Іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання

Згідно з рекомендаціями Спілки німецьких інженерів, чисте повітря має такий склад: N2 – 78,10%, O2 – 20,93%, Ar – 0,93%, CO2 – 0,03-0,04%, Kr – 0,0001%, Ne – 0,0005%, Xe – 0,00001%.

І кат - легка робота – 150 ккал/год (174 дж/с); ІІ кат – середньої важкості – 150-250 ккал/год (175-300 Дж/с); ІІІ – важка – більше 250 ккал/с (290 Дж/с)).

Оптимальні мікрокліматичні умови це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.

Для визначення температури повітря в виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри.

Впливає на людину також рухливість повітря. При великих швидкостях повітря і низькій його температурі зростають втрати тепла, що веде до переохолодження організму людини.

Швидкість руху повітря в приміщеннях вимірюють приладами-анемометрами.

Відносну вологість повітря визначають стаціонарними або аспіраційнимипсихрометрами.

Для реєстрації атмосферного тиску застосовують барометри.

Найбільш частими причинами відхилення параметрів мікроклімату від нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випаровування.

Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла ( зміна технологічного процесу);

б) захищення від тепловипромінювання ( екранування);

в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище (витяжки, кондиціонери);

г) усунути індивідуальний захист від теплового впливу (термозахисний одяг).

Чистим вважається повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними речовинами і газами, які змінюють його природний склад.

Тверді, рідкі, газоподібні речовини будь-якого ряду і походження, що потрапляють у повітря і змінюють його природний склад називають емісіями (забруднення техногенного походження).

По токсичній дії шкідливі речовини поділяють на: кров’яні отрути (взаємодіють з гемоглобіном крові); нервові отрути (викликають збудженість нервової системи); подразнюючі отрути (вражають верхні дихальні шляхи і легені); пропалюючи та подразнюючі шкіру і слизові оболонки (сірчана кислота, соляна кислота, луги); алергени (змінюють реактивну спроможність організму); канцерогени (спричиняють утворення злоякісних пухлин); мутагени (впливають на генетичний апарат клітини).

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм:

1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з’єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють в повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

3. Застосування захисту людини ( спецодяг, гумове взуття та рукавички, захисні креми та пасти, окуляри, маски, шоломи, респіратори, протигази).

Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури виробництва.

Кількісні показники освітлення визначають світловий потік, силу світла, освітленість та яскравість.

Одиниця світлового потоку – люмен (Світловий потік – потік променевої енергії, що сприймається органами зору як світло (Ф)).

Величину світлового потоку, який припадає на одиницю освітлювальної поверхні, наз. освітленістю (Е) ( одиниця освітленості – люкс)

Для вимірювання освітленості і світлотехнічних величин застосовують прилади – люксметри.

Освітлення може бути природнім, штучним (загального освітлення, місцевого, комбінованого освітлення).

Звук – це розповсюдження звукової хвилі в пружному середовищі. Звуковий спектр поділяється на інфразвук – частота коливань в межах від 0до 20Гц – людина цих звуків не відчуває; 20-20000 Гц – звуковий діапазон, який людина чує; від 20000 до 10 нГц – ультразвук; від 10 нГц і вище – гіперзвук – людське вухо не сприймає).

Шум – це коливання звукової хвилі в звуковому діапазоні, що характеризується змінною частотою і амплітудою, непостійні в часі, які не несуть корисної інформації людині.

Вібрація – це механічні коливання, що призводять до розладу життєвих функцій людини, шкідливо впливають на роботу обладнання та руйнують будівельні конструкції.

Ультразвук – це коливання пружного середовища з частотою понад 20000 гц (високочастотні і низькочастотні коливання). Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища. Ультразвукові установки повинні мати кожухи або екрани, захоплювачі-маніпулятори (джерелами ультразвуку- акустичні перетворювачі).

Інфразвук – це механічні коливання пружного середовища, що мають однакову із шумом фізичну природу, але різняться частотою коливань, яка не перевищує 20 Гц. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою 2…15 Гц у зв’язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини ( частота 7 Гц збігається з ритмом біотоків).

Інтенсивний шум, особливо за високих частот – 4000 Гц і більше призводить до професійного захворювання – туговухості. При дуже високому звуковому тиску (1000-10000 Гц) – може статися розрив барабанної перетинки.

Довготривалий вплив на людину загальної вібрації призводить до розладу вестибулярного апарату, центральної та вегетативної нервових систем, захворювань органів травлення, а також серцево-судинної системи.

Захист від шуму та вібрації (звукопоглинання, звукоізоляція, встановлення глушників).

 

Термін „іонізуюче випромінювання” характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо або посередньо викликає іонізацію оточуючого середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів).

Особливістю іонізуючого випромінювання є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними.

Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини почав досліджувати після відкриття явища радіоактивності у 1896 р. французький вчений Анрі Бекерелем, а потім досліджений Марією та П’єром Кюрі, які в 1898 році прийшли до висновку, що випромінювання радію є результатом його перетворення в інші елементи. Характерним прикладом такого перетворення є ланцюгова реакція перетворення урану-238 в стабільний нуклід свинцю-206: