі вищої освіти визначає Верховна рада України, яка встановлює вихідні, принципові положення щодо визначення структури, основних напрямів функціонування та розвитку вищої освіти прийняттям відповідних законів і постанов.

Кабінет Міністрів України через МОН забезпечує проведення державної політики у галузі вищої освіти, у тому числі у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти, забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту, розроблення і реалізацію відповідних загальнодержавних та інших програм, заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти.

Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюють МОН України, ВАК України, органи місцевих державних адміністрацій та влади Автономної республіки Крим, власники приватних ВНЗ.

Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на таких принципах:

доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти, Європейський простір вищої освіти за умови збереження та розвитку досягнень і традицій української вищої школи;

наступності процесу здобуття вищої освіти;

державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

гласності під час формування структури і обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом:

збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

розширення можливостей для здобуття вищої освіти, освіти впродовж життя;

розширення автономії вищих навчальних закладів та їх академічної свободи;

створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти;

забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг і соціальних гарантій;

створення умов для навчання осіб з обмеженою працездатністю.

Нинішній стан освіти, її зміст і структура, матеріальна база, організаційно-економічні та управлінські механізми, статус працівників освітніх закладів далеко не повною мірою відповідають сучасним потребам розвитку країни, запитам особистості суспільства й держави. Тому першочерговими кроками на шляху розвитку вищої освіти України є:

формування державного замовлення відповідно до потреб суспільства та забезпечення його фінансування з державного бюджету;

розширення автономії вищих навчальних закладів і демократизація їх внутрішнього життя;

адаптація системи української вищої школи до європейських стандартів і вимог Болонського процесу, за умови збереження кращих досягнень національної освіти, забезпечення сумісності навчальних планів і програм у межах України з іншими країнами Європи;

посилення державного контролю за якістю освітнього процесу;

забезпечення реалізації пріоритетного права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів державного бюджету обдарованих дітей із малозабезпечених сімей тощо.

Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту. Післядипломна освіта

До структури* вищої освіти входять освітньо-кваліфікаційні та освітньо-науковий рівні вищої освіти.

Освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; магістр. Освітньо-науковий рівень – доктор філософії.

Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетенції для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобути повну загальну середню освіту.

___________

* Структура – взаєморозміщення та взаємозв’язок складових частин цілого, будова

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетенції для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра може також здобуватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетенції для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності або ж первинних посад наукових і науково-педагогічних працівників.

Доктор філософії (за галуззю знань) – освітньо-науковий рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня магістра і передбачає засвоєння особою відповідної освітньо-наукової програми набуття навичок володіння методологією й методикою дослідницької роботи, проведення наукових досліджень, отримання наукових результатів, які мають суттєву наукову новизну та практичне значення, їх опублікування у наукових виданнях і публічний захист дисертації. Нормативний термін навчання доктора філософії – чотири роки.

У вищих навчальних закладах підготовка фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за напрямами і спеціальностями.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особами вищої освіти за певними освітньо-кваліфікаційними та освітньо-науковими рівнями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії.

Післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для неперервності освіти і включає спеціалізацію та розширення профілю.

Спеціалізація – набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості в межах спеціальності.

Розширення профілю – набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності.

Зміст і стандарти вищої освіти

Зміст вищої освіти зумовлюється суспільними вимогами до рівня кадрів з вищою освітою і визначається стандартами вищої освіти для освітньо-кваліфікаційних та освітньо-наукових рівнів з напрямів і спеціальностей.

Переліки напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно: бакалавра, а також молодшого спеціаліста і магістра, є нормативно-правовими актами організації вищої освіти і містять найменування галузей освіти, напрямів (для бакалавра), а також напрямів і спеціальностей (для молодших спеціалістів і магістрів). Такі переліки затверджує Кабінет Міністрів України за поданням МОН.

Стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають вимоги до освітньо-кваліфікаційного або освітньо-наукового рівня випускника ВНЗ, змісту освіти, термінів навчання і засобів діагностики якості освіти відповідного напряму і спеціальності.

До стандартів вищої освіти входять:

освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики;

освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми;

засоби діагностики якості освіти.

Освітньо-кваліфікаційна (освітньо-наукова) характеристика визначає цілі освітньої та професійної підготовки випускника ВНЗ, його компетентності, інші соціально важливі якості, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації, а також місце випускника в структурі галузей економіки держави.

Освітньо-професійна (освітньо-наукова) програма визначає нормативний зміст підготовки кадрів з вищою освітою та нормативний термін навчання за певним напрямом (спеціальністю) відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня і містить:

перелік навчальних дисциплін, обсяг часу, відведеного для їх вивчення, форми підсумкового контролю;

програми навчальних дисциплін;

нормативний термін навчання.

