Форма державного устрою – це територіальна організація держави. Розрізняють дві форми державного устрою: унітарну і федеративну.

Особливості президентської та парламентської республіки

№ п/п Признаки влади Президентська республіка Парламентська республіка
1. Верховенство в політичній ієрархії Президент – голова держави та уряду Фактично править парламент і прем’єр-міністр
2. Суб’єкт формування кабміну Президент Парламент
3. Інстанція відповідальності уряду Президент Парламент
4. Право оголосити недовіру уряду та відправити у відставку У президента У парламента
5. Ступінь розподілу влади Жорстка Слабка

Головною особливістю змішаної республіки є подвійна відповідальність уряду – перед президентом і перед парламентом.

Унітарною є держава, яка в межах своїх кордонів не має ніяких державних утворень з тим чи іншим об’єктом компетенції, а це означає, що на її території існують тільки єдині вищі органи державної влади. Наприклад: Франція, Польща, Фінляндія та ін.

Федеративною є така держава, територія якої диференційована на ряд відносно самостійних державних утворень. Державна влада тут розподілена між федеральними органами, які репрезентують державу в цілому, і органами автономії, що входять в федерацію. Прикладом федерації можуть бути США, Німеччина, Канада.

Від федерації слід відрізняти конфедерацію, що являє собою союз держав, створених для окремих обмежених цілей, наприклад, військових, економічних тощо (напр., СНД, НАТО). Конфедерація, таким чином не є формою державного устрою, тобто не є державою в істинному розумінні цього слова.

На сучасному етапі розвитку державності в більшості країн світу на перший план висунулася проблема співвідношення громадянського суспільства та правової держави, їх взаємної залежності та взаємного впливу. Зростання інтересу до цієї проблеми обґрунтоване тим, що становлення правової держави, її функціонування та розвиток нерозривно пов’язані з формуванням і вдосконаленням громадянського суспільства. Сутність і взаємозв’язок громадянського суспільства та правової держави полягає у тому, що політико-правовою основою громадянського суспільства є наявність правової держави з усіма притаманними їй ознаками.

Основні принципи правової держави:

· суверенітет народу і верховенство права;

· відповідність закону правові та всезагальність правового закону;

· пріоритет прав людини над законами держави;

· розподіл влад та політичний плюралізм.

Категорію громадянського суспільства вчені трактують, спираючись на наукову традицію, що йде від Локка, Монтеск’є, Токвіля, Канта, Гегеля, Маркса. Поняття «громадянське суспільство», на думку А. Міграняна, включає сукупність політичних відносин у суспільстві – економічних, духовних, моральних, національних.

Громадянське суспільство – це сфера спонтанного самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян, яка захищається необхідними законами від прямого втручання й свавільної регламентації органами державної влади. Таким чином громадянське суспільство та правова держава ґрунтуються на суворому дотриманні законів, бо без надійної гарантії та захисту не можуть реалізуватися права і свободи громадян.

Один з ключових важелів посилення дієздатності України – зміцнення владних повноважень органів управління, здійснення у зв’язку з цим адміністративної реформи. Основна мета адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою.

Висновки: держава є центральною ланкою будь-якої політичної системи. Вона – основне знаряддя влади, носій суверенітету, тобто необмеженої верховної, неподільної політичної влади. На відміну від інших інститутів і організацій політичної системи, держава має свої ознаки. Процес утворення держав ще не закінчився. Це можна відзначити й стосовно до України, оскільки тут мова йде про побудову держави, наділення її всіма атрибутами верховної суверенної влади в межах країни та створення цивілізованих владних інституцій, здатних забезпечити стабільність, добробут, демократію.

Лекція ІІІ. 4. Політичні партії, громадські об’єднання та рухи

 

Сутність, основні ознаки, генезис політичних партій.

Класифікація і типологія партій.

Історія становлення багатопартійності в Україні.

Громадські об’єднання та рухи.

 

Мета лекції: засвоєння сутності, основних ознак, генезису і функцій політичних партій, громадських організацій та рухів, понять і видів партійних систем, їх ролі у функціонуванні політичної влади, в процесі становлення громадянського суспільства.

