Параметричні методи ціноутворення

В основі параметричних методів ціноутворення — кількісні залежності між витратами або цінами та основними споживчи­ми властивостями промислової продукції, яка входить до пара­метричного ряду. У свою чергу, параметричний ряд становить групу промислової продукції, однорідної за конструкцією, тех­нологією виготовлення, має однакове або подібне функціональ­не призначення і розрізняється кількісним рівнем споживчих властивостей.

Виявлені на основі аналізу статистичного матеріалу кількісні залежності між витратами (цінами) і параметрами продукції ви­користовуються для визначення витрат та проектів цін на ранніх стадіях проектування та конструювання нової продукції (техніч­не завдання, технічна пропозиція, технічний проект), коли інфор­мації щодо витрат стосовно нового виробу немає або її недостат­ньо, відомі лише основні параметри майбутнього виробу.

Основними параметричними методами ціноутворення є: 1) метод питомих показників; 2) метод кореляційно-регресій-ного аналізу; 3) метод визначення ціни за допомогою коефіцієн­та технічного рівня; 4) експертні методи; 5) метод структурної аналогії; 6) агрегатний метод; 7) метод статистичних ігор. Усі різновиди параметричних методів аналізу, визначення витрат і цін ґрунтуються на обробці статистичних даних в межах одно­рідних груп продукції.

Ціну нового товару Щ_я) за методом питомих показників визначають за формулою

де Ц_пб — питома ціна базового виробу (аналога) або середньогрупо-ва питома ціна, визначена на одиницю головного параметру, грн;

П_г — кількісне значення головного параметра нового виро­бу у відповідних одиницях виміру;

Д — доплати (знижки), що відображають зміни інших спо­живчих властивостей нового виробу, грн.

Питому ціну базового виробу (Д_пб) можна визначити таким чином:

де Ц₆ — ціна одиниці виробу, грн;

П₆ — значення основного параметра у відповідних одини­цях виміру.

Доплати, які відображають зміни інших споживчих власти­востей нового виробу визначають за алгоритмом установлення надбавки до базової ціни продажу за якість продукції Ш_ця). Розрахунок виконують з урахуванням питомої ефективності нового виробу (співвідношення економічного ефекту і базової ціни продажу) та шкали розмірів надбавки у відсотках до нор­мативного прибутку за досягнення мінімальної межі інтервалу і кожної одиниці всередині інтервалу залежно від розрахованої питомої ефективності продукції. Тобто обчислювальна проце­дура передбачає визначення спочатку питомої ефективності виробу (е_пит) у відсотках, а потім безпосередній розрахунок над­бавки до базової ціни за відповідним рядком заданої шкали, а саме:

де Л_{м інт} — розмір надбавки за досягнення мінімальної межі інтервалу, %;

<і_тіп — величина мінімальної межі інтервалу шкали, %;

Л_{од інт} — розмір надбавки за кожну одиницю питомої ефек­тивності всередині інтервалу шкали, %.

Суть методу кореляційно-регресійного аналізу полягає у зна­ходженні в певному параметричному ряду залежності ціни від основних чинників, що дає підстави встановлювати ціну на аналогічні нові вироби. Установлення залежності нової ціни (як функції) від різних чинників методом кореляційно-регресійно­го аналізу передбачає такі етапи: 1) визначення мети, очікува­ного результату; 2) статистичне оцінювання, оброблення вихід­ної інформації щодо її відповідності вимогам цього методу; 3) зна­ходження і статистичне оцінювання рівня зв'язку між резуль­тативними та факторними ознаками на основі регресійного аналізу; 4) інтерпретація отриманого рівняння та його використання.

При використанні методу визначення ціни на основі коефі­цієнта технічного рівня розрахунок цього коефіцієнта здійснюється через порівняння технічних характеристик нової та базової продукції з аналогічними зразками фірм-конкурентів за таким алгоритмом: 1) відбирання технічних характеристик, за якими здійснюватиметься порівняння; 2) визначення ко­ефіцієнтів вагомості характеристик; 3) розрахунку відносних (одиничних) коефіцієнтів еквівалентності нового та базового виробів порівняно з продуктом-еталоном; 4) розрахунку коефі­цієнта технічного рівня нового виробу; 5) визначення ціни но­вого товару на основі коефіцієнта технічного рівня нового ви­робу.

Номенклатуру технічних характеристик і коефіцієнтів їх вагомості вибирають із залученням експертів. Коефіцієнт тех­нічного рівня нового виробу (к) розраховують за формулою

де К_к, К_б — відносні (одиничні) коефіцієнти еквівалентності нової та базової продукції.

У свою чергу, коефіцієнти К_п, К_б можна розрахувати за фор­мулою

де а₁ — коефіцієнт вагомості і-го параметра;

О;"'⁶' — оцінка і-го технічного параметра базового і нового

варіантів техніки стосовно виробу-еталона.

Ціну нового товару (Ц_н) розраховують за формулою

де Д_н і Ц_б — ціна нового та базового варіантів техніки.

Особливість прогнозування граничної ціни на новий товар. Практика підприємницької діяльності свідчить про те, що під­приємства намагаються з часом здешевлювати свою продукцію. Як правило, коефіцієнт відносного здешевлення при виготовленні нової продукції (К_вз) не має перевищувати 0,85. У зв'язку з цим

де Ц^ — проект граничної ціни нової продукції;

Дп_Р — ціна продажу базової моделі продукції;

К_а — коефіцієнт продуктивності нового товару порівняно з базовою моделлю;

Сі' С — строк служби відповідно базової і нової моделі то­вару;

г_н — коефіцієнт нормативної рентабельності або прибутко­вості в певній групі товару;

ДВ_екс — задане абсолютне зниження експлуатаційних ви­трат у споживачів.

В економічній доцільності проекту нової моделі товару із заданими техніко-експлуатаційними характеристиками і роз­рахованою граничною ціною можна переконатися, якщо

Змінювання ціни устаткування (продукції) залежно від потужності чи продуктивності можна відобразити формулою

де Д_н та Ц_б — ціна нового та базового устаткування;

ІУ_Н та ІУ₆ — потужність чи продуктивність нового та базового устаткування.

Зазначений метод доцільно застосовувати у суднобудуванні, машино- та приладобудуванні.

Експертні методи. Суть цих методів полягає в тому, що на підставі експертних оцінок значущості параметрів продукції для певного сегмента споживачів кожному параметру присвоюється відповідна кількість балів або оцінок. В результаті їх складання отримаємо інтегральну оцінку техніко-економічно-го рівня продукції. Перемножуючи суму балів, присвоєних новій продукції, на вартісну оцінку одного бала виробу-етало-на, визначають орієнтовну ціну нової продукції (Ц_н), а саме:

де п — кількість параметрів продукції, що оцінюється;

Б_щ — оцінка і-го параметра нової продукції в балах;

а_і — коефіцієнт вагомості і-го параметра нової продукції;

Ц_с — середня оцінка одного бала продукції-еталона.

Кількість параметрів продукції, яка потребує визначення ціни, має бути достатньою і разом з тим обмеженою, але та­кою, щоб давала повне уявлення про споживчі властивості про­дукції.

Експертні методи доцільно використовувати під час обґрун­тування цін на продукцію радіотехнічної, оптико-механічної, приладобудівної, харчової, інших галузей промисловості.

У випадку істотної інфляції цінова політика потребує гнуч­кості особливо для машинобудівних підприємств, які виготов­ляють продукцію з тривалим виробничим циклом (наприклад, лінії для переробки полімерних матеріалів у вироби та деталі). Залежність кінцевої ціни Щ_к) від змінювання цін на матеріали та ставок заробітної плати можна виразити такою формулою ковзання:

де Ц₆ — базисна ціна продукції;

Ч_мв — частка матеріальних витрат в ціні;

Ч_тп — частка витрат на заробітну плату в ціні;

Ц_из — незмінна частина ціни;

Ц_мк — ціна матеріалів за період ковзання;

Дбм — базисна ціна матеріалів;

З_пк — ставки заробітної плати за період розрахунку ковзання;

З_пб — базисні ставки заробітної плати.

Агрегатний метод застосовують за умови, коли товар-но-винка складається із багатьох конструктивних елементів (ком­плектуючих, вузлів, блоків, секцій), собівартість або ціна яких відома, а сукупна собівартість або ціна визначається як сума собівартості чи цін окремих конструктивних елементів.

Метод статистичних ігор. Приймаючи управлінське рішен­ня щодо розміру підвищення чи зниження ціни на певний то­вар в період підвищеного попиту на нього або сезонного розпро­дажу, можна скористатися варіантом пошуку оптимальної ціни в умовах невизначеності. Такий підхід уможливлює застосу­вання теорії статистичних ігор, яка є складовою загальної теорії ігор — розділу сучасної прикладної математики, яка концент­рує у собі методи обґрунтування оптимальних рішень у кон­фліктних ситуаціях.