Засоби діагностики якості освіти визначають стандартизовані методики та системи формалізованих завдань, призначені для оцінювання досягнутого студентами рівня сформованості компетенції (знань, умінь і навичок), професійних, світоглядних та громадських якостей і використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти.

Освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми, засоби діагностики якості вищої освіти розробляються з кожного напряму (спеціальності) для відповідних освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів.

Стандарт вищої освіти містить державну компоненту та компоненту ВНЗ.

Державна компонента включає:

освітньо-кваліфікаційну (освітньо-наукову) характеристику;

освітньо-професійну (освітньо-наукову) програму в частині переліку нормативних навчальних дисциплін, обсягу часу, відведеного на їх вивчення, форми підсумкового контролю, програм нормативних навчальних дисциплін і терміну навчання;

засоби діагностики якості вищої освіти в частині нормативних навчальних дисциплін.

Компонента вищого навчального закладу містить:

варіативну складову освітньо-професійної (освітньо-наукової) програми в частині переліку варіативних навчальних дисциплін, обсягу часу, відведеного на їх вивчення, та форми підсумкового контролю;

засоби діагностики якості вищої освіти в частині варіативних навчальних дисциплін.

Варіативні навчальні дисципліни визначаються ВНЗ з урахуванням спеціалізацій, напрямів і спеціальностей, наукових і науково-технічних досягнень ВНЗ, а також з метою задоволення освітніх і професійних потреб осіб, що навчаються, замовників освітніх послуг, ринку праці.

Система вищої освіти та управління нею.

Ліцензування та акредитація напрямів підготовки фахівців і спеціальностей

Систему вищої освіти України складають ВНЗ державної, комунальної та приватної форм власності, а також інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти.

Мережа ВНЗ України налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності, зокрема: 351 ВНЗ III – IV рівнів акредитації та 553 – І–ІІ рівнів акредитації. До державної та комунальної форм власності належать 236 навчальних закладів III–IV рівнів акредитації та навчальних закладів І і ІІ рівнів акредитації 466 приватної форми власності – 115 навчальних закладів III–IV рівнів акредитації та 87 – І–ІІ рівнів акредитації.

За роки незалежності України кількість ВНЗ III – IV рівнів акредитації зросла з 156 до 351.

Нинішня система ВНЗ, їх структура потребують кардинального перегляду. До основних недоліків цієї системи слід віднести:

дублювання підготовки з ряду напрямів і спеціальностей у межах регіонів;

ВНЗ державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам і відомствам, що суттєво ускладнює управління ними;

реальні наукові дослідження проводяться лише у 164 з 351 ВНЗ;

нині нараховується 1005 відокремлених структурних підрозділів, в більшості з яких не забезпечується належний рівень надання освітніх послуг.

Освітню діяльність на території України здійснюють ВНЗ на підставі ліцензій на освітню діяльність і сертифікатів про акредитацію, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування – процедура визнання спроможності ВНЗ певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації відповідно до вимог стандартів вищої освіти, відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитація– процедура надання ВНЗ певного типу права проводити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Болонський процес та його принципи

Болонський процес дістав назву від назви університету в італійському місті Болонья, де у червні 1999 р. було започатковано ініціативу щодо формування єдиного освітнього і наукового європейського простору та розроблення єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах всього континенту. Міністри освіти 29 країн від імені своїх урядів в Болоньї підписали документ, який назвали «Булонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти й домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільність громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. У травні 2005 р. на четвертому самміті Болонського процесу в м. Бергені (Норвегія) до нього приєдналася Україна.

Болонський процес є добровільним, відкритим, поступовим і ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури, не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн.

Освітні принципи Болонського процесу включають:

запровадження ступеневої структури вищої освіти, тобто освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «магістр» та освітньо-наукового рівня «доктор філософії» (в Україні та ряді країн Європи зберігається також освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст»);

запровадження європейської кредитно-трансферної системи (ECTS);

прийняття узгодженого додатка до диплома європейського зразка;

забезпечення освіти протягом усього життя (післядипломне навчання тощо);

європейська співпраця в галузі гарантії якості освіти (незалежна система ліцензування і акредитації, державні стандарти вищої освіти, переліки напрямів і спеціальностей, за якими готують фахівців);

підвищення мобільності студентів і викладачів (вільне пересування між ВНЗ і державами);

можливість працевлаштування в країнах Європи;

інтеграція в європейський інформаційний простір;

впровадження нових технологій навчання, у тому числі інформаційних, дистанційного навчання.

Тема 2

НУХТ – ПРОВІДНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

З ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ХАРЧОВОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Коротка історія створення та розвитку університету

(дивись додаток до тексту лекції 2)

Мета та завдання діяльності університету

Метою діяльності університету є підготовка фахівців для потреб України, забезпечення умов, необхідних для отримання студентами вищої освіти.