 

Одними з важливих інститутів політичної системи суспільства є політичні партії. Специфіка цього феномену полягає в тому, що це єдиний у суспільстві громадянський інститут, функції якого тільки політичні. Слово «партія» у перекладі з латинської означає «частина».

Політична партія – добровільна політична організація, яка об’єднує у своїх лавах найбільш активну й організовану частину соціальної спільноти (народу, нації, соціальної групи) з метою вираження і захисту політичного інтересу, здійснення практичної роботи для задоволення цього інтересу.

Формування політичних партій відбулося наприкінці XVIII – XIX ст. і пов’язано з виникненням у результаті буржуазних революцій у Європі й Америці парламентів і парламентаризму як форми й принципу організації та здійснення державної влади.

Створення парламенту вимагало уведення загального виборчого права, зумовило групування депутатів з метою кращої реалізації на парламентському форумі своїх спільних цілей. Власне, ці потреби й вирішили появу партій (переважно масових) як необхідного елемента організації політичного життя перших парламентських держав.

Паралельно з виникненням масових партій відбувається формування основних ідеологічних доктрин, характерних і для сучасних партійних систем. Це ідеологія консерватизму, лібералізму, соціал-демократизму та комунізму.

Перші ранньобуржуазні уявлення про партії пов’язанні з іменами таких мислителів і політичних діячів, як Монтеск’є, Руссо, Вашингтон та ін. Суттєве місце проблема політичних партій посіла у працях відомих соціологів М. Вебера, Г. Моски, В. Парето, М. Вінера. В них відбився досвід формування й діяльності буржуазних політичних партій США і Англії, німецько соціал-демократичної партії, партії інших країн.

У ХХ ст. значне місце проблемам політичних партій приділяли політологи Дж. Брайс, М. Острогорський, Р. Міхельс, К. Фрідріх, З. Бжезінський, Ф. Флерон. У працях цих авторів стверджується, що партії є виразниками інтересів, потреб і цілей певних класів і соціальнихгруп. Партії беруть активну участь у функціонуванні механізму політичної влади або опосередковано впливають на нього.

Партії мають характерні ознаки:

· наявність певної ідеології або особливого бачення світу;

· націленість на завоювання й утримання влади чи вплив на неї;

· наявність відповідної організаційної структури;

· підтримка її політики тими верствами суспільства, інтереси яких партія захищає.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак у певної організації перетворює її на іншу за своєю природою – тобто непартійну – інституцію.

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різноманітними підставами. Такий поділ певною мірою умовний, однак можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій.

· За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції.

· За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

· За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує).

· За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.

· За принципами організації та членства: кадрові та масові.

· За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

· За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

· За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Називають іще партії виборців, парламентські, харизматично-вождистські та ін.

За певними критеріями політологи класифікують і політичні партії в Україні. Такими критеріями є: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуваннямв Україні можна вирізнити такі типи партій: національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування.

Політичні партії створюються для боротьби за владу, для реалізації своїх передвиборних програм і їх роль в політичних системах різних країн світу значна. Вони висловлюють потреби, інтереси, цілі певних соціальних груп і верств населення. Партії беруть активну участь у формуванні і функціонуванні механізму політичної влади.

Також багатогранне значення мають суспільно-політичні об’єднання. Вони відіграють суттєву роль у структуруванні політичних систем. На їх ґрунті можуть виникати нові політичні партії. «Непартійна сфера» також формує і поповнює правлячу еліту, створює систему тиску на державні інститути влади. Об’єднання виступають як інституціалізовані канали залучення людей до політики і, тим самим впливають на формування політичної культури в суспільстві.

Залежно від багатьох обставин, а особливо від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система.

Дж. Сарторі виділяє такі різновиди партійних систем:

· однопартійна;

· гегемоністська (з партією – гегемоном);

· домінування (з домінуючою партією);

· двопартійна;

· поміркованого (обмеженого) плюралізму;

· поляризованого плюралізму;

· атомізована.

Отримати уявлення про загальні риси тої чи іншої партійної системи можна, скориставшись таблицею (див. табл. 1).

Таблиця 1.