Поняття і види доказів в цивільній справі. Належність та допустимість доказів

Вступ

 

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об’єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього на суд покладено обов’язок вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін. Така діяльність відбувається в процесі судового розгляду справи. Відповідно, предметом вивчення даної теми є важливі питання щодо визначення понять, змісту і основних ознак доказів, доказування, засобів доказування в цивільному судочинстві, класифікації доказів, їх забезпечення. Слід при цьому наголосити, що докази і доказування в цивільному судочинстві є невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі.

 

 

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Важливою передумовою ухвалення законного та обгрунтованого судового рішення є встановлення фактичних обставин справи – певного кола фактів, з якими закон пов'язує правові наслідки. Основним способом пізнання фактичних обставин справи, що підтверджують вимоги та заперечення сторін, а також інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою судових доказів, тобто судове доказування. Важливим є те, що судове доказування охоплює процесуальну діяльність всіх суб'єктів цивільного процесу, оскільки оцінка фактів і рішення у справі є результатом процесуальної діяльності не лише суду, а й інших осіб, які беруть участь у справі.

Функція суду полягає у тому, щоб у процесі розгляду і ухвалення рішення у справі досягти вірного знання про фактичні обставини, які характерні для спірних правовідносин, і точно застосувати до встановлених юридичних фактів норми матеріального права, тобто надати судовим рішенням захист суб'єктивним правам, які існували до процесу, або відмовити в такому захисті, якщо встановлена відсутність суб'єктивного права. Таким чином, первинною та найважливішою умовою правосуддя є необхідність точного встановлення судом фактичних обставин, що існували до порушення справи в суді. Між моментом розгляду і рішенням судової справи та моментом здійснення суб'єктами правовідносин юридично значущих дій існує, як правило, певна відстань у часі, з чого випливає, що суд повинен одержати знання про факти, що існували в минулому, за допомогою доказів.

При здійсненні правосуддя на суд покладається обов’язок вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін. Виникає у зв’язку з цим питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи.

Таке дослідження спрямоване на з’ясування наявності чи відсутності певних юридичних фактів (дій чи подій, що мають юридичні наслідки), з якими закон пов’язує виникнення, зміну і припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин. Дослідження джерел, що містять відомості про розшукувані юридичні факти, іменується судовим доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані називають доказами.

Поняття і основні ознаки доказів у цивільному судочинстві визначає закон. Так, доказами з цивільної справи є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК).

Тобто, доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності. Вони існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт – це інформація, за допомогою якої пізнається факт, що має значення для вирішення справи.

Докази, тобто будь-які фактичні дані (інформація), можуть бути представлені у різній формі. Так, фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, можуть бути отримані (встановлені) судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази в цивільному процесі характеризуються: змістом, процесуальною формою, встановленим процесуальним порядком.

Зміст доказів складають фактичні дані про обставини справи, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти – дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі прямого або побічного доказу.

Процесуальна форма доказів – це засоби доказування, які виступають джерелами інформації про фактичні дані. Частина 2 ст. 57 ЦПК встановлює п’ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків; показання свідків; письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів. Докази отримуються у встановленій процесуальним законом формі. Недотримання (порушення) форми отримання доказів обумовлює те, що вони при вирішенні судом справи до уваги братись не будуть. Крім того, докази мають відповідати певним вимогам, тобто мають бути належними та допустимими. Жоден доказ, який містить інформацію про предмет доказування (обставини спору), не має для суду наперед встановленої сили.

Одержання і дослідження доказової інформації і засобів доказування повинно здійснюватися в установленому законом процесуальному порядку. Тому порушення процесуального порядку одержання і дослідження доказів веде до втрати ними властивостей і значення доказів.

Отже, докази - це інформація про обставини у справі, яка одержана судом із джерел – засобів доказування. Оскільки докази є інформацією, то вони можуть бути правдивими або неправдивими. Суд, встановлюючи обставини у справі, оцінює докази, щоб визначити, які з них є правдивими та відкинути неправдиві.