Головними завданнями університету є:

здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців певних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам освіти;

здійснення наукової, науково-технічної, культурно-виховної, господарської, спортивної та оздоровчої діяльності;

забезпечення виконання держзамовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація;

вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників (з прийняттям нової редакції Закону “Про вищу освіту” передбачається обов’язкове працевлаштування випускників, підготовка яких здійснюється за держзамовленням);

забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання студентів у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України.

З урахуванням загальнодержавного і міжнародного визнання результатів діяльності нашого університету, вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки Указом Президента України № 216 від 25 березня 2002 р. йому надано статус національного.

Університет діє на підставі власного Статуту, який містить:

загальну частину (найменування, місцезнаходження, дату прийняття рішення про створення, основні напрями діяльності, головні завдання, перелік структурних підрозділів);

права та обов’язки МОН України, який здійснює управління університетом;

обсяг цивільної правоздатності університету (права і обов’язки НУХТ, права та обов’язки педагогічних і науково-педагогічних працівників та студентів);

принципи та органи управління університетом, їх функції, права й обов’язки ректора;

порядок створення та функції органів громадського самоврядування;

обсяг основних засобів (розмір статутного фонду);

джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна університету;

порядок звітності, контролю за здійсненням фінансово-господарської діяльності;

концепція освітньої діяльності;

порядок внесення змін до Статуту;

порядок реорганізації та ліквідації університету.

Структурні підрозділи університету

Основними структурними підрозділами університету є кафедри, факультети, бібліотека, відокремлені освітні підрозділи.

Кафедра– базовий структурний підрозділ університету, що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однією або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради університету за умови, якщо до її складу входять не менше п’яти науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання. Керівництво кафедрою здійснює завідувач, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою університету. Кафедри поділяються на загальнонаукові, загальноінженерні, соціогуманітарні та випускові. Всього нині в університеті нараховується 43 кафедри. Для студентів, які навчаються за спеціальністю “Технологія цукристих речовин”, випусковою є кафедра технології цукру та полісахаридів. Очолює кафедру д-р техн. наук, професор Купчик М.П.

Факультет– основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ університету, що об’єднує відповідні кафедри. Факультет створюється рішенням Вченої ради університету за умови, якщо до його складу входить не менше трьох кафедр і на ньому навчається не менше 200 студентів денної форми навчання. Очолює факультет технології цукрових та м’ясо-молочних виробництв доцент Кочубей-Литвиненко Оксана Валер’янівна, заступник декана – старший викладач Пухляк Анастасія Григорівна.

До складу факультету входять чотири кафедри: технології цукру та полісахаридів; технології молока і молочних продуктів; технології м’яса, м’ясних та олієжирових продуктів; загальної та неорганічної хімії.

Відокремлений освітній підрозділ – освітній заклад, розташований поза місцем знаходженням університету.

Університет має у своєму складі також навчально-методичне управління, факультет доуніверситетської підготовки та профорієнтації, Редакційно-видавничий центр, Центр інформаційних технологій, бухгалтерію, планово-фінансовий відділ та інші структурні підрозділи.

Нині НУХТ, крім базового університету, включає навчальний комплекс, до складу якого входять: Інститут післядипломної освіти (м. Київ), Інститут післядипломної освіти (м. Одеса), заочні факультети у містах Сміла, Суми, Сімферополь, Львів, Свалява, Кам’янець-Подільський; Львівський, Полтавський заочні факультети, а також Коледж ресторанного господарства (м. Київ), Свалявський технічний коледж, Львівський державний коледж харчової та переробної промисловості, Вінницький коледж, Кам’янець-Подільський коледж харчової промисловості, Смілянський технікум харчових технологій, Сумський технікум харчової промисловості, Львівський технікум м’ясної та молочної промисловості, Полтавський технікум харчових технологій, Волинський технікум.

Створення навчального комплексу та його подальший розвиток забезпечує:

ступеневу неперервну підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями “молодший спеціаліст”, “бакалавр” і “магістр”;

формування частини контингенту студентів університету за рахунок випускників заочних факультетів, коледжів і технікумів НК;

можливість продовження навчання випускників коледжів і технікумів в НУХТ у скорочені терміни;

уніфікацію і удосконалення нормативного та методичного забезпечення навчального процесу в коледжах і технікумах, у тому числі використання інтегрованих у межах НК навчальних планів та єдиних типових програм;

залучення висококваліфікованих викладачів університету до підготовки навчальної та навчально-методичної літератури для коледжів і технікумів, надання освітнім закладам організаційної та методичної допомоги;

підготовку викладацьких кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру університету;

можливість підвищення кваліфікації викладачів НК на базі університету тощо.

Управління університетом

Управління університетом здійснюється на основі принципів:

автономії та самоврядування;

розмежування прав, повноважень і відповідальності МОН України, органів управління університетом та його структурних підрозділів;

поєднання колегіальних та єдиноначальних засад;

незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Безпосереднє управління діяльністю університету здійснює ректор, який діє в межах наданих йому повноважень. Відповідно до статуту частину своїх повноважень ректор може делегувати своїм заступникам і керівникам структурних підрозділів. Ректор видає накази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання.

Керівництво факультетом здійснює декан. Повноваження деканів регулює Положення про деканат, затверджене ректором.

Принцип колегіального управління реалізується створенням і забезпеченням діяльності колегіальних, робочих і дорадчих органів.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування університету є конференція трудового колективу. В цьому органі повинні бути представлені всі групи працівників університету, в тому числі науково-педагогічні працівники (не менш 75 % загальної чисельності делегатів) і студенти (не менше 15 % - вибірні представники від конференції студентів університету).

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:

за поданням Вченої ради університету приймає Статут НУХТ, а також вносить зміни до нього;

обирає претендента на посаду ректора університету таємним голосуванням і подає свої пропозиції до МОН України;

щорічно заслуховує звіт ректора та оцінює його діяльність;

обирає комісію з трудових спорів;

затверджує Правила внутрішнього розпорядку НУХТ тощо.

Колегіальним органом НУХТ є Вчена рада, яка створюється наказом ректора строком до семи років для вирішення основних питань діяльності університету. Вчену раду університету очолює її голова – ректор. До складу Вченої ради входять за посадами проректори, декани, учений секретар, головний бухгалтер, директор бібліотеки, а також виборні представники від загальних зборів студентів (15 % загальної чисельності складу) і виборні представники від загальних зборів трудового колективу.

До компетенції Вченої ради належать такі питання:

подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього;

ухвалення кошторису університету;

подання пропозицій ректору щодо призначення та звільнення з посад проректорів, головного бухгалтера та директора бібліотеки;

обрання на посади таємним голосуванням завідувачів кафедр і професорів;

ухвалення навчальних планів і програм навчальних дисциплін;

прийняття рішень щодо кандидатур для присвоєння вчених звань професора, доцента, старшого наукового співробітника та інші питання освітньої, наукової, міжнародної та господарсько-фінансової діяльності університету.

На рівні факультету колегіальним органом є вчена рада факультету.

Для вирішення поточних питань діяльності університету створюються робочі органи, які діють відповідно до Положень про робочі органи, затверджених наказом ректора.

Робочими органами є ректорат, деканати, приймальна комісія. Вони діють у межах своїх повноважень відповідно до положень, затверджених ректором.

Дорадчими органами університету є Науково-методична рада, Науково-технічна рада, Рада з виховної роботи, Рада Навчального комплексу університету.

Студентське самоврядування університету

Студентське самоврядування університету – це право та реальна здатність студентів, гарантовані державою, безпосередньо або через відповідні представницькі органи вирішувати питання, віднесені до їх повноважень.

Студентське самоврядування здійснюється на громадських засадах на рівнях академічної групи, курсу, факультету, гуртожитку, університету. Академічна група є первинним рівнем студентського самоврядування, а загальна конференція студентів університету – вищим керівним органом. Повноваження органів студентського самоврядування на кожному рівні визначаються Положенням про студентське самоврядування в НУХТ.

Основними завданнями студентського самоврядування є:

ознайомлення студентів з їх правами та обов’язками;

представництво та захист своїх законних інтересів і законних інтересів своїх членів;

сприяння підвищенню якості вищої освіти;

сприяння виконанню студентами своїх обов’язків;

сприяння вихованню студентів у дусі українського патріотизму;

сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;

сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами;

організація співробітництва зі студентами інших ВНЗ і молодіжними організаціями;

сприяння працевлаштуванню випускників;

сприяння вихованню студентів, організація пропаганди здорового способу життя тощо.

Студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, курсу, факультету, гуртожитку, університету. Вищим керівним органом студентського самоврядування університету є конференція студентів НУХТ. Органами студентського самоврядування є ради студентського самоврядування на рівні групи, факультету, університету.

Студентське самоврядування є важливим чинником розвитку і модернізації вищої школи, вироблення у майбутніх керівників навичок управлінської та організаційної роботи.

Правила внутрішнього розпорядку в НУХТ

Правила внутрішнього розпорядку НУХТ визначають: порядок прийняття та звільнення викладачів і співробітників, їх права та обов’язки, основні обов’язки адміністрації університету, робочий час і порядок його використання працівниками, форми їх заохочення за успіхи у праці, види стягнень за порушення трудової дисципліни, навчальний розпорядок в університеті; права та обов’язки студентів, правила підтримання порядку у приміщеннях університету.

Правила внутрішнього розпорядку в студентських гуртожитках НУХТ

(наведено у додатку до тексту даної лекції).

Права та обов’язки студентів

Студентом вищого навчального закладу є особа, яка в установленому порядку зарахована до ВНЗ і навчається за денною, вечірньою, заочною або дистанційною формами навчання з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Студентам безкоштовно видаються студентські квитки та залікові книжки встановленого зразка.

Студентам надано право на:

вибір форми навчання;

здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня;

участь в управлінні університетом в межах, установлених чинним законодавством і Статутом НУХТ;

безпечні та нешкідливі умови навчання, побуту і праці;

трудову діяльність у позанавчальний час;

користування навчальною, спортивною, оздоровчою базами та інформаційними ресурсами університету;

участь у наукових дослідженнях, конференціях, виставках, конкурсах, подання своїх робіт для публікації, у тому числі у виданнях університету;

участь в об’єднаннях громадян;

участь у формуванні індивідуального навчального плану;

забезпечення стипендіями, гуртожитками у порядку, встановленому чинним законодавством;

одержання матеріальної допомоги згідно чинного законодавства;

моральне і матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній та громадській роботі;

безкоштовне користуванням бібліотекою, медичним пунктом;

канікулярну відпустку тривалістю не менше 8 тижнів;

перерву у навчанні у зв’язку з обставинами, які унеможливлюють виконання навчального плану (за станом здоров’я, призовом на строкову службу в разі втрати права на відстрочку від неї тощо);

перехід з платного навчання на безкоштовне у порядку, передбаченому статутом університету, тощо.

Студенти зобов’язані:

додержуватись чинного законодавства України, статуту та правил внутрішнього розпорядку НУХТ, етичних норм;

виконувати графік навчального процесу;

систематично й глибоко оволодівати знаннями, вміннями, практичними навичками, підвищувати загальний культурний рівень;

відповідально, сумлінно й творчо ставитися до виконання навчальних завдань;

відвідувати навчальні заняття;

дбайливо ставитися до майна університету;

берегти студентські документи.

Студенти, які навчаються за денною формою навчання і отримують освіту за рахунок державного бюджету, забезпечуються стипендіями у порядку та розмірі, встановленими Постановою Кабінету Міністрів України.

Розмір окремих видів стипендії з 1 вересня 2008 р. складає:

мінімальна – 530 грн.

чорнобильська – 700 грн.

максимальна – 590 грн.

іменна – 615 грн.

стипендія Президента – 1000 грн.

стипендія Верховної Ради – 638 грн. 40 коп.

стипендія Кабінету Міністрів – 850 грн.

соціальна стипендія для дітей-сиріт – 1060 грн.

Науково-педагогічні працівники та їх основні посади

Науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у ВНЗ ІІІ і ІV рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Посади науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи, які мають повну вищу освіту та, як правило, наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Основними посадами науково-педагогічних працівників є:

ректор; перший проректор; проректор; директор інституту післядипломної освіти; декан; заступник декана; завідувач кафедри; професор; доцент; старший викладач; викладач; асистент.

Історія створення та розвитку цукрової промисловості України

(дивись додаток до тексту лекції)

Тема 3

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Навчально-виховний процес. Функції навчальної діяльності студентів

Навчально-виховний процес у ВНЗ – це система науково-обґрунтованих організаційних, методичних і дидактичних заходів, спрямованих на здобуття студентами компетенції (знань, умінь і навичок) за освітньо-професійною програмою підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня, а також їх інтелектуальний, моральний, духовний, естетичний і фізичний розвиток.

Компетенція – знання, уміння та навички, що характеризують здатність студента виконувати, розуміти, відображати й пізнавати те, що вимагає освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця.

Знання– система понять, суджень, уявлень, образів тощо, яка має певний обсяг та якість і є результатом процесу діяльності людини, що відображається у її свідомості.

Уміння – здатність особи виконувати конкретну діяльність, дії на основі раніше отриманих знань і досвіду. Уміння студента розглядаються як здатність застосовувати отримані в процесі навчання знання для вирішення практичних завдань.

Навички – дії особи, сформовані повторенням. Навички можна розглядати як частина умінь у вирішенні конкретних завдань, отримання яких потребує їх практичного вирішення, а за потреби - і повторення.

Навчально-виховний процес реалізується взаємообумовленою і взаємозалежною діяльністю викладачів і навчальною діяльністю студентів. Навчальна діяльність студентів включає такі основні функції:

освітню, яка має на меті опанування певних знань, формування відповідних вмінь і навичок, розширення світогляду студентів. З огляду на те, що знання дуже рухомі, безперервно старіють і водночас оновлюються, виникає об’єктивна потреба в постійній копіткій і результативній навчальній роботі. Крім того, існують і певні вимоги до знань – повнота, системність, усвідомленість, дієвість;

виховну, яка передбачає формування свідомості, духовних, моральних, трудових, естетичних уявлень, таких якостей, як воля, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість, утвердження поглядів та ідей тощо;

розвивальну, спрямовану на подальший розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь студента, його самовдосконалення.

Навчальна робота студентів лише тоді високоефективна, коли забезпечені такі основні чинники:

теоретична підготовленість студентів до застосування наявних знань для виконання навчальних завдань;

практична готовність студентів до навчальної творчої роботи, яка оцінюється ступенем набуття ними певних загальнопізнавальних умінь і навичок, необхідних для опанування знань, уміння планувати та організовувати свою навчальну діяльність;

психологічна готовність студентів, яка передбачає, в першу чергу, наявність мотивів (стимулів) для виконання навчальних завдань. Щоб поставлене перед студентом завдання збудило його розумову чи практичну діяльність, воно має бути ним сприйняте. Внутрішнє прийняття завдання починається з актуалізації мотиву, що спонукає студента до його виконання, а відповідно - і до організації своєї роботи. Суттєвим елементом психологічної готовності є також впевненість студента, яка свідчить про відсутність сумнівів у можливості виконання завдання. На психологічну готовність студента до навчальної роботи впливають і його емоційно-вольові прояви в цей період;

знання студентами методів самовиховання, уміння і бажання використовувати їх на практиці в своїй діяльності;

знання та дотримання студентами вимог і рекомендацій гігієни розумової праці;

високий рівень організації, контролю, методичного та матеріально-технічного забезпечення навчальної діяльності студентів.

Досягнення успіхів у навчанні значною мірою залежить від самих студентів.

Навчальні плани та програми навчальних дисциплін

Навчально-виховний процес регламентується чинними нормативно-правовими документами України, стандартами вищої освіти. Основними нормативними документами ВНЗ, що визначають організацію навчального процесу, є навчальний і робочий навчальний за напрямом (спеціальністю) плани і програми навчальних дисциплін.

Навчальний план – це нормативний документ ВНЗ, що регламентує навчання за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем або спеціальністю і розроблений відповідно до ОПП та структурно-логічної схеми підготовки фахівця. Він визначає графік навчального процесу, перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних занять та їх обсяг, форми контролю. Затверджується керівником ВНЗ.

Структурно-логічна схема підготовки фахівця – нормативний документ ВНЗ, що визначає логічну послідовність вивчення навчальних дисциплін певного навчального плану, а також погодження їх змісту за темами в часі.

Робочий навчальний план – це нормативний документ ВНЗ на поточний навчальний рік, що конкретизує види навчальних занять, їх обсяг, форми контролю за семестрами, чвертями тощо з урахуванням умов навчання в конкретному ВНЗ. Структура робочого навчального плану включає: вихідні дані; графік навчального процесу; бюджет часу (в тижнях); план навчального процесу (за семестрами і чвертями).

Навчальні дисципліни поділяють на нормативні та вибіркові. Нормативні навчальні дисципліни визначаються державною компонентою ОПП, дотримання їх назв та обсягів є обов’язковим для ВНЗ.

Вибіркові дисципліни визначаються компонентою ВНЗ ОПП підготовки фахівців. Сумарний обсяг нормативних дисциплін складає 50 – 60 % у загальному бюджеті часу. Компонента ВНЗ щодо змісту освіти становить 40 – 50 %, що дозволяє оперативно вносити зміни до змісту підготовки, задовольняти освітні потреби та запити студентів і роботодавців.

Усі дисципліни робочого навчального плану розподіляються за наступними циклами: гуманітарної та соціально-економічної підготовки; природничонаукової підготовки; професійної й практичної підготовки.

Навчальний план визначає навчальне навантаження студента на вивчення навчальних дисциплін в академічних годинах і в кредитах ECTS.

Кредити встановлюються для всіх навчальних дисциплін, крім фізичного виховання та інших позакредитних навчальних дисциплін (факультатив). Кредити також присвоюються за всіма іншими видами навчальної діяльності студента - практика, курсові та дипломні роботи (проекти), державна атестація. Обсяг кредиту ECTS в Україні умовно становить 36 академічних годин, а річне навчальне навантаження студента – 60 кредитів ECTS при 40 тижневому навчальному році.

Програма навчальної дисципліни – це нормативний документ ВНЗ, що визначає місце і завдання навчальної дисципліни, її обсяг та вимоги до сформованості компетенцій, перелік рекомендованої літератури, інших методичних і дидактичних матеріалів.

Програму навчальної дисципліни розробляє, як правило, викладач (викладачі), який проводить (які проводять або будуть проводити) лекційні заняття з даної навчальної дисципліни, вона погоджується в установленому порядку і затверджується ректором.

Програма навчальної дисципліни повинна містити такі складові:

предмет і мета дисципліни, її місце та роль у навчальному процесі;

цілі (завдання) навчальної дисципліни;

зміст навчальної дисципліни та види діяльності студентів;

використання інформаційних технологій;

поточний і модульний контроль навчальної роботи студентів;

підсумковий контроль знань, умінь і навичок студентів;

список рекомендованої літератури;

сторінка-вкладка змін до програми.

Додатками до програми є:

тематика індивідуальних завдань, курсових проектів (робіт);

критерії поточного і модульного контролю навчальної роботи студентів;

тести для оцінювання (діагностики) успішності навчання студентів;

критерії підсумкового оцінювання знань, умінь і навичок студентів;

екзаменаційні білети.

Програма практики – нормативний документ ВНЗ, що визначає для певного освітньо-кваліфікаційного рівня зміст і технологію проходження студентами практики, види й форми перевірки рівня отриманих ними знань, умінь і практичних навичок, вимог до звіту студента про проходження практики, виконання індивідуального завдання.

Порядок організації навчального процесу

Навчальний рік триває 12 місяців і розпочинається, як правило, 1 вересня. Згідно навчального плану він поділяється на семестри і чверті (в кожному семестрі дві чверті). Канікулярний період за навчальний рік (крім випускного курсу) становить не менше 8 тижнів.

Навчальний рік включає дні: теоретичного (аудиторного навчання, модульного контролю знань студентів, підсумкового контролю (екзаменаційної сесії), державної атестації, всіх видів практик, вихідні та святкові дні, канікули.

Тривалість навчального дня студента не більше 9 академічних годин*, навчального тижня – не більше 54 академічних годин. Тривалість навчального семестру (в тижнях) визначається навчальним планом.

_______________

*Академічна година – мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години становить 40 хвилин.

Навчальні заняття проводять за розкладом. Розклад навчальних занять складається навчально-методичним управлінням університету, погоджується з деканом факультету, першим проректором, проректором з науково-педагогічної та виховної роботи і затверджується ректором. Окремо, крім розкладу аудиторних занять і підсумкового (модульного) контролю, кафедри розробляють розклад консультацій студентів на кожну чверть, який вивішують на відповідних кафедрах і доводять до студентів викладачі.

Відвідування студентами усіх видів навчальних занять є, як правило, обов’язковим. Відмітку про відвідування занять студентами здійснює староста у журналі обліку навчальної роботи академічної групи в обов’язковому порядку. Студенту може бути встановлено індивідуальний графік навчання та (або) складання підсумкового контролю.

Нині, відповідно до вимог Болонського процесу, в університеті використовується кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП).

Мета впровадження КМСОНП – підвищення якості підготовки фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу університету.

Основні завдання КМСОНП:

адаптація системи вищої освіти України до принципів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS);

стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу – сукупність організаційно-методичних заходів, що ґрунтуються на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

Модульна технологія навчання – технологія, що передбачає навчання студентів за окремими змістовими модулями, кожен із елементів яких оцінюється в балах і враховується під час поточного та модульного контролю знань, умінь і навичок студентів.

Змістовий модуль – це логічно завершена, системно впорядкована і структурована за окремими навчальними елементами частина теоретичних знань і практичних вмінь навчальної дисципліни або практики студентів, що реалізуються відповідними формами навчального процесу протягом певного оптимального часу, визначеного на їх засвоєння.

Кредит – обсяг навчального матеріалу, який з урахуванням терміну засвоєння студентами окремих навчальних елементів (відповідно до психофізіологічних норм засвоєння за умови використання оптимальних форм, методів і засобів навчання та контролю) може бути засвоєний (в системі вищої освіти України) за 54 академічних години або 36 годин (в системі ECTS) навчального часу (сума годин всіх видів роботи студента за тиждень).

Заліковий кредит – одиниця навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів, що вимірюються у кредитах (національний кредит – 54 академічних годин, кредит ECTS – 36 академічних годин).

Форми організації навчального процесу

Відповідно до закону України “Про вищу освіту” навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється в таких ф о р м а х : навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи.

Навчальні заняття охоплюють такі види: лекція; лабораторне, практичне, семінарське заняття; консультація.

Самостійна робота студентів (СРС) – це форма навчання, за якої студент засвоює необхідні знання, набуває вмінь і навичок, навчається планомірно, систематично працювати, мислити, формує свій стиль розумової діяльності. Відмінність СРС від інших форм навчання полягає в тому, що вона передбачає здатність студента організовувати свою діяльність відповідно до поставлених завдань.

Важливість і роль СРС можна пояснити такими мотивами:

1) у межах аудиторних занять викладач не може дати студенту необхідні знання, а студент не може їх засвоїти, оскільки вони постійно змінюються та їх обсяг зростає швидкими темпами;

2) самостійна робота передбачає найбільшу різноманітність форм діяльності студента, отже забезпечує найвищий рівень засвоєння навчальних матеріалів;

3) лише самостійне опрацювання навчальних матеріалів дає знання й переконання, хоча початок цього може бути покладено на аудиторних заняттях;

4) самостійна робота є основою майбутньої самосвідомості фахівця, формує відповідні мотивації та навички самоосвіти.

Практична підготовка студентів (практика) покликана забезпечити набуття студентами практичних професійних навичок і вмінь. Основними видами практики є: ознайомча; навчальна (технологічна, переддипломна тощо).

Контрольні заходи проводять з метою встановлення рівня засвоєння студентами теоретичного матеріалу, умінь і практичних навичок, передбачених програмами навчальних дисциплін. До таких заходів належать поточний, модульний і підсумковий контроль. Поточний і модульний контроль здійснюють з метою перевірки рівня засвоєння студентом певного навчального матеріалу дисциплін, що вивчаються. Як підсумковий проводять контроль за чверть або семестр в обсязі навчального матеріалу, визначеного програмами дисциплін, що вивчались протягом чверті або семестру, в терміни, встановлені навчальним планом. Може проводитися у формі екзамену, диференційованого заліку, заліку.

Науково-дослідна робота студентів

Науково-дослідна робота студентів (НДРС) є важливою складовою їх навчальної діяльності й направлена на подальший розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь студентів.

НДРС може проводитися в період аудиторних занять (наприклад, виконання лабораторних робіт з елементами наукових досліджень), а також у позанавчальний час.

Основні форми НДРС:

участь у роботі наукових студентських гуртків і семінарів;

виконання курсових і дипломних проектів та робіт наукового характеру, а також кваліфікаційних робіт магістрів;

участь у виконанні держбюджетних та госпдоговірних робіт;

підготовка та участь у студентських олімпіадах, конкурсах, виставках, наукових конференціях тощо.

Результати виконаних студентами досліджень можуть бути подані до друку як стаття або тези доповіді, оформлені у вигляді заявки на винахід.

Організацію НДРС здійснює Рада з НДРС, що є громадським дорадчим органом при проректорові з наукової роботи, а також Рада студентського наукового товариства.

Тема 4

аудиторна робота студентів

Навчальна робота студентів в аудиторіях охоплює лекційні, лабораторні, практичні та семінарські заняття, консультації.

Лекційні заняття

Лекція – це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, за потреби, засобами наочності.

Лекція є основним видом навчальних занять і водночас методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрям, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни.

Обсяг лекційного курсу визначений навчальним планом, а його тематика – програмою відповідної навчальної дисципліни.

У вищих навчальних закладах лекції читають у відповідно обладнаних аудиторіях для однієї чи кількох академічних груп студентів професори і доценти, а, в окремих випадках, інші висококваліфіковані фахівці, які мають значний досвід наукової, науково-методичної та практичної діяльності.

Живе слово під час лекції сприяє глибшому розумінню та усвідомленню навчальної дисципліни студентами. Проте студент повинен пам’ятати, що на лекції знання передаються від лектора до слухачів не в повному обсязі. Добре вивчити певну дисципліну лише за лекційними матеріалами неможливо, але можна отримати правильні підходи до вивчення предмета, зрозуміти головне, виділити найбільш важливе.

Лекція – це творчий процес, в якому беруть участь як лектор, так і студенти. Навіть найкращий викладач не зможе прочитати повноцінну лекцію, якщо слухачі до неї не готові. Тому успіх лекції, ступінь засвоєння студентами навчального матеріалу залежить не тільки від підготовки і настрою лектора, а й від взаємозв’язку викладача і аудиторії, вміння студентів слухати викладача та фіксувати отримувану інформацію.

Слухання лекцій. До основних прийомів, які забезпечують ефективне слухання лектора належать:

установка на слухання, бажання слухати. Для того щоб почути, перш за все, треба бути уважним. Уважність виховується зібраністю, постійним тренуванням пам’яті;

прийняття відповідної робочої пози, коли тіло напружене, ледь нахилене вперед, погляд зосереджений;

стеження за логікою викладення інформації, зосередження особливої уваги на основних поняттях, принципах, законах, послідовності викладання;

упереджений і регульований характер слухового сприйняття інформації щодо її запису: записувати потрібно в той момент, коли думка сприйнята в її відносно закінченому вигляді;

використання своєї системи скорочення повторюваних термінів для прискорення записів.

Якщо у процесі слухання окремі положення, думки, т